Хадж по-арабськи означає «йти вперед» – паломництво до святого міста ісламу Мекки (Саудівська Аравія) – релігійний обов’язок мусульманина. Кожен правовірний повинен хоча б раз у житті здійснити його, але далеко не кожному це вдається. Якщо людина немічна або їй не можна надовго залишити будинок, сім’ю, справи, вона може послати в хадж свого «заступника» – вакіль аль-хадж, фінансувати його поїздку. Гроші чималі – кілька тисяч доларів, і з кожним роком відвідування Мекки обходиться все дорожче. Незаможні мусульмани нерідко відправляються в подорож, сподіваючись на милість Аллаха, заробляючи по дорозі на проїзд і прожиток. Їх шлях до Мекки може тривати і кілька років, але мета варта того. Навіть якщо людина і не добереться до святих місць, її намір свідчить про високу благочесть. «Приходьте до мене не з справами, але з намірами своїми», – ці слова пророка Мухаммеда засвідчені в одному з хадисів.

Хадж здійснюється в 12-му місяці мусульманського календаря – зуль-хіджжа і зважаючи на особливості цього календаря, який відстає від григоріанського на 11 днів щорічно, може припадати на різний час року. Хадж – це комплекс обрядів, які, як відзначають дослідники, походять ще з давнього арабського язичництва. Про них не говориться в Корані, але історики ісламу повідомляють, що весь ритуал був визначений самим пророком Мухаммедом під час «прощального» паломництва, яке він скоїв за три місяці до своєї кончини (у 632 р.).

У Мецці прочани мають бути на 7-й день зуль-хіджжа. Тут вони після обряду ритуального очищення одягаються в однаковий одяг – іхрам, що складається з двох шматків білої матерії без єдиного шва – один обертається навколо стегон, інший накидається на плечі. Жінки ще покривають голову великою хусткою. Після цього мусульманин повинен повністю відмовитись від всіх земних справ і думок. Починається так зване мале паломництво: семиразовий обхід Кааби; цілування «чорного каменю»; швидка ходьба між пагорбами Сафа і Марва; пиття води зі священного колодязя Замзам. За переказами, це джерело виникло в пустелі перед Хаджар (біблійна Агар), яка металася між цими пагорбами з немовлям Ісмаїлом на руках, гинучи від спраги. Згідно з переказами, це джерело було через багато століть знову виявлено – дідом Мухаммеда Абд-аль Мутталібом, сторожем ідолів доісламської Кааби. Сучасні прочани запасаються свяченою водою і везуть її додому в спеціальних судинах ламзамія, які купують у мекканців.

На другий день паломники відправляються в долину Арафат і після ночівлі під відкритим небом, на 9-й день зуль-хіджжа здійснюю головний обряд хаджу – стояння біля гори Арафа, яке триває від полудня до заходу сонця, супроводжується молитвами, читанням проповіді. Як тільки сонце зайде, всі біжать в долину Муздаліфа і моляться там всю ніч. На 10-й день зуль-хіджжа здійснюється обряд кидання каміння в долині Міна – їх кидають у колишніх ідолів, які стоять тут з часів Мухаммеда. Після цього настає час жертвопринесення – в жертву Аллаху приносять тварин. Так починається і триває три-чотири дні свято Ід аль-Адха (тюркск. курбан-байрам). Не тільки паломники в Мецці, а й мусульмани у всьому світі чинять в ці дні жертвоприношення – на згадку про чудесне спасіння Ісмаїла, якого батько Ібрагім (біблійний Авраам) був готовий принести в жертву Богу, але йому було дозволено замінити сина ягням.

Мусульмани, які пройшли хадж отримують звання хаджі і нерідко стають для своїх земляків авторитетами при вирішенні життєвих конфліктів.