Народження невидимого

Posted by on January 6, 2015

Різдво

В основі свята Різдва, величі якого тепер вже не заперечує ніхто, лежить донесена до нас євангелістом Матвієм історія одного … непорозуміння. Саме воно-то, будучи піднесеним в ранг вселенського парадоксу, і перевернуло, по суті, весь порядок речей, тим самим поставивши питання про межі благочестя, про межі знання, про межі батьківства. Почати хоча б з того, що вміщений в тому ж Матвієвому Євангелії родовід Ісуса є його вигаданим родоводом, тобто родоводом його уявного батька, теслі Йосипа, хоча в даній ситуації, якщо виходити з постулату розумності, було б природніше привести родовід Діви Марії – непорочної дружини, яка народила сина без чоловіка. Втім, з іншого боку, в Євангелії не може бути нічого випадкового, і тому, стало бути, та апологія мнимого, яку апостол Матвій проводить тут з такою ретельністю, є, якщо так, ключем, який відкриває якісь двері. Але які?

Дивно, але ця, настільки старанно виписана євангелістом передісторія Різдва якимось невловимим чином сполучається з іншим часто згадуваним в наші дні епізодом Вічної Книги – тим самим епізодом, де розповідається, як вже змужнілий син Марії та Йосипа, батька-вітчима, стає свідком розправи над жінкою, яку «застали в перелюбстві». З одного боку, як ми знаємо, Новий Завіт не заперечив Старого, а його доповнив, тобто наповнив новим, вже благодатним, сенсом. А якщо так, то, виходить, ніхто не сміє скасовувати покарання розпусти, встановленого в кінцевому рахунку Самим же Богом. Отже, Христос, побачивши, як вершиться справедливе покарання, не мав права скасувати закон – власний Свій закон.

Однак, відмовившись кинути за прикладом інших в ту нещасну злочинницю камінь, Господь тим самим не тільки закликав оточуючих подивитися на самих себе, але і, склавши з себе обов’язки судії і виконавця, немов би відтворив – але вже в «правильній» інтерпретації – той епізод, з якого, власне, і починається розповідь про Його власне Різдво: адже і тоді тесля Йосип теж мав всі підстави засудити свою дружину, яка явила видимі ознаки недопустимої поведінки.

Зближуючи обидва ці епізоди, тим самим ми як би виводимо один з основних постулатів християнства, який стверджує неочевидність явного. Або, простіше кажучи, навіть до Свого народження Господь, який опом’ятав мнимого Свого батька, засвідчив: «Не вір очам своїм – не вір, якщо бачиш очима». (Саме тому Він же, але вже за часів Свого земного життя, буде неодноразово доводити, що для пізнання істини свідоцтва органів чуття мало що значать: «Ті, хто має очі не бачать, мають вуха не чують …» Апогей цього твердження – знамените апостольське визначення віри як способу пізнання «речей невидимих».)

Стало бути, Різдвом Христовим ми святкуємо і народження нового світогляду, нової гносеології, що полягає у вмінні бачити невидиме, чути нечутне і пізнавати непізнаване. Епізод про напоумлення ангелом Йосипа (який таким ось чином переконався, що дитина в утробі його дружини, невідомо від кого зачала, – це плід Святого Духа) є ніби ключем до новозавітного розуміння життя, згідно з яким достатньо – всупереч очевидності – пізнати істину, щоб істина зробила нас вільними.

Автор: О. Газізова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers