У давні часи свиня була головною дійовою особою дивовижних легенд і міфів. Жителі індонезійського острова Сулавесі вважали, що Земля спочиває на величезній свині і коли вона ворушиться, відбуваються землетруси. А на острові Суматра свиню вважали злим духом світу мертвих.

Стародавні єгиптяни зображували бога Осіріса у вигляді свині – священної тотемної тварини. Чорна свиня виступала у них як втілення противника Осіріса, злого бога Сета, який поглумився над тілом мертвого Осіріса і з’їв око його сина Гора. За цей злочин свиноподібного Сета спалили і заснували щорічне приношення свині в жертву богам. Від імені бога Сонця Ра всіх свиней оголосили нечистими тваринами. Єгиптянину, який хоча б випадково доторкнувся до свині, слід було очиститися у водах Нілу.

Але ця тварина шанувалася у єгиптян не тільки як демон зла: хоча свиня і проковтнула праве око сонячного Гора, через це вона стала тимчасовим носієм світла, одним з божеств Єгипту.

У індуїстських міфах свиня теж пов’язана з символікою Сонця. Одним із втілень сонячного бога Вішну, який розганяє демонів ночі, був вепр, тобто дикий кабан. На вепрі Гуллінбурсте мчав і скандинавський сонячний бог Фрейр. Під час святкування римських сатурналій жертовною твариною була уособлюча Сонце свиня: вважалося, що її довгі і гострі щетини схожі на його промені. Є старовинна російська загадка «Тремтить свинка, гостра щетинка»; відгадка – вогонь.

У стародавній Фінікії шанувальники Аттіса й Адоніса вірили, ніби ці боги могли приймати вигляд свині. Переказ, за яким Аттіса розтерзав вепр, добре узгоджується з таким поданням: згідно із законами міфологічного мислення, тварина, що вбила бога, спочатку була самим цим богом.

Сонце і родючість взаємопов’язані, і не випадково серед численних втілень давньогрецької богині родючості Деметри зустрічається свиня. Збереглися зображення цієї богині, супроводжуваної свинею. Малюнок на грецькій вазі з Афінського національного музею відобразив культову сцену; жриця кидає у вогонь порося. Приносили свиню в жертву і римській богині родючості Церері.

Під час осіннього свята на честь Деметри, що відзначався в Аттиці, жінки скидали свиней в священні печери. Цей ритуал був пов’язаний з міфом про викрадення дочки Деметри Персефони богом підземного царства Аїдом. Свині підлягали покаранню за те, що затоптали сліди нещасної Персефони. Щоб умилостивити богів і отримати хороший врожай, селяни в Аттиці перед посівом змішували із зерном шматки свинячого м’яса.

Подібно з цим колись поширене в Європі повір’я, ніби врожай залежить від «духу хліба», а «дух» представлявся людям в образі свині. Перед сівбою в грунт заривали відрізаний хвіст свині; похований «дух хліба» воскресав до часу жнив у вигляді стиглих колосків. На Різдво в Швеції і Данії приносили в жертву кабана або випікали коровай у формі свині, зберігаючи його іноді до початку весняної сівби. Частину святочного «вепра» додавали до посівного зерна: трохи з’їдав сам орач, давали його волові або коневі, впряженому в соху.

У кельтській міфології бога Карнунтоса супроводжував кабан, він сприймався як символ родючості і як втілення бога-лісоруба Еруса, про якого згадує Лукіан у своїх «Фарсалах». Разом з тим лютий кабан уособлював працьовитість і військову доблесть і тому вважався улюбленцем правителів. Тільки вождю племені належало носити шолом із зображенням кабана. В одній з ірландських саг IX століття розповідається, як герой бореться з жахливим вепром, в якого колись був перетворений король Мабон. У вовні переможеного звіра він знаходить магічні золоті ножиці, гребінь і бритву – предмети, що вживалися в кельтських обрядах.

Релігійний закон забороняв іудеям вбивати свиней і їсти їх м’ясо. На думку деяких дослідників, заборона свідчить про поклоніння цим тваринам. У Старому завіті є згадка про те, що деякі юдеї не їдять свинину в пам’ять про старих богів.

У християнській релігії не склалося певного ставлення до свині. Святий Власій, покровитель і цілитель тварин, за переказами, жив в оточенні звірів, серед яких згадується і свиня. І все ж вважали її істотою нечистою. У євангельській легенді Ісус Христос виганяє з одержимого бісів, і вони перетворюються на свиней. Життєпис святого Антонія розповідає про жахливих демонів, які мучили і спокушали відлюдника. Серед них кілька разів згадується свиня. На денці глиняного свічника з коптського монастиря Багаут в Єгипті зображений святий Антоній – він стоїть на свині і палицею її тисне, що має символізувати перемогу аскези над пристрастями, торжество християнства над язичництвом. На згадку про спокуси святого Антонія середньовічні монахи ордену антуанців вирощували в монастирях свиней. Нерідко на дорогах Франції можна було зустріти ченця, ведучого на повідку свиню з дзвіночками.

Як писав вчений-чернець Цезарій Гейстербахський (XII-XIII ст.), світ переповнений ворожими людям демонами, багато показуються їм в образі свиней. Особливо охоче демони під виглядом цих тварин нібито катують ченців, являються їм навіть під час молитви. Про це ж оповідає і «Печерський штерік» (XIII -XIV ст. ).

Образ свині як істоти, що безпосередньо стикається з пеклом, часто використовували католики і протестанти у своїх богословських поєдинках. Коли протестанти звинуватили римського папу у зносинах з дияволом і стали поширювати карикатури, на яких чорти тягнуть ватиканського первосвященика в пекло, католики теж випустили карикатуру – Лютер і його одновірці верхи на чорних свинях направляються у відкриту пащу чудовиська, де їх чекає чорт з веслом.

Середньовічні трактати, що описують пригоди відьом, які взяли образ свині, дають рекомендації для боротьби з ними: якщо намазати свинячим салом дитячі черевики, то причаїлися в храмі відьми не зможуть вийти, поки там знаходяться діти. За «контакти» з демонами і відьмами, а також за заподіяну шкоду людям в середньовічній Європі свиней судили з дотриманням усіх правових і процедурних норм. Так, у Франції в 1316 році стратили свиню, яку перед цим одягнули в людський одяг.

Ще раз повернемося до звичаїв і обрядів, що ведуть своє походження від культу цих тварин. Їх заборонялося вживати в їжу не тільки юдеям, а й багатьом африканським племенам. Ті, хто вважав свиню предком всіх людей, і хто порушив це табу, повинні були б зійти з розуму. У Єгипті суворо заборонялося пити молоко свині – це нібито могло викликати невиліковні хвороби. А папуаси Нової Гвінеї з незвичайною турботою ставилися до домашніх свиней, жінки навіть годували грудьми осиротілих поросят, кожен з яких мав ім’я. На ніч їх відправляли з дітьми в «жіночий будинок». Усі найважливіші події в житті племені відзначалися жертвопринесеннями зі свинячих хвостиків. Свинями розплачувалися за вбитого під час міжплемінних усобиць. Раз на вісім років папуаси відзначали «свято свині».

В обрядах асоціативної магії ця тварина теж займала значне місце. Сибірські шамани грали пантоміму «Гахан онгон», в якій наслідували її діям: хрюкали і рили землю. Аборигени острова Суаргі ставили на своїх оселях щелепи диких свиней, щоб живучі у них духи приганяли живих кабанів на стежки мисливців. Коли на острові Ніас, в Індонезії, в пастку провалювалася дика свиня, її дбайливо витягували звідти, натирали спину опалим листям, щоб наступного разу в пастку потрапило стільки ж свиней, скільки бралося листя. Багаті марокканці тримали в стайнях свиней, щоб на них перейшла дія тамтешніх шкідливих духів, а коні б залишилися здоровими. Під час епідемії віспи на Тайвані демона віспи «заганяли» в свиню і спалювали її.

Втілення бога Сонця, вмістилище біса, священна тварина, нечиста тварина – ким тільки не поставала свиня в стародавніх міфах, віруваннях і обрядах!

Автор: М. Касперавічюс.

P. S. Духи вещают: А еще свинья является частым героем народного эпоса, фольклора, всевозможных сказок (как например, сказки Олифанта) в которых она, как правило, олицетворяет всем понятные не очень лицеприятные человеческие свойства, качества и черты характера.