Про останню «пристань» корабля нашого праотця Ноя сперечаються без малого два тисячоліття. І, мабуть, частіше за інших висловлюються версії, пов’язані з вершиною Арарату. Розгадці таємниці цієї гори присвячені 82000 досліджень. Божественну таємницю розгадували вірменські поети і священики, російські солдати і французькі льотчики, представники найрізноманітніших професій з Америки, Англії, Німеччини, Італії … Дослідження таємниць легендарної гори існують сьогодні на 72 мовах, про Арарат знято десятки документальних фільмів. Марко Поло, чий маршрут подорожей на початку 70-х років XIII століття пролягав через Вірменське нагір’я, згадує у записах про існування Ковчега і описує Арарат як громадину, яку можна обійти навколо лише за два дні.

У XVIII столітті в найповнішому Ллойдівському міжнародному реєстрі всіх кораблів, що борознили коли-небудь моря й океани, з’явився лаконічний запис під номером один: «Побудований в 2248 р. до нашої ери. Матеріал – дерево невідомої породи. Довжина човна – 300 ліктів, ширина – 50 і висота – 20 ліктів. Човен трипалубний. Призначено для транспортування звірів. Власник Ной і сини. Останній раз човен бачили на горі Арарат».

Ближче до нашого часу Араратом і пошуком Ковчега зайнялися наукові експедиції. Марність пошуку якихось речових доказів не бентежила дослідників. У 1951 році американський історик і місіонер Арон Сміт з 40 супутниками провів майже два тижні на крижаній вершині Арарату. «Хоча ми й не знайшли слідів Ноєвого ковчега, – сказав він, збираючись в зворотний шлях, – моя віра в біблійний опис Потопу ще більше зміцніла».

Німцеві Фердинанду Наваррі пощастило: в ущелині гори він знайшов оброблену балку. Експертиза показала, що її вік 5000 років. Якщо вірити біблійній хронології, балка – ровесниця Потопу.

Італійський інженер Анджело Палего здійснив дев`ять поїздок на гору Арарат, щоб зібрати докази того, що історія Ноєвого ковчега не просто легенда.

Походи на Арарат споряджала і Росія. Коли у вересні 1829 року два солдати 41-го єгерського полку разом з вірменським селянином Ованесом Абовяну і майбутнім класиком вірменської літератури Хачатуром Абовяну підкорили вершину, то застигли в подиві – там вже стояв дерев’яний хрест, а напис на плиті свідчив: «За велінням Миколи Павловича, найвищого самодержця всія Русі, сім для віри християнської священним місцем опанував Іван Федорович Паскевич-Ериванський в 1826 році».

Ноєв ковчег бачився на Арараті самому О. С. Пушкіну. «Жадібно дивився я на біблійну гору, – писав він, – бачив Ковчег, що причалив до її вершини з надією оновлення та життя …» Зустріч з Араратом потрясла Грибоєдова: «Крім спогадів, які трепетом наповнюють душу всякого, хто боїться перед Священним Писанням, один вид цієї стародавньої гори нищить нез’ясованим подивом. Я довго стояв нерухомий». А ось російському імператорові не пощастило. Історична хроніка зафіксувала: похмурі хмари приховали від погляду гостюючого у вірменській столиці Миколи I двоголову гору. З притаманною багатьом правителям скромністю його величність прорік: «Що ж, зате і Арарат не побачив російського царя!»

Зате, судячи з всього, Арарат вельми пильно вивчало ЦРУ. Як повідомила газета «Вашингтон таймс», найближчим часом ЦРУ планує розсекретити знімки схилу гори Арарат, на яких, можливо, зафіксований легендарний Ноєв ковчег. Ці фотографії були зроблені ще в 1970-ті роки з американського літака-шпигуна У-2, що виконував розвідувальні польоти над територією Туреччини і поблизу кордонів СРСР. Неодноразово зафіксований дивний об’єкт на засніженому схилі гори отримав в ЦРУ кодову назву «Араратська аномалія».

За словами колишнього співробітника розвідувального управління Діно Бруджоні, якому два десятиліття тому було доручено вивчити фотографії «аномалії», зроблені знімки досить чіткі, і на них чудово видно як вершина гори, її кам’янисті виступи, так і сам об’єкт. Його заміряли, але розміри не відповідали біблійним описам, хоча зовнішній вигляд «аномалії» нагадує корабель.

Автор: Є. Г.