Трішки про Джихад. Продовження.

Posted by on August 27, 2013

турки-сельджуки

У нової мусульманської держави з’явилося безліч сусідів, всередині її були самі різні за статусом регіони і народи. Треба було виробляти принципи відносин з ними. І положення про джихад доповнилося трактуваннями понять «дар аль-іслам» – земля ісламу, територія повного панування мусульман, «дар аль-харб» – земля війни, тобто немусульманські території і «дар ас-сульх» – земля договору, тобто володіння іновірців, де мусульмани політичної влади не мають, але користуються релігійною свободою. Канонічні тексти про ці землі вельми суперечливі, тому богослови тлумачили їх залежно від вимог часу.

Теоретично мусульмани постійно перебували в стані джихаду. Однак на практиці навіть на завойованих землях мусульмани не насаджували іслам, як прийнято думати, лише силою зброї. Вибір «меч або іслам» пропонувався тільки язичникам. У підкорених країнах жило багато монотеїстів (християн та іудеїв), а також прирівнюваних до них зороастрійців – на ці групи населення «джихад меча» не поширювався. Треба сказати, що іновірці здебільшого добровільно приймали іслам, щоб не платити подушну подать і деякі інші податки, що стягувалися з немусульман. І були цілі періоди, коли мусульманські правителі аж ніяк не заохочували подібного роду «ісламізацію», бо вона скорочувала надходження подушного податку і завдавала шкоди державній скарбниці.

Незважаючи на ті світлі перспективи, які обіцяв іслам полеглим «на шляху Аллаха» в потойбічному царстві і учасникам джихаду (одна його ніч дорівнює за значенням тисячі ночей посту і молитов), військове завзяття моджахедів – борців за віру – було, як правило, невелике. Та й надихалися вони переважно практичними міркуваннями, по суті – прагненням отримувати матеріальні блага зі світу, розташованого за межами громади.

Ідейні, релігійні міркування грали досить незначну роль у відношенні «дар аль-харб» – землі війни. «Джихад меча» опинявся абстрактним гаслом і здійснювався лише тоді, коли йому траплялося збігатися з мирськими інтересами мусульманських вождів. Якщо не рахувати ранніх арабських завоювань, військових дій часів хрестових походів, реконкісти, навали турків на Балкани, війни середньовічного мусульманського світу були в основному війнами всередині самої «громади Мухаммеда», незважаючи на те, що іслам суворо забороняє мусульманину вбивати мусульманина.

Історія повна прикладів, коли в світі ісламу, як, втім, і в християнському світі, не замислюючись, одним помахом шаблі або меча разили іновірця, а іншим – брата свого по вірі. У той же час життя диктувало необхідність підтримувати мир, як із зовнішніми, так і з «домашніми» іновірцями (останні приносили користь громаді не тільки тим, що виплачували податки, але й участю в економічному та культурному житті), і це спонукало мусульманських правознавців самим детальним чином розробляти норми взаємин між мусульманами і немусульманами і в умовах війни, і в умовах «перемир’я», яке практично тривало століттями.

Сьогодні з настільки очевидної обставини мусульманські і деякі західні дослідники роблять висновок про пацифізм ісламу. Але він так само неправомірний, як і твердження про особливу войовничість цієї релігії. Так, мусульманська громада відрізнялася відносною віротерпимістю, проте причиною цього було не віровчення саме по собі, а – насамперед – конфесійна неоднорідність середовища, де воно виникло.

З плином часу мусульманські правознавці, незважаючи на те, що джихад визнається колективним обов’язком мусульман, склали цілий звід правил, що стосуються звільнення від його виконання. Вони свідчать, перш за все, про те, що індивідуальні обов’язки мусульманина в громаді були вище колективних. Так, наприклад, від джихаду звільнялися люди, які не мають похідного спорядження; кращі правознавці; ті, хто не отримав дозволу батьків на участь у джихаді; боржники, яким не дали такого дозволу їх кредитори.

Правила джихаду обмежують дії моджахедів в стані противника. Усі школи мусульманського правознавства згодні, наприклад, в тому, що у війні з невірними не можна вбивати жінок і неповнолітніх, якщо ті не б’ються проти мусульман. Деякі ранні ісламські богослови вважали вбивство військовополоненого актом недозволеним або, щонайменше, гідним осуду. Існує правило тимчасового заступництва, що відноситься до немусульман, – воно забезпечує недоторканність їхнього життя, свободи і майна і поширюється головним чином на іноземних послів, а також на купців і тих, хто прибуває в «землі ісламу» для вивчення тутешнього віровчення.

Звичайно, невірно було б представляти справу так, ніби всі ці правила неухильно дотримувалися або що їх укладачі керувалися суто гуманістичними принципами (заборона вбивати полонених, ймовірно, мала на меті і поповнення армії рабів або отримання викупу). Але так само невірно було б стверджувати, що вони не дотримувалися.

Ці правила, що представляють собою тлумачення концепції джихада і регулюють взаємини мусульманської громади із зовнішнім для неї світом, іменуються нині в країнах ісламу «мусульманським міжнародним правом» На його основі сьогодні пишеться безліч робіт, в яких під норми існуючого міжнародного права підганяються (або спираються на них ) ті чи інші розпорядження і заповіді ісламу, а шаріат модернізують у відповідності з сучасними вимогами. Нові тлумачення даються і коранічним текстам. Так, зі слів «І приготуйте для них, скільки можете, сили і загонів кінноти; ними ви налякати ворога Аллаха, і вашого ворога, і інших, крім них …» (сура 8, аят 62), – робиться висновок, що іслам допускає виробництво атомної зброї для залякування потенційних агресорів, а з віршів: «Хто ж переступає (нападає) проти вас, – то й ви порушуєте проти нього подібно тому, як він переступив проти вас» (сура 2, аят 190), – про те, що застосування цієї зброї дозволено для відбиття агресії.

Подібні тлумачення ісламської концепції війни і миру, по суті, дають можливість виправдовувати прямо протилежні за характером явища в житті мусульманських країн.

Можна безперечно сказати, що багато сучасних політичних діячів мусульманського світу використовували (використовують) ідею джихаду в пропагандистських цілях. Наприклад під час Ірано-Іракської війни, як Іран, так і Ірак – ворогуючі сторони – виправдовують свої військові дії становищем ісламу про те, що війна дозволена, якщо життя людей в небезпеці. Іранська преса говорила про оборонне, тобто законне, з точки зору ісламу, ведення війни проти Іраку. Заборона війн між мусульманами була забутий обома сторонами.

Коли сьогодні головні міжнародні мусульманські організації записують у своїх документах рішення вести джихад, особливо, проти Ізраїлю, «всіма наявними засобами», то маються на увазі заходи політичні та економічні. Інакше трактують джихад ряд шиїтських організацій, наприклад «Аль-джихад аль-іслам», чи знаменита «Аль-каїда» що зробили останнім часом ряд терористичних акцій. Як «священну війну» проти ворогів ісламської революції трактують джихад шиїтські богослови Ірану, жорстоко розправляючись з інакодумцями.

У багатьох країнах з мусульманським населенням більше приймаються до уваги не пов’язані з війною значення поняття «джихад», підкреслюється їх першість перед його військовим змістом. На підтвердження наводиться хадис, згідно з яким Мухаммед після повернення з одного походу сказав: «Ми повернулися з малого джихаду, щоб приступити до великого джихаду». Джихадом називають боротьбу за здійснення програм соціально-економічного розвитку та зміцнення національної незалежності, а також за виконання більш приватних завдань, таких, як ліквідація неписьменності, боротьба за врожай, проти ерозії грунтів, епідемій і т. п.

Треба відзначити, що багато мусульманських богословів, політичні вожді ряду ісламських країн, спираючись на «ісламську концепцію світу», засновану на тих моментах священного писання, де йдеться про бажаність мирного вирішення конфліктів в порівнянні з військовим, беруть активну участь у боротьбі за мир і роззброєння. Зрозуміло, подібні концепції не можуть послужити надійною основою для збереження миру, але заклопотаність долями світу – та загальна платформа, де можуть об’єднуватися різні сили, які виступають за міжнародну безпеку.

Автор: А. Сагадєєв.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers