Наставав ранок. Він стояв на горі Хіра неподалік від рідної Мекки і згадував своє нічне бачення. Хтось наблизився до нього, лежачого, тримаючи в руках загорнену в парчу книгу, і грізно наказав: «Читай!». «Я не вмію читати», – відповів він. Прибулець тиснув йому книгою на горло, стало нічим дихати, і він запитав: «Що ж читати?». Невідомий заговорив і змусив його повторювати: «Читай! В ім’я Господа твого, який створив людину зі згустку. Читай! Господь твій найщедріший який навчив каламом, навчив людину тому, чого вона не знала». Як тільки Мухаммед повторив ці слова, нічний гість пішов.

Він вийшов з печери, де ночував, куди він любив час від часу втікати для роздумів і молитов, від суєти торгового міста. Раптом з небес почувся голос: «О Мухаммед, ти посланник Аллаха, а я – Джебраіл!». На небі, впираючись ногами в горизонт, височіла фігура одного з головних ангелів. Куди б Мухаммед не повертав голову залишаючись на місці, куди б не подивився, – Джебраіл був перед ним і повторював: «О Мухаммед, ти посланник Аллаха, а я – Джебраіл!».

Чоловік, з яким все це відбулося, був Мухаммед, син Абдаллаха з роду хашим племені кураіш, яке населяло торгове місто Мекку в Західній Аравії. Мусульманський священний переказ – Сунна – розповідає, що саме таким чином у віці 40 років (близько 610 р.) він вперше відчув себе пророком і посланником єдиного божества Аллаха, котрий обрав його і зробив посередником між собою і людьми. Так почалося і послання від Божества до пророка священної книги мусульман Корану.

Коран буквально означає: «Читання». Це зібрання того, що сам Мухаммед або ангел Джебраїл вимовляв або вселяв Мухаммеду, і що він, повторюючи, читав людям. У науки немає сумнівів у реальності існування Мухаммеда. Немає також підстав підозрювати його в нещирості. Переживання містиків різних релігій, коли власні думки і висновки видаються як би приходящі звідкись ззовні, добре відомі і детально описані. «Одкровення», одержувані Мухаммедом «з неба», чітко відрізнялися ним і його оточенням від власних рішень, висловлювань і аргументів пророка – вони не ввійшли до Корану, а зведені згодом в збірки хадисів. Навіть в пізні періоди своєї діяльності, коли Мухаммед, мабуть, вже міг за бажанням викликати і регулювати свої транси, – зміст «одкровень» прямо відповідав на життєво важливі і одномоментні питання, що виникали в громаді мусульман, і тоді пророк вірив і відчував, що запрошене одкровення приходить до нього ззовні.

Немає підстав думати, що описана спочатку сцена першого одкровення вірна у всіх деталях (є різні варіанти переказу), але вона жваво відображає загальний душевний настрій новоявленого пророка. У цьому переказі відбилися і всі основні типи «контакту» з божеством, що зустрічалися в житті Мухаммеда, – бачення у сні, бачення наяву, вислів. Після перших видінь «контакт» став, в основному, мовним. З Мухаммедом говорив або сам Аллах, або зі слів Аллаха, Джебраіл. Коран для мусульман – це мова самого Аллаха.

Однак Аллах, «який обрав» Мухаммеда своїм пророком (набій) і посланником (расул), був не той, добре відомий у Мецці традиційний Аллах, який займав своє місце серед інших божеств мекканського храму – Кааби, шанованої арабами. Мухаммед оголошував, що його Аллах – це єдино реально існуюче і всемогутнє божество. Перше і головне що проповідував Мухаммед, точніше – Коран вустами Мухаммеда, – це те, що Бог один, єдиний, вічний, і у нього не може бути ніяких дітей, родичів, товаришів або суперників. Це той же Бог, що і у євреїв, і у християн. Але вони перекрутили послані їм одкровення і закони. Тому Бог знову звертається до людей, щоб їх наставити.

Мухаммед не відразу зрозумів, що саме він – обраний. Але потім він все ж повірив, що з ним сталося те, що колись з Мойсеєм: з ним дійсно говорить Бог. Спочатку він переказував почуте «зверху» найближчим людям. Деякі з них повірили тому, що чули від нього, – так з’явилися перші мусульмани. Поступово він став проповідувати відкрито. Над ним сміялися, вважаючи його божевільним, одержимим. Однак число тих, хто збирався навколо пророка, ставало все більше. Увірувавши, вони самі наполегливо проповідували єдинобожжя. Судний день. Нова віра означала повний розрив зі старими богами і звичаями, на яких ґрунтувалася Мекка як великий торговельний і релігійний центр. Проповідь Мухаммеда підривала владу традиційної верхівки племені курайш.

Неминуче почалися гоніння на нового пророка. Мусульманам, тобто людям, які «віддалися» Аллаху, не давали збиратися для молитви, заважали проповідувати, залякували, осміювали, закидали камінням. Мухаммед продовжував «читати» Коран, сперечаючись з одноплемінниками. Багато коранічних проповідей – це якби відповідь на сумніви і заперечення мекканців. Він переконував їх у тому, що Аллах – єдиний і могутній Бог, він невпинно повторював їм, що спілкується з Аллахом і виконує його волю, а тому у нього є особливі права. Він малював їм картини раю і пекла, куди потраплять люди після воскресіння. Увірували – в рай, які відмовилися від шляху Аллаха – у пекло. Він ніс людям слово Бога, а його звинувачували в тому, що він збирає навколо себе недостойних і вносить смуту в життя рідного міста.

Коранічні тексти, виголошені Мухаммедом у Мецці, діляться зазвичай на три частини – відповідно з часом, коли вони народилися. Спочатку це були проповіді, короткі, уривчасті й емоційні, – головним чином, гнівна відповідь багатобожжю, живописання кінця світу перед Судним днем, суду над людьми, мук, приготованих тим хто не ввірували в пеклі. Серед коротких зойків про ці жахи зустрічаються згадки про народи і людей, які, як і мекканці, не слухали пророків і були за те покарані або зовсім знищені. Саме тоді і з’являються вперше в Корані герої оповідних сказань.

Сури, виголошені в цьому періоді, називають зазвичай «поетичними». Вони сильно ритмизованні (як, власне, і весь текст Корану, – але саме тут це особливо яскраво проявилося). Текст дуже емоційний. Образи і порівняння сильні і виразні. Саме ці частини – початок Корану сприймаються як промови натхненного віщуна чи поета. Їх незв’язність – позірна, їх незрозумілість нарочита, це – особливість стилю, покликана довести божественність походження тексту.

Сури наступного періоду називають «Рахманськими». У цей час Аллах постійно і наполегливо називається іменем-прізвищем Рахман – «Милостивий». Так само називали свого Бога іудеї і християни Аравії. Вустами Мухаммеда пояснюється тут могутність Бога, то, як він, що створив світ і все суще, строгий і суворий. У той же час він милостивий і милосердний до людей. Люди ж повинні повністю віддати себе волі Аллаха, ніколи не забувати про нього, шанувати його і пам’ятати про прийдешній суд.

І в «Рахманських» сурах теж є емоційні описи мук пекла і радощів раю. Але вони більш докладні. Все більше з’являється згадок про минуле, про те, як благоденствували і як були покарані минулі нечестивці.

Третій період мекканських проповідей називають «пророчим»: вони склали основні розповідні тексти, в яких головним аргументом для вмовляння співвітчизників Мухаммеда стала «історія». Пророк нагадував людям про давніх героїв і віровчителів: Нухе – Ної, Луті – Лоті, Ібрахімі – Авраамі, Худі, Салисі, Шуайбе, Йусуфі – Йосипа, Ісі – Ісусі. Всі вони були пророками і посланцями єдиного Бога; всі вони намагалися наставити людей на шлях істинний, всі піддавалися переслідуванням.

Зрештою, однак, Аллах завжди підіймав свого пророка, а його супротивників принижував або зовсім знищував. Розповідав Мухаммед і про великих героїв і мудреців: «дворога» – Олександра Македонського, Лукмана, Давида. Всіма цими історіями про минуле Коран залякував мекканців, щоб змусити їх слухати пророка. І боятися треба було не тільки Судного дня, а й можливого ближчого знищення, подібного до того, яке спіткало, наприклад, народ Нуха (Ноя). Крім того, історії ці просто захоплювали слухачів.

Перші промови Мухаммеда були схожі на мовлення віщуна-кахіни, до яких жителі Аравії звикли і проявляли до них дещо полохливий інтерес і повагу. Аравійцям взагалі був дуже притаманний інтерес до історій і сказань. На дозвіллі в місті, під час стоянок караванів люди любили слухати розповіді про події та героїв минулого, свого, аравійського, або чужого (комп’ютерів, телевізорів тоді ж і близько не було). У цьому середовищі знали різні варіанти легенд, порівнювали їх, сперечалися. Бувало, що на таких зборах-бесідах часто слухали розповіді проповідників різних релігій. Вони, природно, прославляли свою віру, але нерідко розповідали перекази своєї релігії просто так, для розваги. Муххамед включав у проповіді відомі і нові оповідання, це приваблювало слухачів, хоча б вже тим, що можна було посперечатися з інтерпретацією Мухаммеда, захистити свою версію.

Мухаммед вкладав свої слова в уста стародавніх пророків. Вороги цих пророків були схожі на ворогів Мухаммеда, і долі їх, за твердженням Корану, повинні були бути настільки ж жахливі. Противники не раз звинувачували Мухаммеда в тому, що він просто переповідає «історії перших» – тобто предків, бажаючи таким способом принизити його проповіді (одним словом звинувачували його в банальному плагіаті, копіпасті). Але уважний слухач міг помітити, що популярні і звичні форми наповнені новим змістом.

Ось ці багато разів повторювані, в коротких і довгих варіантах, часто згадані лише побіжно, а нерідко піднесені у всіх деталях, історії про стародавніх пророків та героїв склали комплекс «історико-епічних» оповідань, які можна назвати коранічними оповідями. З часом вони стали однією з важливих сторін мусульманської культури. До коранічних мотивів додалося безліч інших, почерпнутих з культурної спадщини різних народів, які прийняли іслам. У мусульманській літературі виник спеціальний жанр «Розповіді про пророків». Про давніх героїв Зуль-Карнайна, Йусуфа та інших поети писали поеми.

У пропонованих читачеві бесідах буде розказано тільки про власне «коранічних переказах» – в тій формі і в тому обсязі, в яких вони існують в Корані. Саме вони є першорядним пам’ятником ранньої історії ісламу. Вони дозволяють зрозуміти і побачити, як народжувалася ця релігія, як і з чого складалося її Священне писання.

Автор: Михайло Піотровський.

P. S. Духи вещают: А еще великий пророк Муххамед был очень не прихотлив. Так он мог месяцами спать на голой земле, питаться одним хлебом и водой, вот какой бы трубной показалась его жизнь нам, современным людям изнеженным всевозможным комфортом, там мягким кроватям из экокожи, привыкшим к всевозможным яствам.