По слідам Збруцького ідола. Продовження.

Posted by on February 15, 2014
Журнал Пробудження

Збручский ідол

Ще в 1848 році М. Потоцький, який перший звернув увагу на Збруцького ідола, обійшов околиці і висловив припущення, що ідол міг стояти саме на Боготі. І, звичайно, з того часу тут побувало безліч самих різних людей. Але, очевидно, не так просто було знайти цю гору. Виявилося, що початкове городище дуже давнє – його вали складені з каменів ще в скіфський час (V-IV століття до нової ери). У давньоруський час, в X столітті, східні слов’яни (з літопису, тут жили волиняни) влаштували на місці городища язичницьке святилище. Тут все заросло лісом, і завдяки цьому стародавні споруди дійшли до нас у майже не потривоженому вигляді. Нагорі городища-святилища знаходилося капище – майданчик 70 на 50 метрів, на якій були влаштовані вівтарі.

У найвищому місці капища стояв ідол. Його п’єдестал, діаметром 9 метрів, височів над навколишньою площею на півметра, і майже в його центрі збереглася квадратна яма, цілком відповідна за розмірами квадратній основі Збруцького ідола. Навколо кам’яного п’єдесталу – вісім жертовних ям, ряд яких переривався лише з півночі, де залишений прохід до ідола, ретельно викладений кам’яними плитами. Жертовні ями досить великі. У двох відкриті поховання чоловіків віком близько шістдесяти років і ще в двох знайдені скелети дітей двох-трьох років. Серед каменів багато розбитого посуду X-XII століть, кістки тварин, вугілля.

Це досить складна споруда могло бути цілком гідною підставою для величного Збруцького ідола. Вона нагадує язичницьке святилище в Перині під Новгородом, розкопане в п’ятдесятих роках минулого століття. Там кругле підвищення також було оточене ровом з вісьмома ямами, а в центрі стояв ідол Перуна, скинутий після прийняття християнства в озеро Ільмень. На відміну від Збруцького споруда в Перині, викопана в піску без всяких кам’яних конструкцій, була трохи більше, але набагато гірше збереглася, і її обриси відновлювалися за фрагментами.

На капищі Збруцького святилища поруч з п’єдесталом для ідола був влаштований ще жертовник – курган з каменів, обставлений великими кам’яними плитами. У центрі – поглиблення, поступово наповнювалося жертвопринесеннями: кістками тварин, розбитим посудом, уламками скляних браслетів.

За межами капища, але на території, оточеній додатковими культовими валами і ровами, були ще виявлені два великих суспільних будинки і поряд з кожним з них – ретельні колодязі, вибиті в скелі; тут же знаходилися житла – напівземлянки і могильник з трупоспаленнями.

Великі будинки (60-80 метрів в довжину) представляли собою наземні споруди стовпової конструкції, стіни яких були обмазані глиною. Будинки призначалися для відправлення язичницьких культів, можливо, для поминання покійних предків, поклоніння яким займало в язичницьких віруваннях слов’ян чільне місце. Поряд з одним з будинків знаходилося приміщення з великою глинобитною піччю, призначеною для випічки хліба.

Житла – напівземлянки, розташовані на городищі, на священній землі, відрізняються від звичайних для цього часу слов’янських жител. Вони невеликі, опалювалися відкритими вогнищами. Водночас напівземлянки на городищі, судячи зі знахідок горщиків і мисок, кухонних черепків, використовувалися як постійні житла. Можливо, в X-XI століттях у цих напівземлянках і жили служителі язичницького культу. У цей час жерці (у літописах вони названі «волхви») жили відокремлено, робили жертвопринесення, займалися ворожіннями, розробляли релігійні правила і ритуали, виготовляли предмети культу (можливо, і Збруцький ідол був зроблений тут одним з жерців з місцевого каменю), випікали ритуальний хліб і т. п. Не виключено, що влада жерців поширювалася і на населення навколишніх поселень, – тут виявлено п’ять селищ, прилеглих до городища.

Але відкриття на цьому не закінчилися. Незабаром експедиція розширила територію своїх досліджень і в п’яти кілометрах від Богит виявила на річці Збруч у тих же Медоборах друге городище-святилище. Називають його місцеві жителі Звенигородом. Такий же високий пагорб, кам’яні вали, споруджені в скіфський час, пізніше використані слов’янами.

Друге Збручське святилище набагато більше першого – воно тягнеться з півночі на південь на 700 метрів і з заходу на схід до 450 метрів, і структура городища складніша – його вали утворюють розгалужену систему і обмежують кілька окремих майданчиків, на одному з яких, в самій верхній частині городища, знаходилося не одне, як в Богиті, а три капища. Одне було розкопано повністю. Тут спеціально спланована горизонтальна площа круглої форми діаметром 10 метрів. Її поверхня вимощена камінням, а в центрі природна скеля, підтесана зверху. На каменях горіли вогні і розкидалися дари богам: срібні скроневі кільця, скляні браслети, замки, ключі, сокири, стріли, коси, ножі, срібна іконка з зображенням богоматері Оранти, уламки посуду, кістки тварин, шматки черепа людини.

Знайдені речі мають явно культове призначення. Замки і ключі завжди вважалися символами схоронності, оберегами їхніх власників від злих сил, ріжучі та колючі предмети служили захистом від ворогів. Срібні та скляні прикраси були улюблені жінками, вони носили їх і приносили в жертву богу. Іконка – християнський символ – також була віддана язичницькому богу як більш шанованій і потужній силі. Корови, вівці, коні – звичайні жертовні тварини.

Поруч з капищем знаходився великий суспільний будинок такої ж конструкції, як і на Боготі. На його кам’яній підлозі було влаштоване вогнище, а поруч лежали кістки тварин і все ті ж предмети, які служили жертвопринесеннями. Такі ж громадські будинки були розташовані поруч з іншими капищами, і в них також знайдено багато речей. В одному з будинків виявлено кістки кількох людей і серед них – скелети дітей років семи. Мабуть, ці великі суспільні будинки використовувалися для жертвоприношень.

На городищі відкриті й інші споруди, де приносилися жертви. Це порівняно невеликі прямокутні приміщення з підлогою, поглибленою в землю, та зі стінами з стовпів. В одному з них на підлозі біля вогнища лежали обпалені зерна жита і проса і поряд з ними – два перехресних серпа, зверху був покладений череп людини і обпалені кістки. Осторонь біля стіни лежали частини скелета іншої людини, також обсипані перепаленим зерном. Всі обряди, що здійснюються в цьому приміщенні, ймовірно, пов’язані з землеробським культом родючості. Підтвердженням цьому служать і влаштовані в стінах приміщення з великими округлими печами, котрі служили для випічки хліба. Це приміщення було споруджено на місці, де в більш ранній час перебувало кілька таких хлібних печей. Обряди в цьому приміщенні відбувалися кілька разів, і в кожному випадку залишки старих жертвоприношень засипалися землею і знову розпалювався вогонь.

При засипці сюди були покладені дорогі речі – масивний срібний браслет і чотири скроневих кільця, зроблених із золотого дроту з нанизаними на нього золотими намистинами. Знайдено тут і інші речі, у тому числі той же символ збереження – замок.

В інших жертовних приміщеннях на городищі також відкриті хлібні печі і знайдені численні речі. В одному знаходився скелет підлітка років одинадцяти, покладений на бік в скорченому, «утробному» положенні; в іншому – кістяк корови. До городища-святилища Звенигород так само, як і святилища в Богиті, примикали п’ять селищ. На них відкриті звичайні для слов’ян цього часу і території житла-напівземлянки з характерними печами – кам’янками. Тут же – ремісничі майстерні з вогнищами і робочими майданчиками, складеними з каменів.

Таким чином, там, де виявлено Збруцький ідол, знаходився великий культовий центр слов’ян-язичників, що складається з двох городищ – святилищ і прилеглих до них поселень. Обидва городища виникли в скіфський час, а слов’янами використовувалися з Х-XI століть, але найбільш інтенсивно в першій половині XII століття, хоча окремі жертвопринесення відбувалися аж до XVII століття; потім це місце було використано вже християнами. У XII столітті відбувалося відродження язичництва, на що дослідники вже давно звертали увагу при аналізі інших джерел. Язичництво з прийняттям християнства в X столітті не було переможене, і в період феодальної роздробленості на Русі посилювало свої позиції, святилища знову були відроджені і діяли. Це тепер знайшло речове підтвердження.

Остаточно вирішені і суперечки про приналежність Збруцького ідола. Він був зроблений слов’янами з місцевого вапняку в X столітті і, ймовірно, стояв на святилищі аж до XIII століття. Його прибрали і заховали біля річки Збруч самі язичники, очевидно, у зв’язку з якоюсь небезпекою, що загрожувала ідолу. Він був відвезений на півтора кілометра в сторону, і його зуміли зберегти в непошкодженому вигляді. Всі отримані при розкопках дані – характер житлових будівель, знахідки речей і кераміки – свідчать що ідол виготовлений східними слов’янами і немає ніяких підстав називати його Святовитом – божеством балтійських (західних) слов’ян. Цілком можливо, що автор « Слова про те, како погане сущи язици кланялися ідолам» мав на увазі саме зображення типу Збруцького ідола, коли писав, що східні слов’яни «розпочата треби класти роду і Рожаниця».

Автор: І. Русанова, Б. Тимощук.

P. S. Як би там не було, але знаменитий Збручський ідол є визначною пам’яткою нашої давньої української культури. І безперечно, якби таких пам’яток було більше, то відпочинок в Україні (навіть радше активний відпочинок) приваблював й чисельних іноземних дослідників з різних куточків світу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers