У Великих Батьків було шестеро дітей. Найстарший давним-давно, ще дитиною, був визнаний втіленням Будди і став ламою в одному з тибетських монастирів. (Даремно європейці вважають, що всі тибетські ченці – суцільно лами. Цього титулу – «вищий» – удостоюються небагато, ще в дитинстві «впізнані» як втілення Будди, або ж ченці, славні стриманістю або вмінням творити чудеса.) Другий син вчився в Китаї. Третій, знайомий нам Лобсанг, готувався в ченці. Четвертому – Далай-ламі – йшов одинадцятий рік. Були в сім’ї і дві дівчинки. (Через кілька місяців Велика Мати народила сьому дитину – хлопчика, також визнаного живим Буддою; таким чином, вона стала свого роду дивом буддійського світу: з її черева вийшли три Втілення!).

З цього візиту почалась наша дружба з Великою Матір’ю. Наші відносини не мали нічого спільного з обожнюванням, властивим тибетцям. Я не дуже-то вірю у всякі метафізичні штучки і бачив у Великій Матері тільки добру привітну жінку. І одночасно я розумів людей, яким ця чудова жінка вселяла настільки гарячу віру і шанування: вона випромінювала надзвичайну силу!

Тільки багато пізніше ми з Ауфшнайтером зрозуміли, що означав візит до батьків Далай-лами. Адже крім них і лічених слуг, які суцільно особи вищого духовенства, ніхто не сміє звертати свої слова до Богоправителя. І, тим не менш, від нього до нас простяглася ниточка інтересу.

Господарі, незважаючи на наші протести, щедро обдарували нас їстівним – додому ми поверталися в супроводі палацових слуг з мішками харчів і тюками вовняних ковдр незрівнянної роботи. Чутки про милість до нас рознеслися по Лхасі, і відтепер ми були бажаними гостями в будь-якому будинку, незалежно від соціального статусу господарів.

Настала весна. Цього року головна тибетська урочистість – тритижневе Велике новорічне свято – припадало на європейське четверте березня. У переддень Нового року – «року Вогняної Собаки» – міська влада за традицією передали всі свої повноваження духовенству – немов нагадуючи про те, кому влада належала спочатку. Настало дивне правління. Для початку за велінням духовенства столицю упорядковують: миють і чистять вулиці, фарбують будинки, і Лхаса через кілька днів приголомшує своїм оновленим виглядом і незвичною чистотою. Одночасно встановлюється щось на зразок громадянського перемир’я: сварки, чвари, суди на час заборонені. Всі присутні місця і лавки закриті. Зате для вуличних торговців настає зоряний час: ось вже хто вдосталь дере горлянку і впивається торгом! Лише на час урочистих процесій вони ховаються по кутках.

Всі злочини і проступки, включаючи азартні ігри, караються під час безроздільного правління духовенства вдвічі. Ченці щедрі на крайні покарання – часом винуватого закривають на смерть. (Але регент має право і суворо покарати суддю за безглузду старанність.)

Два тижні по тому ми були присутні на кульмінації святкувань – чудовій процесії в Баркхорі, в якій брав участь сам Далай-лама. Гхангме забронював нам віконце в будинку, звідки добре видно Баркхор. Наші глядацькі місця були на першому поверсі – ніхто не сміє дивитися з висоти на іменитих учасників процесії. До речі, за неписаним законом жоден будинок у Лхасі не перевищує двох поверхів – блюзнірство змагатися у висоті з Поталою. Столична знать влітку зводить тимчасові розбірні дерев’яні треті поверхи, але ці конструкції в мить ока зникають перед будь-якою релігійною процесією.

Ми розташувалися у свого спостережного пункту. Натовпи заповнили площу, обтікаючи дивні споруди висотою метрів десять, а то й вище. Господарі пояснили нам, що це – каркаси для статуй з масла. З першими сутінками ми побачили і скульптури. У будь-якому монастирі є особливо обдаровані ченці, які вміють вирізати з масла самі дивні й складні фігури – лики святих і фігури демонів, статуї воїнів, драконів. Це мистецтво, можливе тільки в холодному кліматі, вимагає чималої вправності і терпіння. Зате кращі статуї будуть щедро премійовані урядом

Незабаром на всіх каркасах розмістилося безліч фігур з різнобарвного масла яків. Народу зібралося так багато, що ми боялись, що за морем голів не розглянемо процесії.
Сутінки густішали. З палацу раптом висипали солдати і – під різкі звуки труби і барабанів – стали тіснити натовп, звільняючи прохід для урочистої ходи. Остаточно стемніло, але площа засвітилася тисячами тремтячих вогників масляних ламп, які були у всіх, хто прийшов на свято. Здавалося, тільки місяця не вистачає для початку церемонії. З’явився і він, повний, яскравий, розштовхавши хмари. Натовп захвилювався, завирував: пора!

Ворота храму відчинилися, і звідти величаво-повільною ходою, підтримуваний праворуч і ліворуч слугами з вищого духовенства, вийшов Далай-лама. Натовп враз занімів і схилився. Згідно церемоніалу, піддані зобов’язані впасти ниць перед Його Святістю. Але для цього не було місця – настільки щільна була людська маса. У міру просування Далай-лами найближчі до нього піддані кланялись все нижче – немов вітер пригинав колосся до землі. Ніхто в натовпі не смів підняти очі на живе втілення божества.

Далай-лама, за яким слідувала величезна свита, духовенство, сановники, охоронці, тією ж неспішною ходою переходив від одного каркаса до іншого, зупинявся і оцінював чергову масляну скульптуру. Завмирали і слуги, що супроводжували його – в їх руках димились гарячі запашні палички.

Багатотисячний натовп, вражений благочестивим страхом, зберігав гробове мовчання. Спершу чутна була тільки музика – монахи грали на гобоях, трубах і літаврах. Потім до неї додалися гудіння загальної молитви. Вся картина здавалася баченням з іншого світу. У жовтому хиткому світлі тисяч ламп величезні тьмяно блискучі фігури оживали: голівки квітів починали розгойдуватися на легкому повітрі, здавалося, що й без того злісні особи масляних демонів спотворювалися ще більш сатанинськими усмішками. Живий Будда, Безцінний Правитель, підняв руки в благословенні.

Далай-лама тепер підійшов зовсім близько до нашого спостережного пункту, і я не втримав здивованого вигуку: «Господи, та він же зовсім дитина!» Я і раніше знав скільки йому років, але тільки зараз по-справжньому усвідомив це. Ну і що ж що дитина! Хіба він не осереддя віри десятків тисяч людей? Хіба не до нього звернені їхні молитви, благання і надії? У Лхасі, чи в Римі – всюди віруючих об’єднувало непереборне бажання: знайти Верховну Істоту і служити Їй.

Я закрив очі і весь перетворився на слух: молитви духовенства зливалися в монотонне ритмічне бурмотіння, що здавалося ще однією нотою в урочистій музиці. Мій нюх теж «чув» – чув дивну мелодію ароматів численних воскурень, димками літаючих над свитою Далай-лами.

Але от Далай-лама завершив обхід Баркхору і зник у палаці. За ним зникла свита, солдати – лише музика ще звучала все глухіше і глухіше за стінами.

Що сталося з натовпом. Всі нібито прокинулись від гіпнотичного сну! Тисячі людей немов сказилися: заговорили, разом зажестикулювали, засперечалися. Раптово всім стало тісно. Тільки що натовп ридав і млів в екстазі, молився, тремтів і розчулювався, занурюючись в медитацію – і ось площа набита крикунами і забіяками. Але ченці-охоронці були тут як тут. Дужі молодці з обличчями, для залякування пофарбованими чорною фарбою, у шатах з підбитими плечима (і без того широкими!) Батогами і палицями встановлювали порядок. Людське море мало звертало увагу на удари батогів і кийків немов демони вселилися в людей. Боже, невже це ті самі люди, які п’ять хвилин тому пластали перед дитиною?..

На наступний ранок вулиці були порожні. Ні сліду від нічного екстазу натовпу. Масляні фігури подуті. Швидко збиті прилавки зайняли місце каркасів для вчорашніх статуй. А самі твори майстерних ченців вже розтанули під першими променями березневого сонця. Це масло піде для ламп або на приготування магічних зілля.

Автор: Хайнрік Херрер.

P. S. Духи вещают: Да уж, у маленького Далай-ламы в его детские годы было не так уж и много развлечений. Это сегодня у ребят есть большой выбор, и всевозможные компьютерные игры (там counter strike source), различные технические гаджеты и многое другое. А у него единственной радостью были книги и еще телескоп, стоящий на крыше дворца в Лхасе.