В ісламському світі період правління Умара називається часом мудрості. Хоча і він не уникнув помилок. Наприклад, як зазначають арабські історики, він не зрозумів значення флоту для арабів. Розповідають, що коли сирійський намісник Муаввійа бен Суфьян звернувся до халіфа за дозволом здійснити морський похід проти прибережних візантійських міст, халіф сказав: «Люди на човні – це черв’яки на милиці, хто не може врятуватися – тоне, хто спасеться – втрачає розум». Втім, сама ця фраза, де використовується гра арабських слів «дув» (черв’яки) і «уд» (шматок дерева, деревина, пліт), «гасика» (тонути) і «харука» (божеволіти), зайвий раз підтверджує славу дотепника, яка супроводжувала Умара все його життя. Як відомо, араби таки побудували флот – але вже після смерті другого халіфа. Здійснися це раніше, хто знає, можливо, і Візантія скорилася б мусульманам, а хід історії був би іншим.

Серед діянь Умара є один дивовижний епізод. Коли був завойований Єгипет, йому доповіли, що ця область може постачати пшеницею інші місцевості халіфату. Треба було вирішити проблему транспортування зерна. Згадали про давній канал з Нілу в Червоне море, який був побудований ще римським імператором Траяном на рубежі I і II століть, згодом покинутий, а потім і засипаний. Умар розпорядився розчистити канал, і хліб нільської житниці широким потоком ринув в Аравію по найкоротшому шляху.

При Умарі відбулася одна з найбільш знаменитих битв арабів проти персів – битва при Кадіссії (637 р.), що стала синонімом перемоги, символом переваги арабів над персами. Пізніше впав Ктесифон, де знаходилася літня резиденція перського владики. Ці перемоги вирішили наперед остаточне завоювання Ірану. Згодом іранці назвали халіфа Умара узурпатором, а день його смерті відзначали як свято.

При Умарі мусульмани вперше оволоділи Єрусалимом. Тоді халіф сам відправився в Палестину. Існує багато версій і легенд щодо цієї подорожі. Достовірно відомо, що Умар хотів лише визначити розмір здобичі, щоб по справедливості розділити її і призначити платню воїнам. Але при всіх різночитаннях в оповіданнях про перебування Умара в Палестині, вони єдині в констатації аскетизму халіфа, який з подивом виявив, що його колишні соратники перейняли візантійські звичаї, стали вбиратися в шовковий одяг. Злазячи з верблюда, Умар підняв із землі камінь і кинув його під тих зі словами: «Швидко ж ви відвернулися від наших звичаїв! Зустрічати мене в такому одязі! Бач, розжиріли за два роки!».

Кажуть, що він навіть повелів закидати пилом обличчя тих, хто наряджався у візантійські одежі, «щоб повернулися до нашого вигляду і нашим звичаям». На це Іазід бен Абу Суфійан заперечив: «Одягу та коней у нас багато, і життя у нас легке, і ціни низькі. Залиш мусульман, нехай живуть як хочуть. Та й тобі треба б надіти білий одяг і поїхати на білому скакуні – це звеличило би тебе в очах неарабів… » Але перший муедзин ісламу Білял, який брав участь у цьому поході, відкрив правду Умару: «Ватажки військ їдять тільки пташине м’ясо та білий хліб, а у простих воїнів нічого цього немає».

І тоді Умар почав наводити порядок. Він встановив норму пайка для воїнів. Була впорядкована система збору податків, визначено принцип розподілу здобичі. Одна п’ята покладалася халіфу, все інше – війську.

В Єрусалимі Умар відвідав християнські храми міста в супроводі тодішнього патріарха Софронія. Побачивши руїни старозавітного храму, халіф вирішив звести на цьому місці мечеть. За переказами, він сам почав розчищати майданчик, на якому панувала, згідно Біблії, «мерзота запустіння». Пізніше на цьому місці був зведений знаменитий Куббат ас-Сахра – Купол Скелі, що підноситься до цього дня на Храмовій горі Святого міста.

…639 рік, а за мусульманським літочисленням 18-й, видався важким. Чума і страшний голод обрушилися на Палестину, Сирію та Ірак. Біженці з цих районів кинулися в Медину, де знаходилася резиденція халіфа. Він наказав організувати для них безкоштовну їжу. Запаси продовольства незабаром виснажилися, тоді Умар зажадав від намісників надіслати його для голодуючих. На наступний рік за його наказом було скасовано закят – щорічний податок на користь бідних – з тим, щоб мусульмани могли поправити свої справи.

За 10 років правління Умара зовсім змінився характер мусульманської держави. В результаті завоювань і розумного управління вона перетворилася на багатонаціональну імперію, в складі якої населення Аравії становило лише чверть. І оскільки приєднані провінції знаходилися на значно вищому рівні соціального та економічного розвитку, ніж політичний центр халіфату Хіджаз, мусульманська аристократія стала переселятися на завойовані землі.

Спочатку вона не поривала зі своєю батьківщиною, але імперія розросталася і деякі намісники прагнули відокремитися, створити свої держави. Тут Умар зробив рішучі заходи. Він навіть в разі необхідності відміняв земельні дарування, зроблені ще Мухаммедом. Подібні кроки араби аж ніяк не вважали святотатством, так само як скасування інших рішень, прийнятих ще Мухаммедом. Мусульмани довіряли своєму халіфу: як і він, вони вважали, що добре те, що розумно в даних умовах.

Величезні завойовані території вимагали освоєння. Найпростіше було розділити землю між воїнами. Але Умар заборонив це робити, нагадавши вислів Мухаммеда про те, що Аллах зробив тих, хто прийде після, співвласниками цієї спільної власності, а якщо її розділити, то не дістанеться нічого тим, хто прийде після нас.

При Умарі став формуватися земельний кодекс, який дозволяв найкращим чином управляти величезними територіями і формував відносини між землевласниками, землеробами, власністю общинною і приватною. Правління Умара бен Хаттаба було недовгим. Його дні припинив перський раб Файруз на прізвисько Абу Пула, який заколов халіфа кинджалом.

Ще на початку листопада 644 року Файруз поскаржився Умару на те, що його господар мугир бен Шуаб відбирає у нього весь заробіток і йому нічим годувати дружину і маленьку доньку. Умар ж взяв сторону мугира. Пройшов якийсь час, і Умар, зустрівши Файруза на вулиці, запитав його: «А чи можеш ти зробити такий млин, який меле зерно вітром?» Файруз похмуро відповідав крізь зуби: «Живий буду, зроблю такий млин, про який заговорять і на Сході, і на Заході…» І пішов. Умар зрозумів, що раб погрожував йому. Через кілька днів Файруз прийшов у ранкових сутінках в мечеть, де встав перед міхрабом поруч з халіфом. І коли Умар в молитві опустився ниць, раб пронизав його кинджалом. Його схопили, але він встиг заколоти себе тою ж зброєю.

Лікар, оглянувши Умара, сказав, що надії немає. І тоді халіф став віддавати останні розпорядження. Треба було призначити наступника. Він відкинув запропоновану кандидатуру власного сина Адаллаха. Але не наважився назвати нікого і запропонував це зробити своїм шістьом соратникам.

Через три дня, 1 мухаррама 24 року хіджри (7 листопада 644 року), Умар бен Хаттаб, другий праведний халіф, помер. Рада шістьох після довгого міркування зупинила вибір на Усмані. Кажуть, справу вирішило те, що він був і багатий, і лагідний. І тим сильно відрізнявся від Умара, який не прагнув до багатства і не терпів казнокрадів. Багаті курайшити захотіли бачити на чолі громади людину, яка розділяла їх інтереси. Тому вони відкинули кандидатуру Алі – зять пророка міг виявитися, на їхню думку, куди більш жорстким правителем, ніж Умар.

Одне з останніх побажань Умара соратникам було таким: не зміщувати призначених ним намісників провінцій протягом першого року правління нового халіфа. Очевидно, так він хотів зберегти цілісність створеної ним держави. Разюча підтверджена часом далекоглядність цього великого державного діяча, проявлена ним буквально у всіх сферах життя величезної імперії.

Автор: О. Бібікова.