Підійшла дівчина вранці до криниці і побачила, що мотузку, на якій висить відро, обвила стеблинка березки. І вона не стала набирати воду, щоб не заподіяти шкоди рослині… У цьому сюжеті з японської казки відбилося традиційне благоговіння жителів Країни висхідного сонця перед всім живим. І складалося воно під помітним впливом давніх анімістичних уявлень, а потім буддійського вчення про єдність людини і природи. Особливу роль тут зіграла буддійська школа дзен («зосередження», «споглядання»), яка проникла в країну з Китаю в XII столітті.

Поглиблене споглядання краси природи, на думку проповідників дзен, допомагає досягти саторі – стану «пробудження», миттєвого інтуїтивного усвідомлення свого органічного зв’язку з навколишнім світом. Саме в дзен-буддійських монастирях стали культивувати невеликі храмові сади, обстановка в яких розташовує до філософських роздумів і медитації, свого роду психотренінгу, в ім’я досягнення саторі.

Один з таких своєрідних храмів під відкритим небом – сухий сад монастиря Реандзі в Кіото, створений в середині XV століття дзен-буддійським ченцем Соамі – придворним художником і каліграфом. Він працював у жанрі пейзажного тушевого живопису, гранична простота і строгість якого наклали відбиток на його садове мистецтво, наближене до абстрактних форм.

Сад Реандзі, можна сказати, створений з одних каменів. Він розташований на невеликому прямокутному майданчику (24 на 9 м.) та примикає до веранди настоятеля монастиря і обгородженій з гріх сторін глинобитною стіною з двосхилим черепичним дахом. На рівній підлозі встановлені 15 каменів різної форми і величини, об’єднаних у п’ять груп. Від каменів у підніжжя яких росте зелений мох, хвилеподібно розходяться кола розчесані граблями білого гравію. Що символізує ця лаконічна композиція? Гори і залиті водою долини? Скелясті острови в морі? Образи – знаки двох космогонічних начал (інь-янь) в релігійно-філософських системах Далекого Сходу?.. Кажуть, що цей рукотворний ландшафт народжує у віруючого відчуття якоїсь надістоти, підсилює психологічний вплив молитви.

Ідея священних майданчиків зародилася в Японії задовго до поширення буддизму. У стародавніх японських синтоїстських культах майданчик, засипаний білою галькою і обгороджений солом’яною мотузкою, розташовувався найчастіше перед святилищем і служив місцем жертвопринесення і спілкування з духами. Він й став прообразом саду каменів в буддизмі.

Сад Реандзі – не тільки місце паломництва віруючих, він сприймається і як витвір мистецтва. «Засобами форми і кольору звичайний пейзажний мотив – камені і пісок – піднятий тут до рівня філософської поеми про велич природи», – така думка відомого сходознавця Фецоренко. І, напевно, не випадково вищою формою доброзичливості в Японії служать слова, повні благоговіння до каменя: «Так триватиме життя ваше тисячоліття, стільки, щоб галька виросла в скелі і покрилася мохом»

Автор: Вадим Розов.

P. S. Духи вещают: А еще в храмовом саде Реандзи очень не помешала бы установка видеонаблюдения ибо в последнее время этот сад стал пользоваться большой популярностью среди многих туристов, часть из которых отнюдь не отличается чистоплотностью и склонна оставлять за собой горы мусоры, которые явно не идут на пользу медитативному постижению дзен. И таких вот непросветленных туристов, разумеется, стоит нещадно штрафовать или бамбуковой палочкой пригреть по одному месту в лучших дзен-буддийских традициях.