Середньовічна Європа: коло дверей вічності

Середньовічна Європа: коло дверей вічності

Рай та Пекло

Уявлення про потойбічний світ, поширені серед чоловіків та жінок у середньовічній Європі, значною мірою сформувалися під впливом християнської релігії. Хоча вони й містили елементи, запозичені або успадковані від греко-римського язичництва, від східних релігій та вірувань, від Старого Заповіту та юдаїзму, їхньою основою був Новий Заповіт, особливо Євангелія.

Християнство з його догматом спасіння досягло найвищого розквіту в цей ранній період християнської ери, який назвали «віком тривоги». Занепокоєння чоловіків та жінок було викликане не лише питанням, що з ними станеться після смерті, але й тим, де вони провадитимуть потойбічне життя, яке місце там посядуть.

Християнство проголосило воскресіння тіла, взірцем та запорукою якого є воскресіння Ісуса Христа після земної смерті на хресті. Що трапиться з воскреслими людськими істотами, залежить від волі всемогутнього Бога відповідно до вимог, які він поставив, а отже доля чоловіків та жінок у потойбічному світі залежить від їхньої поведінки протягом земного життя. По воскресінні, яке настане після кінця світу, їм призначені різні, відмінні місця в потойбічному житті згідно з подвійною системою. «Добрі» житимуть вічно у місці насолод, раю, тоді як «погані» приречені назавжди перебувати в місці мук, пеклі.

Треба розрізняти рай на небесах і земний рай, його вічне дзеркальне відбиття, Едем. Так само «пекло», як місце для тих, хто приречений страждати вічно, не слід плутати з пекельними місцями, подібними до юдейського Шеолу та греко-римського Гадесу, або Тартару, де праведники, які не знали Христа і відтак не були охрещені (в тому числі Адам та Єва, перша людська пара), чекають, коли Ісус Христос прийде і звільнить їх.

МЕЖІ РАЮ

З початку виникнення християнства і протягом середньовіччя потойбічний світ був темою сюжетів цілого ряду апокрифічних текстів та оповідей, що виходили за рамки католицьких канонів. То була царина, де середньовічна творча уява знайшла свій найяскравіший вираз. Вона, та царина, надихала на створення багатьох літературних творів та багатої іконографії, що є свідченням плідної творчої активності середньовічних митців.

Християни з самого початку мали великі труднощі з системою «Страшний Суд – пекло – рай». Місце розташування двох частин потойбічного світу щодо Землі було з’ясовано досить швидко: пекло було під Землею, а рай — над нею, у небесах. Поняття небо та рай стають синонімами, хоча довгий час топографія потойбічного світу вирізняла кілька небес, серед яких рай був «найвищим небом». У загальному розумінні співіснували два неба: природне, космічне небо, знання якого належало до сфери компетенції науки (середні віки багато чого запозичили з космології Стародавньої Греції), та метафізичне небо, довічне помешкання Бога та обраних. Два головних питання, поставлених потойбічним світом, стосуються визначення часу суду, з допомогою якого Бог посилає померлих або до раю, або до пекла, та можливості відкласти останній судний день до якогось моменту впродовж періоду, що триває з часу смерті людини до Страшного Суду.

Страшний Суд

Щодо першого з цих питань панувало два протилежні погляди, обидва визнані середньовічною церквою. Дехто гадав, що всі небіжчики мають очікувати Страшного Суду наприкінці світу, щоб дізнатися про свою долю у потойбічному світі. Інші вважали, що Бог приймав до раю негайно після смерті тих, чия належність до обраних, святих, не викликала жодних сумнівів. Вони або звільнялися від Страшного Суду, або він був для них простою формальністю, узаконенням заздалегідь відомого присуду. Розглядались різні відповіді на питання про можливість для тих, кому призначено бути серед обраних, очікувати воскресіння в певному місці. За ранньої епохи християнської ери таке місце уявляли як пристановище прохолоди, рефрижеріум, повну протилежність всежерущому вогневі пекла.

Згідно з іншим поглядом, якого дотримувались до XIII сторіччя і який знайшов широке відбиття в релігійному мистецтві, обрані мають відпочивати в Авраамовому лоні (землі обіцяній). У всіх цих сценаріях привілейовані небіжчики звільнялися після смерті від кари і страждань, проте були позбавлені найвищого блаженства, яким втішалися ті, кого остаточно забирали до раю: ласки бачити Бога лицем до лиця, бачити блаженний лик. Винайдення чистилища у XII сторіччі перевернуло ці концепції.

МАНДРИ З ПРОВІДНИКОМ

За свого життя смертні могли дізнатися, бодай у загальних рисах, про ознаки раю та пекла зі скупої інформації, яку містила Біблія і особливо Євангелія, а також з оповідей тих, хто мандрував у потойбічні. Ці оповіді, започатковані в юдейських та християнських апокрифах з настанням християнської ери, знайшли свій розвиток серед романських народів Західної Європи, особливо починаючи з VII сторіччя. То були відгуки тих, кому Бог ласкаво дав змогу відвідати пекло та рай, часто під проводом янгола чи архангела, за винятком святої святих, де перебуває Бог, схований від їхніх очей.

Головні латинські розповіді про мандри в потойбіччі мають форму видінь, дарованих переважно ченцям (монастирі розглядались як проміжні ланки між землею та потойбічним світом). У XII сторіччі опис подорожі лицаря Овена до «Чистилища святого Патріка» в Ірландії, зроблений англійським цистерціанцем, остаточно сформував уявлення про ландшафт потойбіччя, визнавши точне місце розташування чистилища.

Рай

Як можна бачити з описів раю та пекла в цих розповідях, переважну частину християнських образів іншого світу взято з ранніх джерел. Зі Старого Заповіту та юдейської традиції вони запозичили хіба дві пов’язані з раєм теми: Едемського саду та святого Єрусалима. Юдаїзм не розрізняє чітко могили та потойбіччя, і юдейське пекло, Шеол, це похмуре і сумне місце, що не піддається описові.

Основні уявлення про пекельні муки успадковано від Індії і ще більшою мірою від Ірану та Єгипту. У давньогрецькій міфології Орфей, Поллукс, Тезей, Геракл, Улісс (в XI книзі «Одіссеї») сходили вниз у підземний світ, але найбільше таких уявлень успадковано від Риму, а саме від Енеєвої подорожі до пекельних місць у VI книзі «Енеїди» Вергілія. Цей підземний світ розташовувався нижче двох місць перебування мертвих, і його можна було досягти, спочатку спустившись до печери, яка була за передпокій, пройшовши через поля, де блукали душі непохованих мертвих, і перетнувши ріку Стікс, яка повертала або ліворуч до Тартару (пекло), або праворуч до Єлисейських полів (рай). Головні обриси християнської картини потойбіччя сформувались у ранньому середньовіччі.

МУКА І НАСОЛОДА

Щоб добратися сюди, слід постати перед колективним Страшним Судом або перед судом особистим. У першому випадку головну роль відіграє Ісус Христос, зведений на престол у суді, подібному своєю атрибутикою до судового відомства Стародавнього Риму. Вироки подаються донизу після перегляду книжок, які тримають ангели і в яких записані добрі і лихі вчинки людей. В останньому випадку вирішальний момент — зважування воскреслих душ. Архангел Гавриїл тримає велику шальку терезів, в той час як воротар раю святий Петро та володар пекла Сатана змагаються між собою за право володіти душею, зважуючи її на тій чи тій шальці терезів. Коли вирок складено, обрані підносяться до раю, де святий Петро відкриває ворота для них, а прокляті падають у пащу пекла.

Рай — місце спокою та втіх, де почуття обраних тішать квіти й світло — для очей, пісні — для вух, запашні аромати — для носа, смак чудових фруктів — для рота, м’які матерії — для дотику (оскільки через свою скромність обрані зазвичай носять гарні білі шати, і лише деякі митці зображали їх оголеними, у відновленому стані невинності, яка була в Едемі до гріхопадіння). Рай інколи в зображеннях оточений високими стінами з самоцвітів і складається з концентричних обширів, де кольори, пахощі, смакові відчуття та гармонія стають тим чарівнішими, чим більше вони наближаються до Осереддя, оселі Бога, який тримає про запас видіння блаженного лику. Попри те, що рай у Книзі Буття був садом згідно з кліматичними умовами та міфоепічною традицією Сходу, рай середньовічного Заходу, світу стародавніх та нових міст, був здебільшого огородженим мурами містом, на кшталт святого Єрусалима, і призначався лише для хрещених: хрещення було необхідною, хоча і не самодостатньою перепусткою до раю.

Далі буде.

Автор: Жак Ле Гофф.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers