Є якась гірка іронія в тому, що немає миру і спокою в центрах світових релігій. Багато десятиліть не кінчаються військові конфлікти на Близькому Сході, на Святій Землі. Неспокійно і в Тибеті – хранителі великої буддійської цивілізації. Може бути, так випробовується фортеця віри? Ось цього тибетцям не позичати. Буддизм для них – образ і сенс життя. Невеликий за чисельністю народ, всього кілька мільйонів, в найскладніших, суворих умовах високогір’я створив могутню цивілізацію, зіставну з китайською та індійською; цивілізацію з глибокою релігійною філософією, духовними практиками, прекрасним мистецтвом і літературою, архітектурою, розвиненою медициною, різноманітними ремеслами.

Тибет надзвичайно популярний у світі. Цей високогірний край притягує своєю високою духовністю, містицизмом, незвичайністю, екзотичністю способу життя його населення. Безсумнівно, що багато в чому завдяки впливу Тибету у світі, в тому числі і в західних країнах, зростає число прихильників буддизму, особливо серед інтелігенції.

Нещодавно Тибетський автономний район (ТАР) Китайської Народної Республіки в черговий раз опинився в центрі уваги світових ЗМІ. У його столиці Лхасі відбулися бурхливі антикитайські виступи, в яких брали активну участь буддійські ченці. Рішуче придушення китайською владою цих акцій протесту отримало широкий резонанс у світі. По багатьом країнам прокотилася хвиля демонстрацій солідарності з протестувальниками тибетцями.

Тибет, незважаючи на своє високогірне розташування, ніколи не був абсолютно ізольований від зовнішнього світу. Навпаки, тибетська цивілізація виникла в результаті взаємодії і синтезу досягнень різних культур: індійської, китайської, непальської, монгольської, їх взаємозбагачення. (До речі сьогодні навіть можна замовити деякі товари із Тибету в Україну через сайт http://dostavkain.com).

У складі Китаю Тибет опинився лише в середині XX століття. Можна багато сперечатися про те, чи має Пекін будь-які права, у тому числі й історичні, на Тибет. Факт залишається фактом: в даний час Тибет є частиною КНР. Більше того, зараз практично всі країни світу визнають територіальну цілісність Китаю. І хоча Пекін оголосив Далай-Ламу XIV небезпечним сепаратистом, що підтримує антикитайські сили, вождь буддистів виступає не за повну незалежність Тибету, а за його широку автономію, насамперед у культурно-релігійній сфері. Правда, тибетські радикали і досить впливові групи їх підтримки на Заході борються за беззастережне відділення від Китаю, звинувачуючи китайське керівництво в утиску прав народу та інших тяжких гріхах.

Доводиться констатувати, що тибетська тема стала сьогодні заручницею великої політики. Далай-Лама неодноразово зазначав, що США та інші західні країни підтримують тибетську еміграцію, виходячи, насамперед, зі своїх власних геополітичних інтересів, в які входить стримування Китаю, що бурхливо розвивається. І було б дивно, якби геополітичні противники Китаю не використали тибетську проблему, настільки болючу для КНР, в своїх цілях.

У тибетську проблему залучена й Індія. Тут влаштувався очолюваний Далай-Ламою уряд Тибету у вигнанні, що викликає невдоволення Пекіна. Але на індійській території зараз живе більше ста тисяч тибетських біженців, і уряд Індії не може не враховувати їх настроїв. І хоча в останні роки відносини між Китаєм і Індією значно покращилися, між двома країнами зберігається багато протиріч.

У тибетському питанні відіграє свою роль і Непал – батьківщина Будди. Країна безпосередньо примикає з півдня до Тибету, і в ній також проживають десятки тисяч тибетських біженців. Саме через непальску територію тибетці потрапляють до Індії, а звідти – на Захід. Непал, до недавнього часу бувший єдиним у світі індуїстським королівством, переживає період внутрішніх потрясінь і нестабільності (додався до цього й недавній жахливий землетрус).

Між Тибетом і рештою Китаєм існують значні культурно-релігійні відмінності. Тибетці не забули жорстокі гоніння китайської влади на буддизм, особливо в роки «культурної революції», коли були репресовані тисячі лам, зруйновано багато святинь.

Нинішня політика прискореної модернізації, що проводиться китайським керівництвом авторитарними методами, порушує традиційний уклад життя тибетців, що склався на основі буддизму. Через приплив в Тибет китайського населення змінюється національний склад автономного району, причому рівень життя самих тибетців, особливо у віддалених районах, залишається вельми низьким. Побудовані залізниці і автомагістралі, які пов’язують Тибет з рештою Китаєм, і критики Пекіна стверджують, що все це націлене на поглинання Тибету китайцями і веде до руйнування його культурної ідентичності та екології.

Автор: Микола Листопадов.