Кожен, хто з нас хоча б раз у житті зустрічався з чиєюсь монограмою (моно – один, грама – буква): це якийсь малюнок з початкових букв імені і прізвища. Інша його назва – вензель. Починаючи з VII століття папи, королі, інші поважні особи скріплювали своїм вензелем грамоти і послання. Монограмою живописці та графіки позначають свої роботи. Інші замість вензеля ставлять зображення якої-небудь тварини, рослини або предмета. Л. Кранах, наприклад, крилату змійку, а Б. Гарофалло – квітку гвоздики. Монограмою можна назвати і будь-яке особисте клеймо майстра, що б він не робив: керамічний посуд, меблі, предмети церковного начиння або навіть булки (буває, що пекар бажає виділити свою продукцію із загальної маси).

З незапам’ятних часів в життя людини увійшла монограма Ісуса Христа. З’явилася вона, зрозуміло, як би сама по собі, жила своїм життям, служила людям захистом від темних сатанинських сил і від цілком реальної вражої сили – як амулет. Монограма ця складається з двох перших букв грецького імені Христос і зображується у вигляді хреста. Найбільш древньою, класичною формою монограми Спасителя вважається так звана Сівойська монограма, виявлена у Франції.

Протягом століть монограма багато разів видозмінювалася і стала доповнюватися першою і останньою буквами грецького алфавіту – альфою і омегою. «Я єсмь альфа і омега …» – ці слова Ісуса означають: Я є початок і кінець усього сущого. Букви ці зазвичай підвішуються на ланцюжках, найчастіше їх можна зустріти на Заході, на звичайних могильних каменях – надгробках.

Відома монограма, оточена пальмовим і терновим вінками – символ перемоги Ісуса Христа над дияволом. Незабаром після цієї з’явилася ще одна монограма: знак, вписаний в букву N, якою позначалося грецьке слово Nike – перемога.

Монограма Ісуса Христа протягом століть видозмінювалася безліч разів. Змінювався польовий малюнок, розташування центральних букв; літери прибиралися в трикутник, символізуючи Святу Трійцю. Іноді до монограми додавався німб, яким пізніше стали прикрашати скульптурні зображення Ісуса Христа. Археологи вважають, що вперше монограма Ісуса Христа з’явилася за часів апостолів. Видно, тому й на Заході вона складалася з грецьких, а не латинських букв.

Деякі протестантські археологи, правда, стверджують, що знак з’явився не раніше часів правління Костянтина Великого (IV), хоча знак був відомий і в язичницькому світі. Напевно, рано християнам було зручно використовувати вже існуючий знак. Найчастіше монограми Ісуса Христа зустрічаються на мозаїках внутрішньої і зовнішньої сторін стін, на тріумфальних арках в древніх церквах Риму і Равенни, а також Сирії.

Спочатку на великих ранньохристиянських мозаїках, що прикрашали базиліки, хрестильниці і каплиці, художники не соромилися вводити в свої композиції і язичницькі символи й уособлення, надаючи їм нового змісту. Це змішання епох і релігій перехідного часу часто заважало відрізнити дохристиянське мистецтво від християнського (так, наприклад, сталося зі склепіннями усипальниці святий Констанції і з святою Пуденціани в Римі, IV століття).

Найчастіше монограма Ісуса Христа ставилася на похоронних пам’ятниках: «In Signo», тобто «Спочив у Христі». Іноді монограма представлена у вигляді лабарум в руці людини в широкому одязі. Часом вона має і такий вигляд: «Vita», що, ймовірно, означає слова Ісуса Христа: «Ego sum vita».

У 1845 році в криптах Мілана була виявлена намогильна монограма, на якій знак оточений сім’ю зірками, які дають зрозуміти сузір’я Великої Ведмедиці – символ вічності блаженства праведних.

Монограми Ісуса Христа прикрашали і глиняні та металеві лампи, знайдені в древніх усипальницях Риму. На древніх чашах монограма давалася ізольовано, іноді ж – між двома апостолами або двома зірками, бувало, що й позаду голови якогось святого.

Ставили монограми на медальйонах, які християни носили як амулет, на перснях, де найчастіше вони доповнювалися тими ж буквами – альфа і омега, на печатках. У статуетках апостола Петра він правою рукою благословляє паству, а лівої тримає на плечі хрестоподібну монограму. Ставили її на монетах, на щитах і шоломах і інших предметах військового озброєння, особливо епохи Костянтина Великого. В емблемах чергової перемоги християнства над язичництвом теж, як правило, була присутня монограма Ісуса Христа.

Дуже цікаві металеві намиста з монограмою, які надягали на повернутих рабів-утікачів. У дохристиянські часи таким рабам на лобі розпеченим залізом випалювали клеймо. Костянтин Великий скасував цей звичай і наказав вішати їм на шию бляху з зображенням монограми Ісуса Христа і з написом імені власника раба – теж свого роду прилучення до християнства.

Єпископи і папи часто ставили монограму Ісуса Христа перед своїм ім’ям, підписуючи соборні акти і господарські папери. У більш пізній час у Візантійській імперії монограма була замінена скороченням імені Ісуса Христа – ІС. Ця форма монограми незабаром була засвоєна на Заході і побутує донині.

Автор: А. Саломатов.