«Нині ж будеш разом зі мною в Раю»

Posted by on November 7, 2016
Журнал Пробудження

Распятие Христа

Перечитайте уважно останній в земному житті Ісуса епізод, якщо можна цим словом позначити те, що сталося тоді на Голгофі між трьома розп’ятими. Відкриємо Євангеліє від Луки: «І вели з Ним також двох злодіїв …» Запам’ятаємо: Злодіїв, тобто закоренілих злочинців, як ми сказали б тепер, на чиїй совісті не одне вбивство. Поки що для євангеліста злочинці ці, і для нас, природно, теж, – абсолютно однакові, він говорить про них лише тому, що йдуть вони разом з Христом по Його хресній дорозі; до речі, в інших свідченнях згадуються їхні імена: Дісмас та Гестас, теж схожі, як і самі лиходії.

І ось хрести споруджені, настав останній рахунок миттєвостей, коли ті, хто на хрестах, ще – люди серед людей. Але тут відбувається дивне: кінчається однаковість лиходіїв, їх безликість, немов з їхніх облич починають сповзати маски з написом «злодій», і з-під них стають видні інші, різні риси. Які?

В Євангелії від Луки детально, як сказали б нинішні літератори, прописана вся розмова між розбійниками і Христа з одним з них. Звернемо увагу на те, що в цьому фрагменті Євангелія більше не говориться «лиходії», але – «повішені».

Однак навіщо, здавалося б, коли безцінна кожна з останніх миттєвостей перебування Спасителя серед людей, кожний Його рух, дихання, приділяти таку увагу суперечці двох злочинців, які опинилися поруч з Ним?

Ще ми виявимо, що цієї розмови і всьому епізоду в цілому, що стосується всіх трьох, в Євангелії приділено не просто велике, але, за мірками цього Євангелія, величезне місце, а саме: 12 віршів (23, 32-43). Підсумком цієї останньої в земному житті розмови Ісуса з людьми стають слова: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі Мною в раю».

І це Ісус – лиходієві, страшному злочинцеві! Як зрозуміти це? Адже не сказано «будеш прощений», але «будеш зі Мною в раю» … У раю, де не всякий подвижник сподівається опинитися…

За що ж так наближений до Ісуса один з двох? Відкинемо приголомшення, постараємося, наскільки це буде нам дано, зрозуміти слова Спасителя. Було так. «І вели з Ним також двох злодіїв. І коли прийшли на місце, що звуть Череповище, розп’яли Його і злочинців, одного праворуч, а одного ліворуч. Ісус же промовив: Отче, прости їм, бо не знають, що роблять. І вони поділили одежу Його, кинувши жереба. І люди стояли й дивились…» Читаючи ці та наступні рядки, ми фізично відчуваємо нестримне наростання зла, коли здається, що всі без винятку – народ, його начальники, воїни – збожеволіли і в цьому прагнуть перевершити один одного, хто – ділячи Його одежі, хто – підносячи замість води оцет, хто – насміхаючись над Ним.

І це знущання над спливаючим кров’ю, знесиленим, кого хтось із них ще вчора звеличував, зливається у воістину диявольський хор, який виводить одну сатанинську трель: «Якщо ти Христос, спаси себе сам». І не чути жодного голосу співчуття і захисту, бо ті, хто Його любить, мовчать, побоюючись впізнання або, як Діва Марія, мовчать, онімів від горя.

Христос в ці миті нескінченно самотній, і Його самотність стає воістину безмежною, коли до хору Його ненависників приєднується один з тих, хто ділить з Ним долю. І не зі страху перед покаранням робить це: він вже страчений і більш не повернеться до життя; не з ненависті до Ісуса: він бачить Його в перший і останній раз і особисто нічим з Ним не пов’язаний. Він знущається просто так, разом з несамовитими, з якоїсь особливої душевної ницості, і в цей момент зло, укладене в цій сцені, робиться майже матеріально відчутним, досягаючи граничного «форте».

І раптом ось це: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений?» Хто мовив це? Дісмас або Гестас? Той, хто був справа, чи той, хто зліва? По суті, для нас це вже не має значення. Важливо, що в цей момент земна самотність Спасителя скінчилася. Він знайшов Друга, заступника в тому, в кому найменше можна було очікувати. І хоча зло ще святкувало, чаші невидимих терезів здригнулися…

«Було ж близько шостої години дня; і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої. І померкло сонце, і завіса в храмі роздерлась надвоє…» (Лк. 23, 44, 45).

Що ж сталося у Всесвіті в цей момент? Висловлюючись мовою науки, сталася – в масштабі всесвіту – гранична поляризація сил зла і сил добра, і протягом трьох годин (від години шостого до години дев’ятої), відповідно до Святим через Євангелію, утримується це абсолютне протистояння добра і зла, протистояння настільки небувале, що воно перевищило точку розриву світу матеріального: «завіса в храмі роздерлась надвоє…»

Що ж відбувається в цей час на Лобному місці між трьома прикутими, над одним з яких напис «словами грецькими, римськими і єврейськими: «Це цар юдейський»? (23, 38).

Щоб зрозуміти це, ми повинні пам’ятати, що все, розказане євангелістом Лукою в цих дванадцяти віршах, відбувається в особливому просторі, вже за межею життя, звідки для двох розбійників немає повернення до живих, в просторі предстояння перед Богом. І він тут, в цей день, в годину смерті Сина Божого, робиться Абсолютним простором, де немає відтінків і переходів, а кожне слово, думка, вчинок стають Абсолютним Злом або Абсолютним Добром.

Той з лиходіїв, який по ницості душевній приєднується до натовпу, будучи тепер Абсолютно вільним, – адже за межею смерті ніщо земне більше не страшно, – миттєво стає втіленням Абсолютного Зла, бо в злі перевершує всіх біснуватих на площі: він зробив свій вибір абсолютно добровільно.

Що ж ми знаємо про другого? Майже нічого, крім того що він «злодій» і – за його ж власними словами – «належну заплату за вчинки свої беремо прийняв». Тобто обидва розбійника стоять на нижчому щаблі. Але яка прірва пролягла між ними в цьому Абсолютному просторі! Один з них, ще живим, прямо з Лобового місця, сповзає в пекло. Другий починає звідти ж рух вгору, до Світла, разом зі Спасителем. У цю вирішальну мить його душа зробила титанічну моральну роботу. Він не тільки волає до совісті свого товариша, але свідчить про справедливість їх покарання. В сутності, це є глибоке покаяння. І в ту мить, коли розбійник, єдиний з усіх, чесно і вголос визнає про Христа: «…Він нічого поганого не зробив», відбувається духовне прозріння: колишній «злодій» впізнає Спасителя і знову єдиний на цій неосяжній площі відкрито називає Його по імені, а з Ним – і Його державу: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!»

Петро, вірний Петро, щойно відрікся від Христа, злякавшись смерті, а цей, ніколи не називав Його Вчителем, не бродив за Ним по Галілеї, який не знав про Нього більше того, що побачив на Лобному місці, тричі при всіх заступився за Ісуса, в серцевому сокрушені про муки невинного і про власне минуле. Те, що сталося з розбійником ставить його вище всіх «знаючих Його», тих, хто «здалека стояли й дивилися на це». Тут розгадка слів Спасителя: «…Нині ж будеш зі Мною в раю».

Звичайно ж, все, що подумалося мені про ці дванадцять віршів Євангелія від Луки, лише крихітна частина того, що міститься в них. І ще я думаю, що те, що сталося тоді має саме пряме відношення до нас, сьогоднішніх. Бо ми живемо в світі, де щохвилини, щогодини відбуваються зради, де глумляться над найдорожчим, а мовчки плаче Правда, та стоїть далеко, і дуже важко залишатися не тільки людиною правильною, християнського життя, але – просто людиною, здатною хоча б на один – в цілому житті – сміливий Вчинок. І якщо вдасться хоча б в останню хвилину зробити його, то яким б не було минуле життя, якщо людина проявить хоча б дещицю того покаяння, великодушності, відваги і чесності, які Христос побачив у своєму останньому земному співтовариші, для неї говорить Євангеліє: «нині ж будеш зі Мною в раю ».

Автор: Тетяна Нікітіна.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers