Історія Ангкора. Продовження.

Posted by on September 14, 2014

Ангкор-Ват

Одна з характерних особливостей кхмерського мистецтва, що відрізняє його від мистецтва Індії, бере початок у народній архітектурі древньої Камбоджі – в формах пальових дерев’яних будівель з коньковою покрівлею, покритою очеретом або соломою. Цей тип жител йде корінням в доісторичні часи і різко відрізняється від будов неолітичної епохи в Індії.

Саме народне мистецтво, що найшло чудовий вираз в кхмерських барельєфах (в Ангкор- Ваті, і особливо в Байоні), породило деякі, найбільш типові форми камбоджійської архітектури. Його вплив чітко відчувається, наприклад, у тому, що кхмери, створюючи кам’яні будови, перенесли в них багато рис народного дерев’яного зодчества.

Ангкор-Ват

Такі, наприклад, балюстради вікон, які відтворюють в піщанику дерев’яну загородку біля входу в хатину; конькові покрівлі, що імітують в камені теслярську техніку далекого минулого; стовпчики вздовж галерей, піднятих над землею, – вони нагадують про пальові містки селищ в районі озера Тонле-Сап; прикраси вікон і дверей тощо.

Ангкор-Ват

Всі ці особливості здавна притаманні кхмерському мистецтву і не є запозиченням індійських моделей. Таким чином, можна сказати, що кхмерське зодчество живилося з двох джерел – народного кхмерського мистецтва та індійської культури.

Символізм архітектурних форм був властивий вже шедевру Індравармана в Ролуосе («храм-гора» Баконг). Але знання і досвід зодчих продовжували рости, і архітектура ставала все більш складною і в той же час – все більш цільною і самобутньою. Так, зростає роль тих витягнутих в довжину павільйонів, які в баконго розташовувалися по обидві сторони осьових доріг. Вони починають навіть «підійматися» на ступінчасті платформи «храму-гори». Незабаром ці павільйони займають вже весь периметр поверхів піраміди. Тут ми бачимо геніальний процес спрощення, який призвів (наприклад, в храмі Такео) до виникнення основного елементу кхмерської класичної архітектури: оперізуючих галерей.

храм-гора Баконг

Павільйони змикаються воєдино, розриви між ними зникають, і зовнішня стіна утвореної таким чином наскрізної галереї виходить на край кожної платформи; осьові входи (по індуській термінології, гопурам) і кутові вежі довершують композицію. Концентричні пояси галерей на платформах символізують гірські ланцюги, оточуючі світ людей; їх, в свою чергу, омивають води споконвічного океану, який символізується ровом з водою, що оперізує місто.

Тим часом накопичувався і технічний досвід: храми, які будували тепер з каменю та цегли, прагнучи забезпечити вічним богам обитель з вічних матеріалів, навчилися вінчати покрівлею, де дерев’яний остов і черепиця поступилися місцем перекриттям з пісчаника. Нарешті, в класичний період багато уваги було приділено вдосконаленню декору. Використання тесаного каменю сприяло також і поліпшенню якості скульптури. Однією з перших по-справжньому класичних в цьому сенсі будівель є невеликий храм Бантеай-Срей, приблизно в тридцяти кілометрах на північ від Ангкора. Планування цієї чарівної пам’ятки абсолютно оригінальне, бо тут ми зустрічаємося не з «храмом-горою», а з храмовим ансамблем, розгорнутим в горизонтальному плані, де концентрично розташовані огорожі утворюють хіба проекцію на площині тих піднесених один над одним галерей, які характерні для храмів-пірамід.

храм Бантеай-Срей

Але славу цьому невеликому храму принесли його надзвичайно багаті і вишукані прикраси. Незважаючи на деяку тенденцію до «нарядності», в них стільки смаку, витонченості, такий тонкий розрахунок і така майстерність, що Бантеай-Срей, безсумнівно, представляє один із шедеврів кхмерського мистецтва. Побудований в 967 році, він буквально весь покритий зображеннями божеств, німф та стражів, майстерно висічених з рожевого пісковика. Важко знайти хоча б сантиметр каменю, який не був би щедро прикрашений. Велику кількість рельєфів в цьому пам’ятнику можна порівняти хіба що з достатком навколишньої його незайманої природи.

храм Бантеай-Срей

Зі створенням великого храму Ангкор-Ват, побудованого в роки правління найбільш відомого Ангкорського царя Сурьявармана II (1113-1150), кхмерська архітектура по досконалості форм і просторових рішень, за якістю виконання досягла своєї вершини. Власне храм являє собою справжній кафедральний собор в джунглях. Ангкор-Ват – сучасник видатних споруд готичного стилю: Шартрського собору, собору в Сансі, собору Паризької богоматері, – не тільки найбільший, але і самий красивий з усіх храмів Індокитаю. Рів шириною майже 200 метрів утворює прямокутник розмірами 1500 X1300 метрів, тобто близько 2 квадратних кілометрів. Храм є центром міського комплексу, від якого уціліли тільки будівлі, збудовані з міцних матеріалів. В пору розквіту в місті жило від 17 до 20 тисяч осіб.

Ангкор-Ват

Загальна протяжність рову становить 5,5 кілометра; в західній частині його перетинає дамба, по якій проходить дорога до вхідного портику довжиною в 235 метрів, розділеного трьома воротами. Це досить-таки масштабна споруда, що утворює головний вхід до храму, передує власне фасаду храму, що відкривається в дальньому кінці величних пропилей.

Наступну ділянку осьова дорога довжиною 350 метрів підводить до підніжжя самого храму. Над його фасадом, що підноситься на високому цоколі з багатими ліпними прикрасами, піднімаються п’ять веж, покритих кам’яною покрівлею у формі тіари. Прикрашені колонами крила величезної зовнішньої галереї, розміри якої – 187X215 метрів, створюють досконалу і гармонійну композицію.

Ангкор-Ват

По внутрішніх стінах цієї галереї, що оточує весь храм (довжина її більше 800 метрів), нескінченною, фантастичною стрічкою тягнуться рельєфи – свого роду хроніка діянь правителів Ангкора впереміж з міфологічними сценами.

Ангкор-Ват

Пройшовши через ворота, відвідувач потрапляє в хрестоподібний внутрішній двір, утворений чотирма двориками, з’єднаними критими переходами. Внутрішній двір змикає зовнішню галерею з галереєю, що оперізує самий храм.

Переходи внутрішнього двору вперше в кхмерській архітектурі мають звід, підтримуваний чотирма рядами колон, які утворюють центральний неф, доповнений двома бічними. Цю легку, витончену композицію прикрашають рельєфи, що зображують танцюючих Девата і апсар (жіночі божества індійського пантеону). З внутрішнього двору до наступного поверху ведуть три криті сходи. Галерея навколо другого поверха, відкривається тільки всередину – через вікна, прикрашені різьбленими балясинами. Ця друга огорожа розмірами 100X115 метрів оточує величезний цоколь храму заввишки 13 метрів, увінчаний п’ятьма вежами святилища.

Ангкор-Ват

Третій ярус «храму-гори» також оперезаний галереєю. Але вікна її, забрані балясинами, виходять на зовнішню сторону; всередину, до двориків, ведуть портики з колонами. Центральне святилище на рівні чотирьох кутових веж пов’язане з галереєю такими ж критими переходами, що і в хрестоподібному внутрішньому дворі.

Башта святилища піднімається вгору на 42 метра, а загальна висота храму сягає 65 метрів над рівнем камбоджійської рівнини. З цієї висоти добре видно величезну лютню, утворену архітектурним комплексом, який, по думці його творців, повинен був стати небесним палацом, житлом богів.

Після смерті Сурьявармана II, приблизно в 1150 році, сусіди кхмерів, чами, скориставшись ослабленням імперії, що загрузла в палацових переворотах і боротьбі за владу, вторглися в Ангкор і в 1177 році спалили місто. Відновленням своєї могутності кхмерська держава зобов’язана Джаяварману VII. Йому вдалося вигнати загарбників, і 1181 року він став царем Ангкора. Відразу ж після приходу до влади він взявся за перебудову міста.

Джаяварман VII зрікся індуїзму, релігії своїх попередників, і був навернений в буддизм. Тоді-то і з’явився абсолютно новий, дещо дивний і вигадливий стиль, де класична строгість Ангкор-Вата поступилася місцем новому розумінню простору та обсягів. Виникло нове мистецтво, в якому важко провести кордон між скульптурою та архітектурою.

Ангкор-Ват

На вежах храмів з’явилися величезні рельєфні лики, які представляли образ Будди Шакьямуні (святого Гаутами) і в той же час зображення царя Джаявармана VII. Це було справжнім переворотом і в релігії, і в формах художнього вираження.

На початку Джаяварман VII звів місто-храм Та-Прохм, територія якого складала 1000X600 метрів. Сам храм будувався за планом, який надалі послужив зразком для більшості буддійських монастирів, побудованих в правління Джаявармана VII. У своїй основі план був таким же, що й у «горизонтальних» храмів типу Бантеай-Срей, але простір навколо храму огороджують тепер не тільки стінами, а й концентричними галереями. Таким чином, поступово встановилося єдність стилю та символіки в архітектурі храму-гори і «горизонтального» храму.

Ангкор-Ват

Храм Прах-Кхан, розмірами 1000X750 метрів, оточений ровом шириною 40 метрів, дуже походить на Та-Прохм. Але будувалися обидва ці ансамблі в поспіху, і якість кладки тут досить невисокі, а прикраси грубі і безживні. Та й усі споруди епохи Джаявармана VII несуть на собі сліди поспіху.

Столиця кхмерської держави, побудована приблизно в 1200 році і названа Ангкор-Том (або «Велике царське місто»), ознаменувала новий напрям в Ангкорській архітектурі. Виник як би новий архітектурний стиль барочного типу, і це мистецтво стало передвісником занепаду кхмерської держави.

Новий стиль негайно знайшов відображення в огорожах молодої столиці: п’ять дамб, котрі перетинають рів, виглядали тепер незвично – вони стали Дорогою Гігантів. По обидва боки дороги піднялися 54 зображення гігантів, що тримають в могутніх руках тіло величезної нагі (змія, персонаж індійської міфології).

Ця алегорична композиція символізує популярний сюжет індійських міфів: «пахтанье Молочного моря» (міф про створення світу). З веж над воротами на гігантів поглядають висічені в камені лики, що втілюють образ Будди-Царя, владики світу, чий погляд обіймає всі чотири сторони світу.

Кульмінацією цього насиченого символікою мистецтва є дивовижний, неповторний храмовий ансамбль Байон – шедевр епохи Джаявармана VII. Це було зовсім нове, вельми значне явище в архітектурі, бо воно знаменувало проникнення буддизму в країну кхмерів.

Таким є чудовий художній спадок, залишений останнім з великих кхмерських царів. При ньому архітектура зуміла розсунути свої рамки, стерла відмінності між зодчеством і скульптурою і перетворилася на свого роду містичну формулу, яка відкривала перед людиною двері у Всесвіт, до світу богів.

Протягом XIV століття, незважаючи на неодноразові набіги войовничих племен тай, кілька нічим не примітних царів ще сиділи, змінюючи один одного, на Ангкорському троні. Потім, в середині XV століття, місто було покинуть. В лихоліття війни, в умовах загальної розрухи стежити за підтриманням водного режиму у великих гідротехнічних спорудах камбоджійської рівнини ставало все важче. Вода, колись багата родючим мулом, освітлилася. З’явилася і малярія. Весь складний механізм Ангкора, якому кхмери були зобов’язані своїм багатством, процвітанням і могутністю, застопорився і став, ніби вражений прокляттям. Лихоманка змусила поріділе населення залишити величезне місто, що перетворилося на вогнище зарази. Так зневага до навколишнього середовища згубила могутню імперію…

Якщо спробувати оцінити досягнення кхмерської цивілізації за ті чотири століття, протягом яких вона досягла свого апогею, то можна сказати, що рисові поля і храми були ланками – хоча знаходилися вони в протилежних її кінцях – одного ланцюга явищ, що визначали розвиток району Ангкора. Екологія допомагає зрозуміти виникнення форм мистецтва.

Автор: Анрі Штірлен.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers