Насімі – великий поет Азербайджану

Posted by on September 26, 2014

Насімі

Титан поетичної і філософської, думки на Сході, великий азербайджанський поет Імадеддін Насімі увійшов в історію світової літератури як основоположник філософської поезії азербайджанською мовою. Поет жив і творив на стику XIV – XV століть, в епоху середньовічного релігійного мракобісся, коли всяка пропаганда справді гуманістичних ідей, боротьба проти феодального і релігійного гніту, заклик до людини вірити в свої власні сили каралися в’язницею і смертю, а всі твори, котрі проповідують передові ідеї, спалювалися на вогнищі.

Судячи із збережених до нас творів Насімі, поет був енциклопедично освіченою людиною свого часу. Він був одним з найвизначніших діячів і співаком хуруфізма – політико-єретичного і соціально-філософського руху, що виник в Азербайджані в 80-х роках XIV століття. Його назва походить від арабського слова хуруф, тобто букви.

Букви та їх поєднання, що утворюють слово, вчили засновники хуруфізма, є основою всього сущого, Всесвіту – «лик людини і тіло людини – їх знання». Навіть сам Бог рівнозначний 28 буквам арабського алфавіту і 32 – перського. Таким чином, Бог – це морально чистий і добрий чоловік, «людський син». У творах Насімі ми часто зустрічаємося з цією думкою:

Бог — человечий сын, и человек велик.
Все создал человек и многое постиг.
Все в мире — человек, он — свет и мирозданье,
И солнце в небесах есть человечий лик.

Звідси узагальнення поетичного «Я» у творчості Насімі. Під поетичним «Я», як і у всіх інших випадках, мається на увазі Людина:

Все тайны разгадал, в суть мира я проник,
Все буквы — тридцать две — вместил в себя мой лик.
Исток предвечен мой, конец мой бесконечен,
Я в мире всемогущ, всемилостив, велик

Як і всі інші монотеїстичні віровчення, іслам стверджує: «Немає Бога, крім Бога». Ось як переосмислив цю догму ісламу Насімі:

Путь к правде Правда направляла строго.
И вот лицо открыла недотрога,
И я благую истину постиг:
«Лишь ты — мой Бог. Нет бога, кроме Бога».

Основоположник хуруфізму, великий азербайджанський філософ Фазлулла Наїмі виклав суть свого вчення в трактаті «Джавмданнаме; – («Книга про вічне»). Прихильники хуруфізма створили в Баку таємну організацію, в яку, мабуть, входив і молодий в ту пору Насімі. Всі хуруфіти, в тому числі і Насімі вважали Фазлуллаха Наїмі Богом, а «Джавіданнаме» – останньою священною книгою.

В 1391 році, після страти Фазлуллаха Наїмі сином Тамерлана Міраншаха, Насімі покинув Баку. Він поневірявся по Туреччині, потім переїхав до Сирії. За розповсюдження ідей хуруфізма піддавався гонінням і був заточений в темниці. Судячи з відомостями з середньовічних писемних джерел, останні дні свого життя Насімі провів у місті Алеппо.

Зберігся переказ, згідно з яким молодого хуруфіта, який натхненно читав людям газель Насімі, що ототожнювала людину з Богом, схопили релігійні фанатики і зажадали, щоб він назвав автора газелі. Юнак заявив, що газель належить йому. Його засудили до смертної кари. Дізнавшись про це, Насімі з’явився до місця страти, щоб звільнити юнака. Поет сам прийняв мученицьку смерть.

- Ти ж кажеш, що ти Бог. Чому ж, у міру того як йде з тебе кров, ти бліднеш? – Запитав Насімі один фанатик, розлючений мужністю поета. Він отримав повну гідності відповідь.
- Я сонце любові на горизонті вічності. На заході сонце завжди блідне.

Оспівуючи благородство, красу душі і серце Людини, поет увійшов в історію і як герой, що ціною свого життя заплатив за торжество справедливості.

У своїх творах Насімі закликав Людину пізнати саму себе, свою божественну суть, бо був впевнений, що лише Людина в стані осягнути всі таємниці світобудови. У східній міфології є легенда про іранського правителя Джемшида (скорочено: Джем), який володів чашею, яка, якщо наповнити її вином, відбивала все, що відбувається у світі. Використовуючи цей образ, Насімі пише:

Суть божья в нас с тобой с рожденья проявилась,
Мы — чаша Джема, в нас жизнь мира отразилась

Він не раз називає людський розум чашею Джемшида, бо знання, по Насімі, головне багатство і сила людини:

О Человек, ты знанием велик,
Все остальное — дэвов исступленье.

Невігластво – невиліковна хвороба. Розумний, який усвідомив свою божественну суть – найцінніше серед усіх творінь світу. Більше того:

Предвечен я, и вечность мой конец.
Я — и творенье мира, и творец.

Слід мати на увазі, що, проголошуючи Людини Богом, Насімі не ідеалізує її, не піднімає її в небесні чертоги, а, навпаки, «вміщуючи» Бога в Людині, особливо підкреслює її матеріальний початок, її «чотири стихії і шість вимірювань»:

Аллах объединил огонь с водой и воздух
С землей, чтобы создать бессмертный образ твой.

Насімі творив у жанрах газелі, рубай, касиди і месневі, широко поширених в країнах Близького і Середнього Сходу. Його значення як поета полягає в тому, що він першим підняв ці жанри в тюркомовної літературі до рівня класичної арабської і перської поезії. Він створив блискучі зразки газелей, рубай, месневі, касид, що багато в чому визначили шляхи розвитку цих жанрів на новому, тюркомовному грунті.

В газелях, як правило, оспівуються кохання до красуні, любовні недуги закоханого поета, гіркоту розлуки, солодкість зустрічі тощо. Однак Насімі сміливо пориває з традицією і, розкриваючи внутрішній світ, думки і страждання людини, охопленої земною пристрастю до реальної жінки, вкладає в газелі глибокий соціально філософський зміст. Поєднання поезії і філософської думки, сміливість і багатство ритмів, мелодійність, алітерація і внутрішня рима – ось характерні особливості його газелей.

Великий іранський єретик і поет, а також суфійський містик Мансур був повішений за те, що проголосив: «Я є бог». Насімі добре знав трагедію поета і з великою повагою часто згадував його ім’я у своїх газелях; в одній з них він пророчо передрік:

«Я — Бог есмь!» — гордо произнес вслед за Мансуром я.
Я буду так же, как Мансур, злодейски умерщвлен.

Оспівуючи красу природи, могутність і благородство Людини, велич розуму, борючись з релігійною схоластикою, культивуючи любов до Людини і високо цінуючи її гідність, Насімі підняв гуманізм в східній поезії на нову висоту. Поет завжди мріяв про моральну чистоту свого героя – Людину і прищеплював їй норми гуманістичної моралі, вимагаючи відмовитися від лукавства, підлості, жадібності, невігластва, чванливості, зарозумілості. Він з гордістю говорив про себе:

Никогда — мне Бог свидетель, это истина святая —
Человеческого сына унижать не стану я.

Свобода і щастя Людини, її гідність і велич були основними для Насімі. Велич і гідність Людини не вміщаються в цей світ: «В мене вмістяться обидва світи, але в цей світ я не вміщусь». Проте, поет був закоханий у цей світ, жив у ньому і продовжує жити в нашому світі своїми безсмертними творіннями.

Продукт суспільно-політичного та ідеологічного розвитку Близького і Середнього Сходу, особливо Азербайджану кінця XIV і початку XV століть, творчість Насімі відобразила, природно, світогляд поета – складний і часом внутрішньо суперечливий.

У поезії Насімі мотиви оптимізму, трапляється, поступаються місцем песимізму, а віра в могутність і доброту Людини змінюється зневірою. Він скаржиться, що в цьому віроломному світі немає відданого друга, немає вірної коханої:

Где друг такой, что даст пример, как безраздельны
слово с делом?
Где та подруга, чей посул и честь встают в единстве
зрелом?

В іншому творі поета ми читаємо:

Забыты в мире добрые законы.
Все люди — змеи или скорпионы.
Нет в мире верности, нет доброты,
Нет больше ни любимых, ни влюбленных.

Буває, що поет проклинає світ, бачачи, що кермо влади знаходяться в руках недостойних і тупоумних, а доблесні і мудрі знаходяться не при справах. Тим не менш, він не втрачає надії і вірить, що справедливість на землі повинна восторжествувати. Алегорично Насімі говорить про це так:

Как уста, улыбнулись бутоны вокруг, и неслышно
раскрылись цветы.
И в прекрасную розу с приходом весны снова бедный
влюблен соловей.

Насими справедливо ставив себе в один ряд з неперевершеними персомовними поетами-ліриками Сальманом Савадж і Фарідаддіном Аттара. Він ставив духовне багатство понад усе на світі і, звертаючись до своїх читачів, говорив:

Наш зов «Я — истина» — правдив,
Той правде — наша кровь цена.
Не с нами тот, кого манят
Корона, золото, казна.

Автор: Вагіф Асланов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers