Шумить, зазиває, метушиться східний базар, приголомшуючи людину, що вперше потрапила сюди буйством фарб, суєтою, криками тварин, густими, терпкими запахами, гомоном людських голосів. «Заходьте! Подивіться! Тільки у нас!». І справді, навколо така пишність – блискуча вітрина, зверху до низу наповнена золотими і срібними ювелірними прикрасами, похмурий зал, обвішаний чудовими килимами; гори сяючою мідного посуду … Але є на кожному східному базарі тихе місце – сюди нікого не зазивають. Продавці, сповнені гідності, спокійно споглядають натовп, який йде повз них або, віддалившись в глиб крамниці, ведуть неквапливу бесіду з покупцем.

На дамаському базарі аль-Хамадія така лавка розташувалася зовсім поряд з входом в одну з найдавніших і найпрекрасніших у мусульманському світі мечеть Омейядів. Де, як не тут, на шляху людей, які вже стряхнули з себе базарну суєту, та налаштувались на урочистий лад, торгувати цим незвичайним товаром. Шелестять на вітрі сотні паперових і шовкових квадратів і прямокутників різного розміру. На них – химерна арабська в’язь, що біжить по різнобарвному полю, зображення струнких мінаретів, куполів, обрамлених яскравими орнаментами, витончені медальйони з текстами з Корану, а іноді і з одним словом, але виписаним так, що око не відвести. Гармонія, домірність, витонченість …

Все це – прикраси для дому благочестивого мусульманина лубок, хромолітографія, гравюра на тканині. Найцікавіша область мусульманського мистецтва, на жаль, майже не вивчена, в усякому разі, в нашій країні. Невелика колекція його зразків є в Музеї історії релігії (в радянській час «музеї атеїзму») в Петербурзі: лубки, видані в Росії в кінці XIX початку XX ст. для мусульман Поволжя і Середньої Азії, сучасні лубки і хромолітографія, подаровані музею сходознавцями та іншими фахівцями, які працюють в країнах Сходу.

Серед строкатого різноманіття мусульманських лубків особливою любов’ю мусульман користуються ті, на яких відтворені тексти з Корану. І найчастіше це Басмала – «Бісмі-Ллах р-Рахману-р-Рахім» – «В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного». У свідомості мусульман ця фраза асоціюється з поняттям всеосяжного визначення сенсу буття. Будь-яку справу або важливу промову мусульмани починають з басмали. У мечетях і на мітингах, наукових зібраннях і урочистостях на радіо, телебаченні звучить вона на початку будь-якої промови, будь-якої передачі. Її ж виписують на лубках, іноді просто, без викрутасів, а частіше перетворюють на справжній витвір мистецтва, одне споглядання якого ніби залучає людину до сокровенних таємниць Божественного.

Сюжет лубка, виконаного пакистанським художником, сходить до першого аяту сури «Аль-Ісра» («Переніс вночі»): «Хвала тому, хто переніс вночі свого раба з мечеті недоторканної в мечеть віддалену …» А справа була так … Одного разу Аллах послав до Мухаммеда ангела Джебраіла, і вони перенеслися в мить ока на фантастичній істоті аль-Бурак (блискавичний) з Мекки в Єрусалим, а потім Мухаммед, зробивши молитву разом з пророками своїми попередниками, піднявся на небо, бачив рай і пекло і навіть стояв перед престолом Аллаха. Вже в середні віки цей сюжет – «Нічна подорож і вознесіння» (Аль-ісра ва-ль-мі-радж) став улюбленим і найбільш популярним у мальовничій мініатюрі.

Але то в живописі, укладеному всередині рідкісних рукописів, – він доступний лише небагатьом. Інша справа – лубок або хромолітографія, яку вішають на стіну. Тут зображення пророка неприпустимо. Але можна і без пророка … На тлі нічного зоряного неба, ледь торкаючись копитами дзеркальної гладі вод, в яких відображаються мінарети, куполи мечетей і палаців, пальми, несеться аль-Бурак в розкішній попоні. На грудях – в три ряди намиста, чорні кучері спускаються з голови, увінчаної короною. А обличчя – лик красуні з тонким носом, бровами врозліт і губами в легкій напівусмішці…

І нарешті, третій лубок. Він створений в шиїтському середовищі. Шиїти досить терпимо ставляться до зображення живих істот (що взагалі заборонено в ісламі), нерідко відтворюють на лубках своїх імамів, показують різні епізоди їхнього життя і мученицької смерті. Особливо шанований шиїтами третій імам Хусейн (онук самого Мухаммеда), який загинув у 680 році під Кербелою, де його загін був оточений і винищений військом халіфа Язіда. На лубку видно стрункі ряди наметів табору Хусейна, що розкинулися Кербелою; в центрі його кінь Зуль-Джан в розшитій золотом попоні. Ноги, голова, шия тварини пробиті стрілами, з ран струмує кров. Напис на сідлі свідчить, що це кінь «мученика за віру» імама Хусейна.

Фрази, аяти і сури Корану, шахада, басмала, перетворені рукою каліграфа і художника у твори мистецтва, зображення з сюжетами з історії ісламу не стають об’єктами поклоніння. І все ж, думається, що цей вид мистецтва – народний за своєю суттю сходить до спрадавна властивій людині потреби зобразити те, що дороге, святе, висловити своє захоплення і наділити це зображення магічними сакральними властивостями. І продавцям цих своєрідних творів немає потреби включатися в загальний зазиваючий гомін базару. Їх благородний товар не залежується, його купують і справжні цінителі, і далекі від мистецтва мусульмани.

Автор: Тетяна Стецкевіч.

P. S. Духи вещают: А еще мусульманское искусство лубков имеет много общего и с множеством других творческих направлений. Например, такими как декупаж – искусство делать вещи уникальными, или батик – ручная роспись по ткани.