Почалося все, мабуть, з філософського твору «Фізіогномічні фрагменти для заохочення людських знань і любові» швейцарського письменника (і заодно пастора) Йоганна Каспара Лафатера (1741 – 1801). Цюріхський пастор став європейською знаменитістю, на фізіогномічні сеанси до нього їздили аристократи з різних країн, надсилали свої портрети, гіпсові маски. Віщун в більшості випадків потрапляв, як кажуть, «в десятку». Якось в Цюріху об’явився імпозантний абат з вишуканими манерами і гострим розумом. А Лафатер, побачивши священика, передрік, що він скінчить життя на шибениці. Через деякий час абат скоїв вбивство …

У чому ж полягав секрет майстерного фізіогноміста? Лафатер вважав, що розумове життя людини відображають будова і обриси черепа і чола; емоційне – лицьових м’язів, носа і щік, чуттєві, «тварині» начала – це складки рота і лінія підборіддя. Втім, ще Аристотель вказував: той, хто має щетинисте волосся, яке стоїть дибки, – боязкий; у кого широкий рот, той сміливий і хоробрий. «Ніс товстий, як у бика, – писав він, – означає лінь. Широкий, з великими ніздрями, як у свині, – дурість».

Після смерті Лафатера гучну популярність отримав віденський астроном, лікар і анатом Франц Галль (1758 – 1828). Саме він вперше став розглядати кору головного мозку як субстрат психічної діяльності, запропонувавши свою «карту» мозку, на якій умоглядно локалізував у звивинах кори всі психічні функції, здібності і риси характеру людини.

Галль вважав, що розвиток окремих ділянок мозку впливає на форму черепа, і, обмацуючи його, визначав характер людини не гірше Лафатера. Так, одного разу до Галла для огляду привели 16-річного Шампольйона, майбутнього знаменитого вченого (саме він згодом розшифрує давньоєгипетські ієрогліфи). Юнак вже був поліглотом, і Галль, який нічого не знав про це, тим не менше, одразу вигукнув: «Ах, який геніальний лінгвіст!».

Зараз все це – історія. Історія омани. Сучасна наука твердо встановила: думка, ніби особистісні особливості людини тісно пов’язані з будовою її обличчя або черепа, – помилкова. А вчення про локалізацію певних психічних функцій у звивинах мозку виявилося чистим міфом. Але якщо так, то яка ж «містична» здатність дозволяла з першого погляду читати книгу людської особистості? Саме час згадати зараз про інтуїцію – не менш загадкову людську здатність.

Мозок людини виробляє надзвичайно складну психофізіологічну роботу, осмислюючи отриману від органів почуттів інформацію, порівнює її з вже накопиченим, що зберігається в пам’яті знанням, з життєвим досвідом. Причому діяльність ця відбувається якби на двох рівнях, кожному з яких властиві специфічні особливості.

Перший – дискурсивне (розумове) мислення. Другий рівень – підсвідома, інтуїтивна діяльність мозку. Вона протікає якби автоматично (ми її не усвідомлюємо) і підкидає свідомості «сюрпризи» у вигляді готових рішень, які незрозуміло звідки з’явилися.

Це чітко проявляється у людей-«лічильників», здатних фантастично швидко проводити в думці математичні операції. У переважній більшості випадків такі феномени не знають, як це у них виходить: мовляв, дано від природи – і все! У спостерігачів може скластися враження, що у таких «лічильників» не мозок, а комп’ютер в голові. Порівняння не тільки поверхневе, а й невірне, бо комп’ютеру інтуїція не притаманна.

Інтуїція, яка через свою невивченість, «прихованого характеру» іноді допускає всілякі містичні тлумачення, «винна» і у випадках вдалих прогнозів. Хоча Лафатер був впевнений, що визначає особистість людини за жорстко фіксованими рисам обличчя, а Галль – по опуклостям на черепі, і той, і інший діяли підсвідомо, інтуїтивно.

«Моя спостережливість, – писав Бальзак, – набула гостроти інстинкту: не зневажаючи тілесним виглядом, вона розгадувала душу – вірніше сказати, вона так схоплювала зовнішність людини, що негайно проникала в її внутрішній світ, вона дозволяла мені жити життям того, на кого була звернена, бо наділяла мене здатністю ототожнювати з ним самого себе. Звідки у мене такий дар? Що це – ясновидіння? Одна з тих властивостей, зловживання якою може призвести до божевілля? Ніколи я не намагався визначити джерело цієї здатності; я володію нею і застосовую її – от і все».

Безсумнівно, і Лафатеру, і Галлу, і Бальзаку була притаманна високорозвинена здатність: людиновідчуття. Інакше кажучи, психогностика (від грецьких «психо» – «душа» і «гнозис» – «знання»). Але якщо Бальзак не пробував пояснити свою здатність до людиновідчуття, то Лафатер і Галль дали їй неправдиву інтерпретацію. Помилка з’ясовна – сприйняття інформації та її обробка на рівні підсвідомості, як вже говорилося, не усвідомлюється.

Як би не приховувала людина свої почуття і думки, її психічна діяльність, так чи інакше, але завжди знаходить зовнішнє вираження. «Чи сміється дитина при вигляді іграшки, чи посміхається Гарібальді, коли його женуть за зайву любов до батьківщини, чи тремтить дівчина при першій думці про кохання, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері – скрізь остаточним фактом є м’язовий рух», – відзначав ще І. М. Сєченов. Психічні процеси супроводжуються дією не тільки довільно, але й автоматично керованих м’язів (піднімають волосся, розширюють та звужують судини, зіниці і т. п.), а також залоз внутрішньої і зовнішньої секреції (гіпофіза, сльозо-і потовиділяючих та інших). Все це відбивається в зовнішньому вигляді людини, в міміці, очах, голосі, руках, жестах …

Ну а далі, як кажуть, справа техніки. І тренування: не всякий, хто має очі – бачить …

Автор: В. Лебедєв.

P. S. Духи вещают: А еще знание психогностики можеть быть полезным, когда к примеру вы занимаетесь контейнерными перевозками из Москвы и вам надо перевезти через таможню какой-то ценный груз. По мимике на лице пограничника вы запросто сможете прочесть его настроение, характер и соответственно выбрать наилучшую тактику поведения с ним.