Шуліка – рідкісний гість, посланий зверху

Posted by on October 12, 2015

Шуліка

Він ніколи не претендував на роль царя або жерця у своєму пташиному царстві. Його образ не прикрашав штандарти звитяжних легіонів цезарів, подібно його старшому побратимові – хижакові – Aquilae. Не поповнив він і компанію мудреців, де здавна влаштувалися пугач з ібісом. Але від цього таємниця його шляху в небесах і на сторінках казок, в міфах і легендах не стає менш заворожливою, бо у нього в цьому світі є своє, тільки йому властиве призначення. Постараємося зрозуміти його, поспостерігавши за його польотом, послухавши старовинні перекази про нього, але спочатку назвемо його ім’я. Шуліка – milvus (лат.), Milan (фр.), Milano (ісп.), Milhan (порт.), Mila (катав.). А важко сказати, як точно звучало б його ім’я на мові древніх єгиптян, але от писалося воно ієрогліфом Мут, який позначав одночасно і шуліку, і богиню неба Мут, що народила Сонце і створила світ, чиє ім’я було також «Велика мати богів». Символічний зв’язок шуліки і цієї богині підтверджує наявність у багатьох зображень Мут чубка шуліки на головному уборі.

У єгипетському пантеоні є ще одна богиня, чиїм священним птахом також був шуліка, – це Нехбет, чий образ сходить до найдавніших уявлень про небо як про крила шуліки.

Цей образ оживає, якщо в ясну погоду побачити ширяючих в небі шулік. Широко розпростерті крила, розмах яких досягає 1,7 метра (шуліка рудий), через повільний, плавний і безперервний політ породжують почуття безмежності простору і часу, роблячи їх володаря живим символом небесного зводу. Так шуліка може годинами парити на значній висоті без втоми. На цей рахунок у латинян навіть є прислів’я: «Quantum non milvus oberet» («Скільки і шуліці не облетіти»). Так говорили про величезну земельну ділянку. Втім, швидким польотом шуліка володіє нітрохи не гірше, а його «фігури вищого пілотажу» виділяються серед птахів особливою спритністю і легкістю. Одне прислів’я на цей рахунок зауважує: «Шуліку впізнають по польоту, спритну людину – по ході».

Зовнішній вигляд шулік (дзьоб, кігті і т. д.) в цілому відповідає опису, характерному для всього загону денних хижих птахів (falconiformes), проте є відмінна прикмета, по якій шулік легко впізнати, – це довгий хвіст з вирізом у вигляді латинської букви «V». Така форма хвоста чимось нагадує лицарський стяг, а це «V» так і хочеться продовжити – victoria. Вже чи не є його володар вісником перемоги? Понтійський історик Геродот повідомляє, що найбільший герой старовини – непереможний Геракл – «був задоволений, коли, думаючи що-небудь зробити, помічав шуліку».

Особливе місце займає шуліка в історії римського народу. І ось з чого це почалося. Легендарні брати, нащадки Енея – Ромул і Рем, задумавши заснувати місто, стали сперечатися про місце його зведення, про його назву та царську владу в ньому. Попросивши волю богів, вони стали чекати знамень: Ромул – на Палатинському пагорбі, Рем – на Авентинському. Рем першим побачив шестеро шулік, що повільно кружляли в ясному небі. Однак через мить повз Ромула з шумом, супроводжуваним грозовими гуркотами, пролетіло дванадцять шулік. У цій суперечці переміг Ромул, і майбутнє місто, якому судилося стати столицею найбільшої з імперій, отримало його ім’я. А шуліці відтоді римські жерці-авгури стали приділяти головну увагу при вивченні знамень. Якщо орел був символом самого верховного божества римлян Юпітера, то шуліка – як би послом з особливо важливих доручень, завжди несучи особливу звістку. («Немає нікого для ворожінь краще», – читаємо у Стація.) Римляни ніколи не забували його роль в історії заснування Вічного міста, тому в Італії заборонялося заподіювати шулікам шкоду.

Шуліка

Плутарх називає шуліку «самою нешкідливою живою істотою у світі» і повідомляє, що «він не приносить шкоди ні посівам, ні деревам, ні худобі, харчується падаллю, не вбиваючи, не забиваючи жодну живу істоту. Птахів він не чіпає навіть мертвих, вбачаючи в них своїх, так би мовити, одноплемінників, на відміну від сов, орлів і яструбів. Крім того, інші птахи щохвилини трапляються нам на очі, ми постійно бачимо їх, але шуліка – рідкісний гість. Гніздо шуліки важко знайти, внаслідок чого деякі думають, ніби він прилітає до нас з інших країн, тому що з’являється нечасто, зрідка. Так ворожбити вважають посланим згори все те, що порушує закони природи і з’являється не саме по собі».

Можливо, цей опис шуліки Плутархом, з точки зору натураліста, може викликати деякі заперечення, але в кожному разі спостереження чоловіка, який обіймав довічно посаду жерця Аполлона в Дельфах, представляє чималий інтерес. На сьогодні ж відомо, що шуліка зовсім не схильний обмежуватися роллю «самої нешкідливо істоти в світі», бо із задоволенням полює не тільки за такими живими істотами, як ховрахи, жаби і кажани, але й за своїми крилатими побратимами – пташенятами дроздів, курчатами та ін.

Шуліка

Помічено, що він ніколи не атакує свою жертву в обличчя. Нападаючи, проявляє жорстокість і кровожерливість. «Він являє тигра у світі птахів» (Larousse – milan). Звідси і латинська приказка: «Milvo volenti ungues resecare posse», що означає – бути здатним на льоту шуліці зрізати кігті або, іншими словами, бути хижіше всіх хижаків. Такі особливості поведінки шуліки, як надмірна жорстокість і жадібність, зробили його героєм однієї повчальною давньоєгипетської казки (одної з казок Тота). Ось вона коротенько.

КАЗКА ТОТА

На вершині дерева жив шуліка, що звив собі гніздо і вивів пташенят (у єгиптян було поширене повір’я про те, що шуліки розмножуються зачавши від вітру). Неподалік у гори жила кішка з кошенятами. Вона, звичайно, могла влізти на дерево і з’їсти пташенят, але боялася, що шуліка в цей час віднесе її кошенят. Шуліка запропонував кішці укласти договір про неспричинення зла дітям кожного з них у відсутності вдома батька скріпивши його клятвою перед великим Ра. Кішка погодилася, і вони принесли клятву. Але якось раз шуліка відібрав м’ясо у кошеняти і віддав одному з своїх пташенят. Дізнавшись про це, розгнівана кішка у відсутності шуліки піднялася на дерево. Встромивши кігті в пташеня, вона прошипіла: «Звідки у тебе це м’ясо?!» – «Я ні в чому не винен!» – Вигукнув нещасний маленький шуліка та став нагадувати їй про клятву Ра. Згадавши про клятву, кішка засоромилася і розціпила кігті, але пташеня в страху вистрибнуло з гнізда і впало на землю. Повернувшись і побачивши пташеня на землі, шуліка розлютився і вигукнув «Я помщуся!»

Він довго стежив за кожним кроком кішки і все думав про помсту. Минали дні. І ось одного разу, коли кішка покинула ненадовго своє лігво, шуліка викрав кошенят, вбив їх і згодував пташенятам. Не тямлячи себе від горя кішка заволала до сонячного бога Ра. Владика всього сущого почув її молитву і обрушив відплату на клятвопорушника. І відплата зробила так, що шуліка побачив одного сирійця, який смажив на вугіллі дичину. Підлетівши до багаття, він схопив шматок м’яса і забрав в гніздо, не помітивши, що до м’яса прилипли розпечені вуглинки. Гніздо з пташенятами запалало і згоріло разом з деревом. Мораль цієї казки ясна, але в рамках теми даної розмови хотілося б звернути більшу увагу на ту завзятість та цілеспрямованість, з якими шуліка чекав години своєї помсти.

ІНДІАНСЬКИЙ МІФ

Точно такий же мотив – завзятість шуліки в досягненні своєї помсти – в одному з південноамериканських міфів, правда, вже в іншому контексті. Міф цей так і називається – «Шуліка». Йдеться у ньому про двох братів, старший з яких був одружений. Всі троє жили в одній хатині, і молодший закохався в дружину старшого брата, знайшовши взаємність. Старший, дізнавшись про їхні стосунки, пригрозив дружині жорстоким і ганебним покаранням, сказавши, що обернеться птахом і понесе її в своїх пазурах. Попередження вистачило ненадовго, і парочка взялася за старе. Чоловік не робив більше навіювань, а приступив до тренувань, вивчаючи життя птахів і наслідуючи їм. Молодший брат знущався над його витівкою, але старший вперто продовжував свою справу. «Прийде час, – думав він, – година, коли ці двоє переконаються, що я не жартую, настане час помсти!»

Пройшло багато часу. Глузування молодшого брата і дружини стали ще образливіше, але старший брат лише подвоював завзятість. І ось одного разу молодший брат з жінкою прийшли в ліс і не впізнали його серед інших птахів; його рот став дзьобом, руки – справжніми крилами, на ногах виросли довгі кігті, а тіло покрилося пір’ям. Парочка вирішила, що він більше не повернеться, і тут же зайнялася розпустою. А величезний шуліка, дивлячись на них, тремтів від гніву. Потім він кинувся вниз і, встромивши кігті в сплетені тіла, підняв здобич в повітря. Потім він розтиснув пазурі. Безліч дрібних птахів, що злетілися з усіх боків, почали жадібно клювати чоловічину. І незабаром від жінки і чоловіка залишилися тільки піхва та пеніс, що зберегли поєднане положення в коїтус. Піднявши їх, шуліка полетів до індіанського стійбища, де безліч людей грали в м’яч на великій галявині. Тут він і випустив з пазурів те, що в них було. Явище це було незвичайним, і люди стали гадати, в чому його сенс. Незабаром до когось дійшло. «Пам’ятайте чоловіка, який вирішив перетворитися на птаха? Він і є шуліка, а піхва та пеніс його дружини і молодшого брата!

Старший брат покарав тих, хто порушив закон і звичай! По заслугах воздав їм обом!» У казці Тота шуліка – мстивий лиходій і клятвопорушник. В індіанському міфі – захисник законів і звичаїв, що віддає по заслугах тим, хто їх зневажає. Примітно, що дві абсолютно різні ролі, зіграні на різних континентах і в різних сюжетах, висвічують певний характерний архетип, лейтмотивом якого можна назвати жорстокість і завзятість у досягненні помсти. Однак послухаємо, як перетвориться цей лейтмотив на сторінках індійського епічного твору «Рамаяна».

ДЖАТАЮ

Ця маленька історія є справжньою перлиною в міфологічній біографії шуліки. У ній розповідається про царя шулік, друга царевича Рами – Джатаю. Джатаю, вірний у своїй дружбі, воював з могутнім демоном Раваною, що викрав дружину Рами – Сіту. Цар шулік намагався відбити Сіту у Равани, але в бою з ним був смертельно поранений. Перед смертю Джатаю встиг вказати Рамі та Лакшману напрямок, в якому Равана відвіз Сіту. Цей мотив на сторінках «Рамаяни» (звичайно, якщо забути про час) набуває воістину вагнерівське звучання. А тим часом це все ті ж якості шуліки, але перетворені зіткненням з духовним світом (адже другом Джатаю є сам Рама – Аватара Вішну). Тому жорстокість і жадібність переплавляються тут в героїзм і безстрашність, завзятість стає вірністю, і як і раніше він вісник – вісник особливо важливий, який несе звістку про те, де шукати Сіту.

Однак «виконати» лейтмотив свого архетипу, піднісши його до подвигу Джатаю, під силу не кожному шуліці, тому Джатаю в «Рамаяні» – цар шулік. Але відвернемося від опису характерного архетипу і перенесемося в систему координат, де роль шуліки оцінюється людиною виключно за характером істот, на яких цей хижак полює.

КРИЛАТИЙ СОЮЗНИК

Почнемо з згадки римського письменника Плінія Старшого. У своїй «Природній історії» він говорить, що шуліка з усіх пернатих – найперший союзник проти змій. Повідомляє він також і про магічні властивості цього птаха, що використовуються в медичних цілях. Як союзник в боротьбі з шкідливими тваринами, шуліка цінувався не тільки римлянами. Єгиптяни думали, що шуліки знищували яйця крокодилів, які були присвячені Сету – ворогу Осіріса і Гора. У Сирії і Південно-Східній Азії шуліки прославилися як винищувачі кажанів (широкорот шуліка). Кажани, як відомо, здавна асоціювалися з образами всіляких упирів, вампірів та іншої нечисті.

Змії, кажани, крокодили традиційно розглядалися індоєвропейцями як істоти ворожі. Тому, мабуть, слідуючи логіці: «ворог моїх ворогів – мій друг», – шуліка в індоєвропейському світі – істота, яка згадується все ж частіше в позитивному контексті.

Ми розглянули образ шуліки в різних, так би мовити, іпостасях: птах-союзник, нищівник ворожих істот; символ-вісник, наділений особливо важливим значенням; характерний архетип, в чистому вигляді представлений в царстві птахів, але здатний виявлятися, проектуючи на світ людини. Мені, як упоряднику цієї добірки, остання грань найбільш цікава. Думка про те, що кожна людина несе в собі образ птаха, не нова. Її висловлювали древні, багато хто розділяє її і зараз. Серед них – Карлос Кастанеда. В одній зі своїх книг («Шлях знання індіанців які») цей автор оповідає про чарівні взаємодії між світами людей і птахів.

Письменник і вчений-орнітолог Геннадій Воробйов, вважає, що знаючи функцію птаха в природі, неважко передбачити модель поведінки людини, що несе в собі образ цього птаха. Зокрема, Йосип Сталін, за Воробйовим, – шуліка рудий. У невеликому нарисі неможливо розповісти всі цікаві легенди, перекази і просто випадки на цю тему, але все ж сподіваюся, образ-символ у вас склався.

Той, кого Плутарх називав «рідкісним гостем», а авгури – «посланником згори», найбільш підходящий образ для того, щоб відкрити хоровод символіко-міфологічних портретів мешканців неба.

Автор: С. Коршунов

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers