Наука і релігія – непорозуміння чи протистояння

Posted by on October 27, 2014
Журнал Пробудження

Наука і релігія

Протягом багатьох століть неодноразово робилися спроби впорядкувати відносини між наукою і релігією. Якщо знехтувати деякими другорядними деталями, то можна виділити три основні підходи до проблеми.

1. Вивчаючи величезний, складний світ, наука, так чи інакше, допомагає людині зміцнитися в релігійній вірі. За словами англійського вченого Найджела Катленда, «багато вчених в результаті своїх досліджень бувають змушені прийти до висновку, що за порядком, складністю і красою, які вони спостерігають, стоїть розум набагато більш вищий, ніж їх власний». Деякі теологи навіть стверджують, що між наукою і релігією існує гармонія. Правда, з часів Фоми Аквінського, який відстоював цю точку зору, прийнято вважати, що все-таки вищі істини – це прерогатива не науки, а релігійної віри.

2. Інша точка зору, на якій стоїть більшість атеїстів, прямо протилежна першій; наука не має потреби «в гіпотезі Бога», ніколи не відкривала якихось надприродних явищ, спростовує релігійну картину світу, а тому підриває теоретичні основи релігії і, більш того, сприяє поширенню атеїзму.

3. Нарешті, третя позиція полягає, в прагненні роз’єднати, розвести науку і релігію. Найбільш виразно це виражено в теорії «двоїстої істини» часів середньовіччя, згідно з якою наука досліджує матеріальний світ, а релігія – світ вищий, духовний, надприродний. Як писав російський релігійний філософ С. Франк, релігія і наука «не можуть суперечити одна іншій з тієї простої причини, що вони говорять про зовсім різні речі… Наука вивчає світ, релігія пізнає Бога. Тому істини однієї так само мало можуть суперечити істинам іншої, як мало, наприклад, астрономічні істини про будову Сонячної системи можуть суперечити, скажімо, економічному вченню про закони грошового обігу».

Основу будь-якої розвиненої релігії становлять догмати світоглядного плану. Вихідне ж світоглядне питання з часів Аристотеля формулюється приблизно так: «Чи існує Світ сам по собі або ж він породжений якоюсь Вищою Причиною (Богом)?» Залежно від відповіді і визначається сенс людського існування, обгрунтовується відповідна система цінностей. Як відзначають сучасні православні автори, визнання вічності матерії або визнання творення світу з нічого призводить не тільки до різного пояснення світу, до різного керівництва в житті, але і створює два «різноприродних буття».

Але людина стоїть перед неосяжним Океаном Непізнаного, і тому судити про Світ в цілому вона може досить і досить приблизно. Звідси випливає, що будь-який тип світогляду – релігійного чи атеїстичного – обгрунтувати чисто раціонально неможливо. Постулати того чи іншого світогляду є не стільки результатом логічних операцій, грунтуються не тільки на наявному знанні, досвіді, а більшою мірою – на фантазії, інтуїції, вірі. Ця обставина визнається низкою сучасних релігійних мислителів. «Ми живемо в світі релігійної двозначності, де не може бути однозначно доведений ні теїзм, ні атеїзм і де християнський філософ може сподіватися в кращому випадку тільки на те, що його віра буде визнана лише одним з безлічі можливих шляхів пояснення реальності», – пише англійський теолог Бедхем.

Таким чином, якщо світогляд прагне «обійняти неосяжне», осмислити Світ у цілому, то наука досліджує обмежені в просторі і часі явища.

Поняття «науковий світогляд» може бути застосоване чисто умовно в тому сенсі, що даний світогляд враховує досягнення науки, який суперечить їм в якихось деталях, подробицях. Згадаймо слова видатного російського вченого В. І. Вернадського: «Науковий світогляд не є науковим уявленням про Всесвіт – його ми не маємо. Він складається з окремих відомих нам наукових істин, з поглядів, виведених логічним шляхом, шляхом дослідження матеріалу, історично засвоєною науковою думкою, ззовні введеними до науки концепціями релігії, філософії, соціального життя, мистецтва – оброблених науковим методом; з іншого боку, в нього входять різні чисто фіктивні творіння людської думки – ліси наукового знання ».

Спроби побудувати «закінчене» уявлення про Світ на основі даних тієї чи іншої науки (механіки, математики тощо.) приводили, як правило, до редукціонізму, вульгарному спрощенню. Енциклопедисти XVIII століття наївно вважали, що вони на основі механіки створять закінчений образ Світу, прорахують його майбутній розвиток. Російський релігійний філософ П. Флоренський зауважив з цього приводу, що «наука лестила себе надіями бути метафізикою світу».

Світогляд осмислює Світ у цілому, наука ж – якісь його фрагменти. Будь-який вчений завжди визнає «незакінченість» своєї галузі наукового знання, наявність величезної недослідженої області. Історичний досвід свідчить, що дуже багато наукових відкриттів спокійно уживаються і з атеїстичним, і з релігійним світоглядом. Як писав православний богослов Н. Н. Фіолетов (він був репресований у 30-ті роки), основи християнського світогляду «не залежать від правильності чи неправильності тих чи інших природно-наукових гіпотез». Він критично ставився до тих творів, в яких «релігійна постановка питання змішується з природничо-науковою, релігійно-філософські проблеми підмінюються біологічними». В цьому плані доречно нагадати, що й відомий католицький теолог Ж. Леметр – один з основоположників сучасної еволюційної космології – вважав, що гіпотеза «первісного атома», з якого подальшим шляхом «великого вибуху» утворилася видима частина Всесвіту, «ніяк не пов’язана з якимись – або метафізичними або релігійними питаннями. Матеріалісту вона залишає свободу заперечувати будь-яке трансцендентне буття… Для віруючого вона залишає можливість провести аналогію з Богом».

Інакше кажучи, світогляд і наука є двома рівнями духовного освоєння Світу. Їх взаємовідношення визначається діалектикою кінцевого і нескінченного, осмислення якої представляється вельми складним для людини, що живе дуже обмежений відрізок часу. У кризові періоди світогляд намагається «перевести дух» за допомогою конкретних наук, а наука намагається знайти відповіді на каверзні питання в світоглядних глибинах.

Але якщо визнати таку трактовку науки і релігійного світогляду, то чим пояснити конфлікти, які виникали між наукою і релігією (і не тільки в минулому)? Звичайно, в ряді випадків цей конфлікт штучно підігрівався обставинами кон’юнктурного, політичного характеру, коли те чи інше трактування ставало своєрідним символом віри певної політичної, соціальної групи. Але є й причини іншого роду.

Протягом багатьох століть релігійне вчення включало в себе не тільки постулати світоглядного або вузькоконфесійної плану, а й пояснення чи не всіх питань, які могли встати перед простим смертним, тобто ті питання, які пізніше стали ставитися до ведення природознавства. На жаль, і нині багатьма богословами й світськими дослідниками чітко не усвідомлюється той факт, що в релігійному вченні маються два відносно самостійних рівня: світоглядний і емпіричний. Жорстке з’єднання, змішання цих двох рівнів і приводило релігію (швидше Церкву) до глибоких потрясінь, коли наука спростовувала те рішення конкретних природно-наукових питань, яке підтримувалося і освячувалося церковними авторитетами. Тут мимоволі пригадуються імена таких вчених, як Коперник, Галілей, Ломоносов і навіть Дарвін …

Щонайменше, дивною виглядає позиція сучасних богословів щодо цих «крамольних» вчань, які посягали, як свого часу вважалося, на основи віри. Адже насправді вони вносили корективи у розуміння важливих для людини, але все-таки досить і досить приватних за масштабами Всесвіту проблем. Як не дивно, ці уроки пішли про запас далеко не всім релігійним мислителям. Деякі з них наполегливо прагнуть узгодити біблійне вчення про шість днів творіння з сучасними науковими уявленнями про Метагалактику. Але що робитимуть ці мислителі, якщо наука внесе серйозні корективи в своє вчення, зможе щось сказати про те, що було до Великого Вибуху, як, з чого виник першоатом ?!

Думається, вельми глибокою і обгрунтованою є позиція архімандрита Платона, який вважає, що питання про час творення світу не має того принципового значення, як «має питання про творіння з нічого». Тим більше що в християнській космології здавна є різні думки на цей рахунок. «Климент Олександрійський, – продовжує православний автор, – застосовуючи алегоричний метод у тлумаченні біблійного оповідання про шестиденне творіння, вказував на логічний, а не хронологічний порядок створення світу – світ створений в одну мить».

Будь-яке релігійне вчення в ході свого історичного розвитку вбирало в себе всі ті уявлення, які вважалися важливими в ту чи іншу епоху. Не всі з цих уявлень про природу, людину витримали випробування часом. У священних книгах, релігійних трактатах є чимало такого, що вступає в протиріччя з сучасним природознавством. Але ми визнаємо, що релігія дає нам певні орієнтири в Світі, своє розуміння взаємини Світу і Людини, прийнятне і в епоху науково-технічної революції. Виводячи сутність людської особистості за межі створеного світу, прославляючи людину до прилучення до Вічності («образ Божий»), релігійний світогляд тим самим ніби виводить багато людських проблем за рамки, недоступні науці.

Автор: Л. Попов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers