Вивчаючи буддизм, я переконався, що вчення Будди розкриває бачення (так зване «третє око») розумного життя з позиції зовнішнього спостерігача. Порівняльний аналіз текстів Біблії, Корану, Рігведи, Бхагавад-гіти, І цзин, Дао Де Цзин, Лунь юй, Кодзікі, Гесера, упанішад, сутр, шастр, норіто показав, що кожен з цих священних текстів є складовою частиною єдиного позаземного знання. Тисячоліттями це знання зберігалося священнослужителями, але до кінця XX століття досягнення сучасної науки наблизилися до кордонів цього знання, і з’явилася можливість його освоєння. Для цього треба увійти в його сферу через будь-який з священних текстів, а потім, підключаючи все нові тексти, поступово розкривати його властивості, шляхи і методи виходу за межі формуючих нас розумних (створених думкою) просторів.

Позаземне знання співвідноситься з проповідями священнослужителів так само, як затвердження «я знаю» і «я вірую». По відношенню до сучасної науки це знання більш високе. Воно містить принципи організації розумного життя, пояснює їх послідовність, показує результати їх дії в просторі (Коран), в часі (Біблія), на різних рівнях пізнання (вчення Будди), в русі (всі тексти). Найвище знання визначає причини і наслідки будь-яких дій і дає відповіді на всі коректно поставлені питання, тому воно застосовується для аналізу будь-яких ситуацій в їх просторовій і тимчасовій протяжності. Високе знання має незвичний для нас ракурс бачення (зовнішній спостерігач), інтуїції, мислення і працює з новим для нас поняттям «тривимірний розумний простір». Контакт з позаземним знанням, якщо він відображений в тексті, збуджує думку і активізує роботу мозку.

Послідовність подій вибудовується в неземному знанні за наступною схемою. Позаземний розум є творець біопланети і життя на ній. Перший акт творіння – тривимірний простір, предвічне Слово, Логос (вічність починається за межами Логосу, по той бік простору, створеного думкою). Позаземний розум проявляє себе в тривимірному просторі і позначає в ньому цільові, моральні та духовні орієнтири для фокусування думок. Саме позаземний розум програмує основні напрямки розумного життя і коригує ці програми через кожні 600 років (тобто його знання мають межу). Освоєння знань, що містяться в сукупності священних текстів, призведе до перегляду багатьох сформованих уявлень в результаті переходу від аристотелівської логіки до позаземної (це рівнозначно катастрофі, передвіщеної в Апокаліпсисі). Потім людство почне виходити за межі тривимірного простору (на позиції зовнішнього спостерігача), і життя на Землі разюче зміниться.

У релігіях тривимірний простір іменується: «Батько своїх батьків», «Пуруша», «Логос», «Початкова Дхарма», «Брахман», «Дао» і так далі. Цей розумний простір містить в собі імпульси актів творіння; така енергія іменується «Святим Духом», «Атманом», «Шень», «Де», «Словом» і так далі. Разом з тим розумна енергія, що перетворює буття, може бути творчою і руйнівною.

Будь-яка форма життя споживає зовнішню енергію, за рахунок якої вона існує і розвивається, і між формами життя йде боротьба за свій життєвий простір. Воля до цієї боротьби закладена в генних структурах (ДНК) будь-якого організму. У людини ця воля проявляється найчастіше в егоцентризмі та егоїзмі. Якщо звернутися до текстів священних писань, то ми побачимо, що божественні вчення містять моральні установки, методи та практики, спрямовані на розширення кругозору людини шляхом її просування вгору, до світла, на подолання її егоцентризму, розвиток альтруїзму до всіх форм життя (екологічне мислення), нарешті, на збереження різноманіття життя заради стійких перспектив його розвитку.

Ігнорування релігії як високого знання і спроби звести релігію до рівня філософії чи психології стають все більш небезпечними для доль людства. Існує важко вловима межа станів, відома як «золота середина» (між Богом і дияволом, між світлом і темрявою і так далі), що як би відокремлює сферу порядку і творення від сфери хаосу та руйнації. Про це говорить Ісус Христос: існують два шляхи. «Заходьте тісними ворітьми: бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, де багато-хто ходить. Бо тісні ворота і вузька дорога ведуть у життя, і деякі знаходять їх» (Мф. 7, 13-14).

Як це зрозуміти? Можна сказати, що в міру віддалення від релігії люди починають самообманюватися незалежністю своїх суджень, широтою своїх поглядів, не підозрюючи про те, що вони знаходяться в утробі свого простору і користуються його примітивною логікою. Тоді як вузький шлях починається з високого знання, зафіксованого у священних текстах. Так, в Корані прямо говориться, що людина повинна слідувати волі Аллаха до Судного дня, після якого почнеться потойбічне життя. Інакше кажучи, до тих пір, поки людина не зрозуміє, що вона плід конкретного простору (дхарма) і що бачення таких просторів – необхідна умова для усвідомленого планування майбутнього, вона буде обплутувати павутиною суб’єктивних суджень живе дерево життя і губити його.

Багато чого з вищесказаного перегукується з вченням Будди, бо це вчення – важливий компонент високого знання. Будда знаходиться в основному ряду божественних проявів: Бог спочатку відкривається Мойсею (XIII ст. до н. е.), проявляється в образах Будди (VII ст. до н. е.) та Ісуса Христа (I ст. е. е) як історичних персонажів , проявляється через слово – Коран (VII ст. н. е.).

Будда називає себе Татхагата і розкриває зміст цього поняття в Ланкаватара-сутрі (гл. XII): «Я з’явився в цьому світі незадоволеності перед неосвіченими істотами, яким я відомий під незліченною кількістю імен. Вони називають мене різними іменами, не розуміючи, що всі ці імена є суттю єдиного Татхагати. Деякі бачать в мені Татхагата, деякі – початок, деякі – аскета Гаутаму, деякі – Будду. Одні впізнають в мені Брахму, Вішну, Ішвару; інші приймають мене за Сонце або Місяць; одні вважають мене переродженням стародавніх святих, інші – Рамою, Індрою, Варуною. Деякі називають мене «ненародженим», «порожнечею», «єдиною сутністю», «істиною», «реальністю», «першоосновою», інші – «дхармакаю», «нірваною», «вічністю»… У цьому світі і в інших світах я відомий під незліченними іменами, але всі ці імена подібні Місяцю, відображеному у воді (тобто міражі). Хоча істоти шанують мене, вихваляють і цінують, вони не усвідомлюють всієї важливості слів, вимовних ними; що не осягаються самореалізації істини, будучи прив’язаними до слів і священним текстам або до того, що їм розповідають, що їм здається; вони не здатні зрозуміти, що всі імена, які вони використовують, відносяться до єдиного Татхагата».

Продовження читайте наступній статті.

Автор: В. Корнєв.