Трішки про Джихад

Posted by on August 26, 2013

Моджахед

З давніх пір існує міф про ворожість і несумісність християн і мусульман. У свідомості жителів мусульманського Сходу зберігся образ християнина – завойовника і агресора, руйнівника традицій, який нав’язує їм чужу західну культуру. А для деяких європейців і по цю пору мусульмани – це фанатики, готові вбивати всіх, не згодних з їх вірою. У цих столітніх стереотипних уявленнях виразно чується відлуння і хрестових походів, і османських завоювань, і колоніальних війн XVIII-XIX століть. Помітні в них і сліди релігійної проповіді, яка завжди підміняла соціально-класові причини явищ божественним промислом, виводила національні риси народу з сповідуваної релігії. Таким чином, торочилося, що своя релігія завжди краще, гуманніше і миролюбніше, ніж чужа.

У середньовічній Європі про іслам говорили як про віровчення, яке велить своїм прихильникам «грабувати, забирати в полон, вбивати ворогів їх Бога і їх пророка, переслідувати і знищувати їх всіляко» (Педро де Алфонсо), а про мусульман – як про людей, які «такі ревні у своїй релігії, що, де б не захоплювали владу, безжально обезголовлюють всіх, хто не сповідує їх віри» (Гумберт Романський). Мухаммед, писав Фома Аквінський, – це апостол насильства, бо на відміну від християнства, прийнятого народами з доброї волі (теж вельми спірне твердження), іслам насаджується всюди зброєю. (Сучасний англійський сходознавець Монтгомері Уотт зауважує з приводу цих висловлювань: «Дивно, як люди, які брали участь в Хрестових походах, могли допускати, що їх власна віра – релігія миру, а віра їх супротивників – релігія насильства».)

хрестоносці

В епоху колоніальної експансії, коли секуляризація європейського суспільства зробила безглуздим «облагороджування» загарбницьких походів метафорою «священної війни», моральним обґрунтуванням їх стала ідея одвічного протистояння двох полюсів людства – «цивілізованого» Заходу і «нецивілізованого» Сходу. Однак і ця ідея спиралася на стереотип «войовничого ісламу».

Майже вся європейська масова література тієї пори згадувала Іран лише у зв’язку з війнами, які йшли між ним та Візантією; Арабський Схід – у зв’язку з війнами реконкісти і хрестовими походами; Туреччину – у зв’язку з османськими завоюваннями в Східній Європі.

Європейські колонізатори воліли іменувати себе першопрохідцями «далеких і диких земель», а опір, який їм чинився пояснювали лише войовничістю «мусульманських фанатиків». І вже в XX столітті французький генерал Гуро після придушення чергового антиколоніального повстання арабів прийшов до гробниці славетного борця з хрестоносцями султана Салах ад-Діна, щоб сказати: «Саладін, ти чуєш? Ми повернулися! »

Але повернення виявилося недовгим. Потужна хвиля національно-визвольного руху, змусила Захід інакше поглянути на країни Сходу. Теза про одвічне протистояння двох світів – західного, християнського, і східного, мусульманського, тепер не годиться. Доводилося з нових позицій переглядати і традиційне трактування ісламських установок з питань війни і миру.

Сьогодні бурхливі соціальні процеси, що відбуваються в мусульманському світі, на Заході називають «ісламським відродженням», але в політичному лексиконі залишаються і «войовничий іслам», і «іслам – війна», і «солдати Аллаха», і їм подібні вирази, які, як і раніше, відводять від соціального аналізу рухів, що розгортаються під прапором ісламу.

Яка ж насправді концепція війни і миру в ісламі, її юридичні і політичні тлумачення? У сучасних мусульманських країнах релігійному трактуванню цих питань приділяють велику увагу і богослови, і політичні діячі, мотивуючи установками ісламу свої позиції і з глобальних, і з регіональних проблем.

Ставлення ісламу до війни і миру виражено у вченні про джихад. Зазвичай цей термін перекладають як «священна війна» – тобто війна в релігійних цілях, в ім’я релігії. Однак таке тлумачення невірно вже хоча б тому, що будь-яка війна, яку вела мусульманська громада, була священною, бо в ній мирське формально відмежовувалося від релігійного. Невірно воно й тому, що в історії ісламу, як і в історії християнства, навряд чи знайдеться хоч один приклад військових дій, які б велися виключно в релігійних цілях.

Але при всьому тому «джихад» в арабській мові позначає зовсім не війну, а – «старання», «напругу зусиль». На нашу мову це слово краще було б перекласти як «боротьба»: джихадом, так само як і боротьбою, можуть бути названі дії і військового та зовсім невійськового характеру. В ісламі є такі поняття, як «джихад серця», – його тлумачать як боротьбу з власними поганими нахилами, «джихад язика» – «веління благого і заборона поганого», «джихад руки» – заходи щодо злочинців і порушників загальноприйнятих моральних норм і , нарешті, «джихад меча» – боротьба за утвердження ісламу. Як її вести?

Зміст коранічних текстів і хадисів (висловів пророка, засвідчених очевидцями) про джихад досить різний, часом суперечливий. Поява таких відмінних один від одного вказівок про джихад у священному писанні мусульман цілком закономірна: кожне з них викликалося відмінними один від одного конкретними умовами життя мусульманської громади і пророка Мухаммеда на різних етапах його діяльності. І це дає майже не обмежену можливість тлумачень джихаду, а отже, і ставлення ісламу до війни і миру.

Справді, пророк Мухаммед в первісний період своєї проповіді боровся за поширення ісламу (тобто вів свій джихад) виключно мирними засобами – переконанням. «Клич до шляху Господа з мудрістю, – сказано в Корані, – і хорошим вмовлянням і сперечайся з ними тим, що краще» (сура 16, аят 126). З цього аята робився і зараз робиться висновок про мирний характер ісламу і, значить, про перевагу вирішувати політичні суперечки мирним шляхом (що, як відомо, далеко не завжди відповідає історичній реальності).

Але ось над щойно народженою релігією нависла небезпека, перші мусульмани переселилися з Мекки до Медини, їх женуть і переслідують, – і з’являється нове одкровення: «Дозволено тим, з якими борються, за те, що вони ображені … Воістину, Аллах може допомогти їм, – тим, які вигнані зі своїх будинків без права хіба тільки за те, що вони говорили «Господь наш – Аллах» (сура 22, аяти 40-41). Отже, воювати можна, але за певних умов – якщо треба оборонятися: «І бийтеся на шляху Аллаха з тими, хто бореться з вами, але не переступайте (тобто не нападайте), воістину, Аллах не любить переступаючих!» (сура 2, аят 186).

Далі положення перших мусульман складається так, що їх вождь Мухаммед вирішує: мекканців-ідолопоклонників треба провчити, показати силу нової релігії, до того ж набіги на мекканські каравани допоможуть вирішити гостро стоячі перед громадою проблеми матеріальні. – І йому «послалося» одкровення, яке спонукає мусульман вести війну з невірними взагалі без особливих умов. Так з’явився в ісламі «джихад меча», який згодом був детально роз’яснений у працях з фікху (права) як «ведення війни з невірними шляхом нанесення їм ударів, вилучення їх власності, руйнування їхніх святилищ, знищення їх ідолів і тому подібного». Інакше кажучи, «джихад меча» спочатку був спрямований проти аравійських ідолопоклонників, і ті місця в Корані, де говориться про джихад «На шляху Аллаха», означали боротьбу за утвердження в Аравії нової, монотеїстичної релігії.

Така еволюція поняття «джихад» у первісному ісламі, коли відбувалося об’єднання аравійських племен у скріплену монотеїстичною релігією конфедерацію. Мухаммед, звичайно, не подумував ні про створення величезної імперії, ні про перетворення ісламу в світову релігію. Коли ж перша громада аравійців, що прийняли нову віру, починає після смерті її засновника завойовувати нові території, поступово перетворюючись на обширну державу, розташовану на трьох континентах, джихад стає прапором завойовників. Однак не боротьба за віру кличе аравійців на війну, а цілком матеріальні земні цілі. Контакти із зовнішнім світом перетворилися на військові завоювання, які по суті представляли собою продовження колишніх – доісламських – грабіжницьких набігів.

Далі буде.

Автор: А. Сагадєєв.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers