Хворий – це насамперед людина

Posted by on January 28, 2016

хвороба

Можливо, медицина більше, ніж будь-яка інша галузь діяльності, пов’язана з нашим існуванням, залежить від культурного середовища, де вона побутує, бо терапевтичне втручання зачіпає саму суть нашої долі: народження, страждання, смерть. Щоб дбати про здоров’я, людство не чекало на розвиток біології, хімії та східних методів запобігань хворобам. Упродовж тисячоліть народи застосовували дуже плідну, часом дивовижну терапію, зважаючи на її технічні можливості (наприклад, трепанації та догляд за зубами в інків).

А проте на Заході вивчення цієї традиційної медицини розпочалося зовсім недавно. З одного боку, світобачення, властиве новій фізиці (відносність, квант, термодинаміка), де все пояснюється термінологією взаємодії, а з другого – деколонізація, що дозволила народам, яких досі зневажали, явити свою культуру, дали змогу народам Заходу краще зрозуміти її суть і цінність.

Отже, західна медицина після трактування людської істоти як «машини» намагається поступово пристати на ідею лікування «людини загалом» згідно з баченням світу, що певною мірою збігається з баченням традиційних культур. Тож з’являється медична модель, яку вже цікавить не лише сама хвороба, а й здоров’я загалом та психологічні і культурні чинники, від яких воно залежить (До речі цю модель поступово підхоплюють і різноманітні прогресивні медичні центри, як от скажімо ЛеоМед http://www.leomed.com.ua/).

Попри її «ірраціональні» аспекти, які часом дратують співців поступу, традиційна медицина — плід вірувань, за якими є мережа єдності між людиною та Всесвітом: людина не розглядається як «господар і володар» природи, а як її смиренний партнер. Від чаклунства до аюрведи, ці медицини віддзеркалюють часом дуже різні напрями мислення, кожен з яких, однак, намагається інтегрувати людину в світ і виробити засаду неперервності між наукою та духовністю. Наведемо кілька прикладів.

МИСТЕЦТВО ЧАКЛУНІВ

Техніка екстазу, використовувана з метою діагностики й терапії, спільна для різних видів чаклунства, поширених від Сибіру до Амазонки у всьому світі. До емпіричних, але поглиблених знань цілющих рослин чаклун долучає й інші якості: він — поет, ясновидець, знахар і, в разі потреби, штукар та черевомовець. Насамперед він — посвячений.

Посвячення — цей досвід, набутий від тріади «страждання — смерть — воскресіння», — надає йому священного ореолу. Під час молитви його обличчя й тіло вкриті знаками й предметами, символами його влади. Він вміє спілкуватися з невидимими для непосвяченого ока духами: його слово відтворює шум пралісу чи степів, по яких гуляють вітровії.

Його посвячення дає йому змогу своїм духом входити в тіло пацієнта, виганяти звідти злих духів, переслідувати їх у невидимому світі. Так, скорчену матку породіллі наповнюють потвори й міфічні тварини — метафори м’язових скорочень та страху, що їх вона мусить подолати. Чаклун не лише вміє назвати біль, а й матеріалізує його, усуваючи, часто висмоктуючи з тіла чи душі хворого кристали й закривавлений пух, які він тут-таки заходжується пережовувати.

Під час чаклунських заклинань пацієнт ніколи не відмежований від довкілля. Приміром, під час проведення культових обрядів у Бразилії чи в Беніні всі родичі присутні на «терапевтичній виставі», що сприяє очищенню хворого.

МЕДИЦИНА У СТАРОДАВНЬОМУ ЄГИПТІ

Сьогодні ми лише з кількох рідкісних папірусів дізнаємося про медицину стародавнього Єгипту. Знання анатомії, на яких ґрунтувалися технічні методи ексцеребрації, екзентерації та вирізання, необхідні для муміфікації, свідчать про те, що єгиптяни опанували антисептичні якості есенцій, смол, пахощів та прянощів, які вони використовували не лише для бальзамування шкіри вельможних людей, а й для лікування численних хвороб.

Як і переписувачів, лікарів-чаклунів готували в «домі життя», найвищим керманичем якого, найпершим посвяченим є ібіс, символ бога мудрості. Засинаючи, ібіс набуває форми серця, уподібнюючись до ієрогліфа, що означає «добре матися». Ієрогліф складається з трьох знаків: коливання, або повітря, індивіда, носія життя на землі, та ротової порожнини, через яку здійснюється дихання (воно виявляється також і в серцебитті). Як і в китайській медицині, серце «мовить» на все тіло.

медицина у давньому Єгипті

Вивчивши науку про лікування в єгипетських храмах, відомий давньогрецький лікар Гіппократ ознайомився з їхньою медициною. Його формула «Ми — це те, що ми їмо» та зауваги щодо важливості взаємодії людини й довкілля нагадують нам твердження з «Трактату про роботу й пізнання серця» у папірусі Еберса: «Чотири проходи (мету) ведуть до печінки, постачаючи її вологістю та повітрям. Вони, отже, викликають різні хвороби». «Серце», осердя розумових здібностей, є водночас рушійним і провідним центром тіла, якому воно постачає енергію через мету, наповнені повітрям, відходами та кров’ю, що пульсує в кожній людині зі своєю власною частотою. Ця «пульсівна» концепція людської істоти могла б пояснити, чому так багато виявлено заклинань, що не супроводжувалися жодним лікувальним ефектом.

Магічний аспект медицини фараонів, наприклад, використання святого сну в храмах, часто вводить в оману раціоналістичну свідомість. Ця терапія, що, можливо, здійснюється через гіпноз, який послаблює особисту свідомість, могла б залишатися загадкою, якби в найсучасніших клініках не лікували сном.

Послідовники й слуги бога-жалібника Тота, якому Ра доручив боронити людство, лікарі-чаклуни не претендують на авторство заклинань чи препаратів, які вони приписують. Свої знання вони дістають від богів. Проте самих знань ще не досить, щоб виховати гарного лікаря, чиє життя було б невіддільне від життя жерця. Потрібно не лише замолоду вчитися, не лише багато й довго працювати, щоб наука, стаючи чимось природним, зміцнювала саму себе, а й мати високу мораль, бо лише «бездоганно чесні люди можуть навчати святих речей».

АЦТЕКИ Й МЕДИЦИНА ТРИВОГИ

Культура ацтеків ґрунтується на суспільній містиці тривоги, підтвердженої вірою, згідно з якою світ приречений на загибель від страшного землетрусу, як і чотири попередні світи. Боги мусили жертвувати собою, щоб зробити себе безсмертними, і, своєю чергою, люди ціною власної крові повинні забезпечувати неперервність життя. Згідно з іспанським хронікером Бернардіно де Сагагуном, що 1529 року прибув до Мексики, не було такого дня, щоб жінок не приносили в жертву богині солі, а дітей — богам дощів. Діти змалку скорялися суворій дисципліні містично-військової ієрархії. Залежно від соціального стану діти навчалися в місцевій школі, яка готувала їх до гуртового виробництва, або в релігійній школі, де суворі умови навчання готували жерця-медика або урядовця до майбутніх посад.

Хвороба була божою карою, спричиненою порушенням космічної рівноваги, наслідком непокори хворого природному ладові, якого він мусив дотримуватись, боячись викликати гнів богів або спричинити нові катаклізми. Жерцеві-віщуну (тісітлу), посереднику між богами й людьми, довірено не так лікувати хвороби-кари, як виявляти за допомогою астрології та святої нумерації, чим хворий розгнівив богів. Він вдається до простих гадань (одужання забезпечується тоді, коли кинуті на землю або в посудину з водою маїсові зернини не розсипаються; у противному разі це означає смерть), а також до таких рослин, як кактус пейотль, що викликають галюцинації, та до святих грибів, таких як теонанакатль, споживання яких викликає масовий страх, що супроводжує людські жертвопринесення.

Фармакологія ацтеків налічує близько 12000 цілющих рослин (патлі). Ці рослини, що продаються на ринках великих міст, інколи вирощували у шінампах (плавучих садах) і особливо часто використовували для лікування слабких болей. У ацтеків згідно з тілесною схемою, шанованою громадою, хвороба — це насамперед слід космічного ураження. Вона є носієм тривоги, спричиненої утвердженням найвищої сили, від якої залежить їхнє потойбічне життя.

СВЯТА МЕДИЦИНА Й ЗАГАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я

Ці кілька прикладів показують, наскільки різновиди традиційної медицини невід’ємні від духовних зобов’язань народностей, які тими різновидами користуються. Однак, всі вони мають кілька спільних особливостей, яких немає в сучасній медицині: холістичне, інакше кажучи, загальне наближення індивіда, задуманого як багатовимірна, водночас фізична, розумова, соціальна й духовна істота в тісній взаємній залежності від свого природного довкілля і великого й таємничого космосу; концепцію терапевта, близьку до концепції жерця, ба навіть чаклуна, в усякому разі терапевта посвяченого, який мусить мати конкретний досвід смерті й страждання. Терапевт повинен бути добрим, чесним і відповідальним у ставленні до людей і богів, якщо не до самого життя; знання, набуті шляхом спостереження за реальною дійсністю та поглибленого, хоча й емпіричного пізнання природного середовища та його ресурсів, включаючи космічні ритми, чия динаміка відбивається в успішному лікуванні людей.

Загальне зближення життя й людини, характерне для традиційної медицини, викликає дедалі гостріше зацікавлення на Заході, чиє бачення світу прагне сьогодні бути холістичним («Холос» грецькою мовою означає водночас «загальний» і «святий»). Визначення здоров’я, зроблене Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), є так само універсальним визначенням людини, яка зрештою усвідомлюється у своїй багатовимірності: «Здоров’я — це стан доброго самопочуття, фізичного, розумового і соціального, який полягає не лише у відсутності хвороби чи фізичної вади». Це визначення закликає сучасне суспільство керуватися мудрістю одвічної медицини. Воно дає йому шанс знайти шлях до гармонії й мудрості.

Автор: Клодіна Бреле-Рюеф.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers