Коли дияволопоклонники та інші сатаністи умертвляють півня перед вівтарем, на якому розкладені предмети, що нагадують про смерть і пекло, – вони навряд чи замислюються над витоками свого похмурого обряду. Тим часом ще в античній міфології, а потім у середньовічних християнських легендах і народних забобонах, півень займав чільне місце. Його то зіставляли зі світлом і сонцем, то вважали вісником пекла, птахом, що має контакт з підземним світом.

Вірили , що чорний безголосий півень втілює в собі нечисту силу. У болгарських селах побутували жахливі історії про навьях – души померлих, які в буремні і дощові ночі нібито літають над дахами будинків в зовнішності великих голих півнів, накидаються на вагітних жінок і дітей, п’ють їх кров.

І все ж частіше в півні бачили уособлення світла і життя. Ще в глибоку давнину цю птицю присвятили сонячним богам. Вірили, що вона за прикладом сонця відраховує час і своїм співом відлякує демонів ночі. Можливо, саме таке значення мало зображення воїна з півнячою головою, щитом і хлистом на амулетах гностиків – послідовників однієї з релігійно-філософських течій Римської імперії в перші століття нашої ери. Навіть саме сонце іноді представляли у вигляді півня в колі.

Півню як віснику дня і сонячного божества поклонялися і в Стародавньому Ірані. У маздаізмі його шанували священною птицею бога світла Ахурамазди, який створив його для боротьби з ворожими людям силами. І в міфах африканських племен ленду і хіма (що мешкали біля озера Альберта) бог Інтжіа створили сонце, місяць і півня одночасно і наказав їм дбати про благополуччя людини. У японських храмах, присвячених сонячній богині Аматерасу, тримали цих птахів: своїм криком вони закликали її вранці на землю.

Зображення півня, який, як і сонце, все бачить і знає, стародавні слов’яни поміщали на дахах будинків. У Латвії ще в XVIII столітті в свято Благовіщеня рубали дерево і, поставивши його в центрі села, прикріплювали хрест з насадженим на ньому залізним півнем. Фігурами птахів декорували скрині, інші речі домашнього вжитку. Такі зображення служили оберегами від злих духів і пожежі. І в Китаї намальований на стіні червоний півень повинен був охороняти будову від вогню.

Сонячна природа півня особливо наочно відбилася в християнських віруваннях. На фресці в одній з римських катакомб по сторонах Христа, зображеного у вигляді античного доброго пастиря, стоять два півня. Дерева поруч з ними показують, що дія відбувається в раю. Цілком можливо, тут відображена ранньохристиянська легенда, яка свідчила, що під час останньої трапези Христа з учнями йому подали смаженого півня. А коли Іуда пішов, щоб зрадити свого вчителя, Христос велів півню слідувати за ним. Той послухався і, повернувшись, розповів про зраду – і в нагороду потрапив до раю. В іншій ранньохристиянській легенді стверджується , що Христос воскрес після першого співу півнів. Широко відомий євангельський переказ, згідно з яким півень своїм криком викрив апостола Петра, який тричі зрікся від Христа.

З півнем пов’язані різноманітні забобони та магічні обряди. У деяких легендах він людським голосом повідомляє людям майбутнє. Так, домініканський пріор Рудольф з Шлеттштадта (XIII -XIV ст.) у своєму творі «Визначні історії» описав історію якоїсь служниці, підслухавши розмову між півнями. У деяких провінціях Китаю жителі напередодні Нового року відправлялися на човнах на середину річки і там умертвляли півня, намагаючись за його кісткам передбачити майбутнє. У дореволюційній Росії дівчата на святки ставили перед півнем склянку з водою, дзеркало, інші предмети. Якщо він пив воду, вважали, що майбутній чоловік буде п’яницею, якщо клюнув в дзеркало – чепуруном .

Широко поширеною була думка, що крик півня вночі пророкує смерть близької людини, а раптове його мотання головою вказує на небезпеку. Вважаючи, що крик півня проганяє злих духів, його на російських весіллях квапили кричати, для чого попередньо поїли горілкою (бідний півень).

В іспанському «Апокаліпсисі Беатуса» (кінець XII ст.) зображений танцюрист, який тримає за шию півня . Занесений над птахом кривий ніж нагадує про збережений аж до початку XX століття обряд масляних уявлень з обов’язковим ритуалом обезголовлюванням півня, що повинно було забезпечити високу родючість. У Галісії і Кастилії під час карнавалу нещасних птахів підвішували на мотузці і «півнячий король» рубав їх шаблею. Останнього півня – «дух зерна» приносили в дар землі. У кастильських селах птицю вбивали вершники або хлопчики з зав’язаними очима.

У Греції вважали, що при закладці нового будинку, перший, хто пройде повз кутовий камінь, помре протягом року. Попереджаючи можливості подібного нещасного випадку, будівельники – для заміни – вбивали півня. У Німеччині через новий міст проганяли півня: вважалося, що перша жива істота, яка пройшла по ньому повинна належати дияволу.

У багатьох місцевостях півня закопували під основою будинку або церкви. Коли в 1876 році розбирали монастирський храм в Сербії, то знайшли під фундаментом порогу, в спеціальній ніші, скелет півня і яйце, що пролежало там близько шестисот років. Нерідко півня приносили в жертву духам хвороби. У старовинному обряді відлякування «коров’ячої смерті» сільські жінки опівночі, а часто і на ранковій зорі закопували або спалювали півня. Після цього вони проорювали ритуальну борозну навколо села і піднімали сильний шум. Все це повинно було відвести епідемію. У одного з грузинських племен – імеретінців, якщо хворів чоловік, півня прокручували три рази над його головою. Потім голову, ноги і крила птаха фарбували в червоний колір і в такому вигляді відпускали на свободу. Коли хворий одужував, півня вбивали і ховали в найближчому лісі.

У наш час більшість забобонів, пов’язаних з півнем, зникли безповоротно. І навіть зберігшись в деяких прислів’ях (якщо на стрітення нап’ється півень води, – набереться орач біди, або: півні не в пору співають – нові укази бувають) сприймаються тепер тільки як цікавий факт далекого минулого.

Автор : М. Касперавічюс.

P. S. Духи вещают: Петухи без сомнения играли весьма важную роль в религии и мифологии, а что насчет куриц? И ведь вполне возможно, что разные породы куриц также имеют различное символическое значение, в зависимости от своих повадок, родословной и прочего.