Під склепіннями храму зміїного

Posted by on February 17, 2017

Зміїний храм у Пенангу

Символ нинішнього малайського міста Пінанг — 50-поверховий хмарочос, де розміщується торговий центр Комтар. Схоже, що головне місто острова, що носить ту ж назву, наслідує Сінгапуру, який давно вже називають Нью-Йорком Південно-Східної Азії. Обидва острови схожі: приблизно рівні по величині, вони відокремлені від Малаккського півострова неширокими протоками — Сінгапур на півдні, Пінанг на північному-заході. Етнічні китайці становлять більшу частину їх населення. Туристи, які бродять по центру Пінангу, захоплюються його старовинними храмами, пагодами, мечетями, індуїстськими храмами. Але особливий інтерес у гостей викликають дві унікальні пам’ятки острова: «Зміїний храм» та величезний монастирський комплекс Кеклокси. Вони — за межею міста, але дістатися туди неважко.

У 1841 році в Пінангу побував російський морський офіцер А. Бутаков, він опублікував свої щоденники після повернення в Росію. І те, що ми бачили зараз з автобуса, в точності відповідало його описам. «Частини міста, населені китайцями, становлять найбільшу діяльність,— пише А. Бутаков.— В маленьких дерев’яних сараях, відкритих на вулицю, виробляються різноманітні майстерності… Над входом до будинку й по стінах їх, зовні і всередині, красуються китайські написи на червоному або синьому папері, іноді навіть золотими літерами. Всередині видно непогано намальовані зображення китайських богів або святих, перед якими постійно горять воскові свічки і куріння…» Зараз тут з’явилися автомеханіки, все інше залишилося без зміни.

Хвилин через двадцять їзди кондуктор легенько торкається мого плеча: «На вихід!» Дякую за допомогу, адже з прибережної траси важко вгледіти «Зміїний храм». Навколо нього — сучасні заводи. Реліквія минулого виглядає серед них чужорідним тілом. Піднімаюся по сходах до пагоди, що стоїть на схилі невисокого пагорба. Перед входом сплять два кам’яні леви — охоронці віри; поруч у затінку спить собака, розморена спекою.

До храму приліпилося безліч крамниць: тут і сувеніри, і кокоси, і обмін валюти. Неподалік — майданчик для туристичних автобусів. Чому ж ця пагода шанує заїжджих гостей? В туристичних буклетах повідомляється, що це побудований в 1870-х роках «Зміїний храм», в якому дивним чином з’явилися змії, щоб охороняти божество, в честь якого храм був зведений.

Зміїний храм у Пенангу

Входимо під склепіння пагоди. В глибині, на вівтарному узвишші, статуетка з чорного дерева, одягнена в золочену парчу. Напис при вході повідомляє, що статуя іменується Чор Су Конг, що її в середині XIX століття привіз якийсь буддійський монах з Китаю. Незабаром після цього хворі почали зцілюватися поблизу статуетки, і було вирішено побудувати пагоду, щоб помістити її там на почесному місці. В 1873 році англійський землевласник Девід Браун подарував місцевій громаді ділянку землі, і незабаром почалося спорудження храму з поетичною назвою «Чиста хмара». Але, як свідчить переказ, що змії «підрядились» охороняти пагоду, і місцеві буддисти дали їй другу назву — «Зміїний храм».

У двох великих вазах-підставках, що стоять з боків від статуї, з гілок споруджено щось на зразок кущів. І якщо уважно придивитися до «заростів», то можна побачити в них двох-трьох змій, що нерухомо висять на гілках. Рептилії здаються зробленими з пап’є-маше, і хочеться їх помацати, щоб переконатися в цьому. Але оголошення, розташоване поруч на трьох мовах, повертає паломників до реальності. Воно говорить: «живі змії. Чіпати — на свій страх і ризик».

Зміїний храм у Пенангу

Праворуч від вівтаря — невелика перегородка. За нею знаходиться свого роду «запасник». Тут стоїть велика діжка з цією рослиною. По її гілкам, ліниво перебираючи кільцями, рухається «горинич», з метр завдовжки. Паломники гладять його кінчика хвоста — для них він не чудовисько, а «сторож» храму. У деяких парафіян склалися особливі відносини з храмовими зміями. Про це можна судити по оголошенню, що висить на стіні храму, поруч з великим дзвоном. Ось його текст: «Медіумам заборонено впадати в транс, в Зміїному храмі і на прилеглій території, а також заподіювати занепокоєння паломникам і гостям».

Втім, віруючих не так-то легко відвернути від справи. Вони сидять перед піднесенням зі статуєю Будди, суцільно заставленою світильниками різної величини — від стаканчика до глечика (це своєрідне поєднання свічки і лампади: скляні судини, прикрашені ієрогліфами, залиті воском, а нагорі коливаються язички полум’я). Китаянки, що розташувалася у цього моря вогнів, тримають в руках «пенали» з дерев’яними паличками і енергійно трясуть ними, звернувшись лицем до статуї Будди. Хтось б’є по дзвону; всередині пагоди стоїть суцільний тріск і дзвін, і де вже тут до медіумів з їх трансом…

Зміїний храм у Пенангу

До пагоди примикає павільйон — «зміюшник». Тут на відвідувачів втупилися змії, що висять на гілках в очікуванні клієнтів. При смугастих рептиліях працює фотограф з помічником. За десять рінгітів охочий може сфотографуватися на знімку в обнімку зі змією. І це не якийсь атракціон, а храмовий ритуал. Ось дві літні китаянки благоговійно беруть змій на руки; помічник фотографа запускає їм ще змій в зачіску і на плечі. Спалах бліцу, змії перекочовують на гілки, а паломницям вручається квитанція. Знімок їм вишлють на домашню адресу. Стареньких змінює молодий китаєць. Він вирішив перевершити їх і почепив на себе чотирьох великих змій…

А у дворику розбитий невеликий сад з карликовими деревцями. Але сюди немає входу, сад огороджений суцільним кам’яним парканом. Судячи з того, що зсередини стіни викладені гладкою кахельною плиткою, це серпентарій, куди змій переносять на ніч для відпочинку. Висота огорожі — на рівні грудей, і по кахлю їм не вибратися на волю. Це зміїний будинок, тут же повзає невеликий варанчик: не те компаньйон, не те вечеря.

В небі то і діло з’являються літаки — неподалік розташований міжнародний аеропорт Байян Лепас. Чим ще приваблює Пінанг закордонних гостей? Повернувшись у столицю, підемо в центр острова, туди, де на тлі зелених гірських вершин розкинувся буддійський монастир Кеклокси — найбільший і красивий монастир в Південно-Східній Азії. Особливо вражаюча його семиярусна вежа-пагода, збудована зусиллями трьох буддійських громад: китайської, тайської та бірманської. Це помітно і по її архітектурі – нижня частина вежі виглядає як китайська пагода середня — таїландський вехан, а верхня являє собою бірманську ступу.

буддійський монастир

Вежу видно здалеку, але піший шлях до монастиря складний: треба пройти якимись провулками, завулками, частими двориками, рядами крамниць, перш ніж потрапиш на монастирський двір. Посеред нього влаштований басейн, де живуть священні черепахи. Їх тут сотні. Басейн невеликий, і черепахи розташувалися в кілька ярусів. Турбуватися про хліб насущний їм не треба: паломники купують пучки зелені і годують своїх улюблениць. А зверху чути дзенькіт дзвіночків, що закликає переступити поріг монастирських воріт.

Храмові будівлі зводилися тут з 1890 року. Будівельники були змушені пристосовуватися до гірського рельєфу. Ось чому той, хто вперше відвідує цей монастир, спочатку губиться при вигляді його терас, пагод, двориків, критих переходів. Та й символіка тут незвична. На одній з терас по периметру підносяться десятки статуй Будди в людський зріст. На грудях у кожного — свастика. В павільйоні, що примикає до храму «Десяти тисяч Будд», — сотні китайських паперових ліхтариків; з динаміків тихо ллються буддійські співи.

храм «Десяти тисяч Будд»

Піднімемося до головної пагоді по критому переходу, дбайливо влаштованому для паломників. Хто ж той благодійник, чиїми працями паломники захищені від палючого сонця? Напис біля входу в галерею говорить: «Алюмінієвий дах пожертвуваний Британською алюмінієвою компанією в 1958 році, під час візиту в монастир її комерційного директора». Втім, і сьогодні пожертви стікаються в обитель, і її насельники мають у своєму розпорядженні засоби для благоустрою монастиря. Поряд з головною пагодою зводиться з бетону новий чернечий корпус.

Туристи, які відвідують Кеклокси, теж вносять свою лепту в будівництво. Кожному хочеться забратися на вершину вежі, звідки монастир видно як на долоні. Але при вході на кручені сходи сидить сувора привратниця-китаянка, яка повторює одне і те ж слово: «Мані!» (і це не буддійська молитва-мані, а англійське слово «гроші»). А для тих прочан, хто хотів би увічнити пам’ять своїх померлих родичів, є особлива послуга. На невеликій керамічній увігнутій плитці храмовий служитель швидко виводить тушшю ієрогліфи — імена покійних. Внісши круглу суму, можна сподіватися, що з часом меморіальну плитку вцементують на території обителі в належному місці.

Прощаючись з островом, подорожні прагнуть неодмінно побувати на вершині Айер Ітам, звідки відкривається чудовий вид на казковий острів. На висоту семисот метрів над рівнем моря туристів доставляє фунікулер, єдиний у своєму роді в Південно-Східній Азії.

Айер Итам

А на вершині є що подивитися. Тут і гармати колоніального періоду, і мечеть, яка стоїть поруч з індуїстським храмом. Внизу видно Малаккську протоку, яка ще не так давно відокремлювала Пінанг від «запеклого берега». Нині через неї перекинутий ажурний міст на палях довжиною в дві милі, і для остров’ян «велика земля» стала тепер ближче. Кажуть, що міст розрахований на найсильніші землетруси, що він простоїть не одну сотню років. Нехай же він буде символом зближення і взаєморозуміння жителів Пінанга — при всьому розходженні їх релігій, культур і традицій.

Автор: Архімандрит Августин (Нікітін).

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers