Посланці світла: буддійські прочани з Китаю до Індії

Posted by on April 19, 2016
Журнал Пробудження

буддійські монахи

Коли китайські прочани-буддисти вирушали в «подорож на Захід» (таку назву багато хто з них давав своїм описам мандрівок), тобто до Індії, вони мали вибирати з поміж трьох маршрутів суходолом та морським шляхом. Два маршрути суходолом проходили через Центральну Азію і збігалися зі шляхом, який від XIІ сторіччя почав називатися Шовковим і означав сукупність торговельних шляхів між Сходом і Заходом у цьому регіоні світу. Після переходу через безводну пустелю Гобі прочани мали вибирати між північним та південним шляхами, аби уникнути величезного басейну, утворюваного болотами Лобнора, Таримської западини та пустелі Такламакан, відомої своїми сипучими пісками.

Північний шлях проходив вздовж схилів Небесних гір (Тянь-Шань), вершини яких сягають 7 тисяч метрів над рівнем моря. Цей маршрут вів прочан через поселення й оази аж до Кашгара, який контролював доступ до шляхів на захід у напрямку до Фергани й далі до Самарканда, а також шляхів на південний захід. Потім треба було подолати гори Паміру, ущелини Каракоруму, Гілгіту, верхів’я долини Інду, аби досягти або сучасного Срінагара через перевал Бурзіл заввишки приблизно 4 тисячі метрів, або сучасного Ісламабада, огинаючи витоки Інду та долину Каган. Подолавши всі перепони на цьому шляху, прочанин потім перетинав Кашмір і потрапляв до півночі Індії та центрального басейну Гангу, де міститься більшість великих буддійських святилищ, пов’язаних із життям Будди та перших буддійських громад.

Для спрощення ми могли б пов’язати кожен із маршрутів через Центральну Азію з ім’ям котрогось із прославлених китайських прочан: північний шлях з Сюань-цзанем, південний — з Факсіяном, а морський шлях—з Їіджінем. Судячи з їхніх дорожніх нотаток, головним завданням цих трьох ченців було збирати всі письмові та усні пам’ятки, канонічні правила чи легендарні перекази, які сприяли б кращому розумінню вчення Будди та і буддійських обрядів і поширенню їх у Китаї. Однак ця основна турбота не відвертала їхньої уваги від географії, звичаїв і традицій численних князівств, які вони перетинали. Прагнучи самовіддано служити Будді, вони водночас виступали як історики, географи та соціологи.

ФАКСІЯН: 15 РОКІВ МАНДРІВ

Своєю мандрівкою Факсіян (334-420) позначив найвищу точку в першій хвилі китайських прочан до Індії. Він залишив Китай 399 року і повернувся до нього 414 року. У цей час китайські буддисти займалися пошуками своєї ідентичності. Їх вже і не задовольняли неповні та двозначні тексти, як це часто траплялося протягом перших сторіч поширення «нової релігії», і дедалі відчутнішою ставала потреба розжитися на тексти, що становили буддійський канон, визнаний ченцями, які жили на землі, що породила Будду.

Знаючи всі таємниці буддійської доктрини, Факсіян відкрив, що тексти, які мали у своєму розпорядженні ченці та вірні, розпорошені та пошкоджені внаслідок незгод між дрібними князівствами Центральної Азії, неминучим місцем обміну ідеями між Заходом і Китаєм. Він вирушив на прощу, щоб навчитися всьому, що стосувалося буддійського культу. Більша частина нотаток Факсіяна під назвою «Розповідь про буддійські князівства» присвячена опису буддійських обрядів та моралі, до того ж він дав тлумачення основних понять цього вчення. Факсіян бажав насамперед добути повний примірник буддійських правил дисципліни (vinayas), яких дуже бракувало в Китаї в час, коли він вирушив у мандри.

Завдяки спільним зусиллям Факсіяна та зарубіжних прочан і ченців, які прибули до Китаю приблизно одночасно із поверненням туди Факсіяна, на початку V сторіччя китайські ченці мали до своїх послуг vinayas провідних шкіл індійського буддизму, засадничі сутри Лотоса, Вімалакірті та Нірвани, а також сутру Амітаби, яка стала головним документом школи Чистої Землі, та сутру «Вдосконалення мудрості», з якої черпав натхнення весь китайський буддизм.

СЮАНЬ-ЦЗАН – БЛУДНИЙ ЧЕРНЕЦЬ

Однак найвідоміший з усіх китайських прочан, безумовно, Сюань-цзан (596-664), який вирушив до Індії в 629 році північним шляхом через Такламакан. Свою славу він завдячує не лише цікавому звітові про мандрівку, перекладеному на кілька західних мов, а й романові Ву Ченьєна, оприлюдненому приблизно в 1570 році за династії Мінів під назвою «Мандрівка на Захід», де йдеться про вигадані пригоди Сюань-цзана та його химерного супутника, короля мавп Сун Вуконга.

Уродженець провінції Хенань, Сюань-цзан пішов під постриг у монастирі Луоянь у віці 13 років. Відомий своєю освіченістю, він був добре обізнаний з неоднозначностями та суперечностями в буддійських текстах, що вживалися в монастирі. Щоб розв’язати проблеми розуміння цих текстів, він вирішив податися до Індії. У 629 році без дозволу імператора, він таємно покинув Чанань і подався в найдовшу серед всіх тоді відомих прощ.

У 635-641 роках Сюань-цзан подорожував Індією, відвідуючи всі найславетніші буддійські святилища та вивчаючи вчення буддизму Махаяна («Велика колісниця»). У 643 році він вирішив повернутися до Чананя, столиці Танів, де його тепло вітав народ. Він прибув разом з караваном з 20 коней, навантажених текстами, реліквіями та зображеннями, метою яких було просвітити сучасників та пожвавити їхню віру.

Імператор Тайцон з династії Танів не лише пробачив Сюань-цзаневі втечу з країни, а й підпорядкував йому групу помічників, включно з прем’єр-міністром та іншими можновладцями, щоб перекласти привезені прочанином тексти. Імператор призначив його Великим Майстром храму Милосердя, відкритого в 648 році, і з цієї нагоди влаштував при дворі гучне святкування. Саме за порадою Сюань-цзана для зберігання буддійських текстів у 652 році було споруджено Пагоду Диких гусей.

Будучи впливовою особою в історії китайського буддизму (він відповідав десь за чверть всіх перекладів з санскриту на китайську мову), Сюань-цзан також автор важливої книги під назвою «Спогади про західні регіони великої династії Танів», де містилися точні відомості про фізичну географію, демографію, звичаї та економіку, а також про становище буддійських громад у відвіданих ним краях. Сюань-цзан також подарував китайцям манускрипт одної з найкращих праць про метафізику та епістемологію «Земля вчителів Йоги».

ЇІДЖІН: ПЕРЕКЛАДАЧ І ОБОРОНЕЦЬ ПРОЧАН

Третім видатним китайським прочанином до Індії був Їіджін (635-713), який мандрував морем. Його записник цікавий тим, що на відміну від записників його знаних попередників, містить у собі описи обрядів та інституцій у буддійських громадах не лише в Індії (хоч Їіджін у західному напрямку досяг лише Бенареса), а й на південному сході Азії, в тій частині, де були володіння династії Сайлендрів, яка утвердилася в Шрівіджаї. Саме цій династії ми завдячуємо чудовими скульптурами Боробудура на Яві.

Їіджін записав всі свої спостереження у книзі «Звіт про буддизм, надісланий з південних морів». Ця книга та ще «Спогади» (дивись уривок нижче) не повинні відвертати нашої уваги від того, що Їіджін переклав понад 50 текстів та запровадив у Китаї найдовший і найдокладніший дисциплінарний кодекс — Муласарвастівадін.

Схоже на те, що Їіджін прагнув відкинути будь-яку двозначність у намірах прочан: «Ми не шукаємо особистого задоволення, ми не просимо у неба посмертної слави. Ми поклялися пожертвувати це безборонне проти небезпек тіло задля пошуків переможного вчення. Всі ми сподіваємося задовольнити нашу пристрасть поширювати світло».

Байдужі до слави та вигод, прочани, проте, потребували ресурсів, потрібних для життя під час мандрів, вони везли з собою харчі та речі для обмінів. Багато хто з них одержував значні кошти від щедрих спонсорів. Спорядившись у дорогу, вони мали бути готовими до зустрічі з багатьма природними небезпеками, складними ситуаціями, викликаними повстаннями та війнами між регіонами та князівствами на шляху мандрів, а також із хворобами, які забрали життя в багатьох прочан, причому від лиха не були застраховані навіть наймолодші з них. Про всі ці складнощі та небезпеки було добре відомо. Тиск на майбутніх прочан був такий великий, що дехто відмовлявся від мандрівок в останню хвилину або сходив з дистанції до її завершення.

МІСЦЯ МОЛИТОВ ТА ДОСЛІДЖЕНЬ

Тривале перебування китайських прочан в Індії пояснюється тим, що в них було багато роботи й їм треба було відвідати багато місць, ідучи слідами Будди. Чотири святі місця мали для прочан особливе значення.

Вони відвідували місце народження Будди в парку Лумбіні в Капілавасту, де святкування його дня народження відбувалося восьмого дня четвертого місяця. З цим таки місцем пов’язана пам’ять про те, як майбутній Будда потай залишив родину заради пошуку Шляху, і ця подія відзначалася восьмого дня другого місяця. Третє святкування відбувалося п’ятнадцятого дня першого місяця на відзначення «Запуску в рух Колеса Істини» в Оленячому парку Мгрдава, що на північному заході від Бенареса, і нині називається Сарнат. Саме там Будда, невдовзі після його Прозріння в Урувелі під деревом Бодхі, виклав суть свого досліду Чотирьох Благородних Істин своїм п’ятьом супутникам, які спершу супроводили, а пізніше покинули його в аскетичних мандрах.

Четверта подія, що святкувалася п’ятнадцятого дня другого місяця, була пов’язана з входженням Будди в цілковите згасання, парінірвану, в Салаських лісах.

Багато китайських ченців також відвідували Наланду, головний осередок підготовки до монастирського життя та вивчення буддійських текстів. Їіджін передав китайцям детальний опис міста і порадив їм збудувати його двійника.

Відвідуючи ці місця, пов’язані з багатьма історичними та святими подіями, прочани на знак своєї шаноби виконували всі ритуальні обряди. Сам Їіджін своєю власною поведінкою був взірцем того, як поводилися прочани, йдучи слідами Будди.

Важливим аспектом прощі китайських ченців до Індії, про який не треба забувати, була потреба вишколу в найкращих вчителів, які допомогли б їм вдосконалити розуміння текстів різних шкіл буддизму. Аби мати якомога більшу користь від такого навчання, багато прочан так успішно опанували санскрит, що здобули високу оцінку індійських ченців. Після досить тривалого перебування в Індії багатьох китайських прочан запрошували проповідувати і тлумачити святі буддійські тексти місцевими мовами. Князі, принци та напутники великих монастирів влаштовували урочисті церемонії, де прочани виступали з проповідями.

Автор: Поль Маньєн.

P. S. А еще буддийские паломники помимо духовности несли и многие чисто практические знания, путешествуй они в наше время, то многие из них могли бы не только процитировать разные буддийские сутры, но и скажем объяснить как правильно разобрать запчасти на John Deere, и затем как правильно собрать.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers