У нашому сприйнятті на слух візантійської вимови це грецьке слово «нартекс» звучить як «нарфік». Воно позначає один з елементів церковної будівлі. Термін цей виринув з погано документованих століть первісного, ще гнаного християнства. Етимологія його не була зрозуміла вже авторам Юстініанівської епохи (VI ст.). Справді, чому місце в храмі, де в ті далекі століття було покладено під час богослужіння перебувати «оглашенним» (слово це буде роз’яснено нижче) і упокореним, отримало назву одного з видів трав’янистої рослини сімейства зонтичних, в сучасній ботанічній номенклатурі іменованій по-латині ferula communis (ферула коммуніс)?

Адже в той час було цілком достатньо архітектурних термінів, які, здавалося б, передають те ж саме значення цього архітектурного елемента, – наприклад, «предхраміе», «вестибюль». Але сам термін і архітектурний елемент проіснував в християнській і, перш за все, в православній, церкві близько двох тисяч років, аж до того часу, коли вже відійшли в минуле суворі приписи оглашенним залишати церкву під час так званої літургії вірних, до того ж – в тих географічних районах, де ніхто не уявляє собі, що це таке, «ферула коммуніс».

Звернемося до рослини. Вони займали чимало ключових позиції в матеріальній та духовній культурі як язичницької, так і християнської античності. Трьох -, чотирьох – або навіть п’ятиметрові кущі «кропу» воліють середземноморський клімат і селяться в лісах і скелястих місцевостях по берегах Середземного моря. Завдяки графічно чіткому і приємному силуету нартекса любителі паркового мистецтва і до теперішнього часу прикрашають їм свої парки. Стебло нартекса товсте, з щільної деревини, порожнина його заповнена білою серцевиною, яка легко загоряється, але згорає повільно.

Тому-то Прометей прихопив з собою на Олімп посох саме з нартекса і сховав у ньому викрадений з кузні Гефеста (або від блискавки Зевса, або з колісниці Геліоса ) небесний вогонь. Цей спосіб транспортування вогню на далекі відстані використовують пастухи середземноморських країн і донині. З нартекса були зроблені скіпетри єгипетських фараонів і візантійських імператорів, так само, як і ціпки – символи папської і єпископської влади. Вони так і називалися – нартекс.

В епоху античності нартекс був пов’язаний з культом Діоніса (Вакха), який здійснював свої численні подорожі з тирсом (посохом, жезлом). Його супутники, сатири і менади поколачували один одного нартексовими тирсами під час вакхічних обрядів. Причому, удари ці були настільки ж ефектні і настільки ж безболісні як удари циркових бутафорських кийків. Нартексова гілка, особливо під латинською назвою ферула, служила останнім аргументом вчителя в суперечці його з учнем на тему вчитися або не вчитися. Зрозуміло «сумна ферула», як називали її поети, була куди легше вітчизняної різки.

З висушених стебел нартекса в античності виготовлялися міцні футляри для зберігання різних цінних предметів, цілющих і ароматичних мазей, дорогоцінних папірусних манускриптів і т. п. Футляри могли робитися з іншого матеріалу, але «під нартекс» і називалися НАРТЕКС. У такому нартексі зі слонової кістки (це був трофей з колекції царя Персії Дарія) Олександр Македонський возив із собою в усі походи і зберігав разом з кинджалом під подушкою екземпляр «Іліади» Гомера, відредагований для нього Аристотелем. Цей факт залишився в пам’яті поколінь у вираженні «Іліада» з «нартекса».

Майже всі частини рослини застосовувалися як цілющий засіб, а посолені та іншими способами приготовлені листя вживалися в їжу. Деякі коментатори вважають, що цікавлячий нас конструктивний елемент церковної будівлі отримав назву по схожості з футляром з нартекса, оскільки він такий же довгий, вузький і темний, вздовж всієї західної стіни храму. Інші ж – що в цьому приміщенні за тими, хто кається, оголошеними і біснуватими наглядав диякон, у якого в якості пастирського знака, символу церковної юрисдикції, був нартексовий жезл.

У російській церкві нартекс називають притвором. В ряду синонімів цього слова – предхраміе, передня, паперть, церковні сіни. За змістом слово «притвор» слід, судячи з всього, вважати – у свою чергу – синонімом слова «приділ», що позначає додатковий вівтар (можна сказати – додатковий храм), прибудований, прироблений (як правило, справа або зліва) до основного храму з головним вівтарем. Правда, на відміну від прибудов, в притворах немає престолів, хоча і в притворах відбуваються деякі служби та обряди. Можливо, втім, що російська назва «нартекса» – притвор, походить від дієслова «причиняти» (наприклад, двері), що мало істотне значення в суворому російському кліматі.

Нартекс, або притвор – переддень Церкви, це свого роду підступ до спільноти одновірців, місце, призначене для тих, хто набув бажання стати «чадом Церкви», для тих, кого готують (або вже приготували) до прийняття хрещення, кого навчають (або вже навчили) основам християнського сповідання. Навчили в усних співбесідах, інакше кажучи – голосом, тобто «оголосили». Ось звідси і слово «оглашенний».

Історики церкви свідчать, що перший досвід організованого навчання основам нової віри зроблений був на зорі християнства – ще в I столітті, в Олександрії євангелістом Марком, який заснував у цьому знаменитому середземноморському місті огласительне (Олександрійське) училище. Такі школи стали виникати при єпископських кафедрах – і «для початкової настанови і оголошення у вірі звертаються в християнство», і для підготовки «огласителів», як би ми тепер сказали, викладацьких кадрів.

Навчальний заклад в Олександрії досяг вищого розквіту при Орігені, теолога, філософа, філолога, і проіснував до V століття. Можна сказати, що мільйони людей стали нині «оголошуваними». За відсутністю у нас Олександрійської школи і недоліком наставників, рівних Орігену, прилучення до основ релігії йде часто-густо стихійно, безсистемно, поверхово, а часто просто безграмотно. «Оголошувані» сьогодні стали ми і в буквальному сенсі цього реліктового церковного терміна, бо сприймаємо богословську премудрість «на слух» (і через друковане слово… ). Ніякий, навіть самий просторий нартекс не міг би вмістити і крихітну частину сучасних «оголошуваних». Проте, всіх їх – і віруючих, і невіруючих, але рухомих живим, серйозним інтересом до майже вже двотисячолітнього всесвітнього християнства, включаючи «вселенське» православ’я – можна було б об’єднати цим, алегорично вжитим словом – словом «нартекс»… Звичайно, засвоєння православно-церковної термінології, в тому числі і етимологічний аспект її – це лише одна з граней пізнання, але дуже важлива, істотна і – до того ж – надзвичайно цікава грань.

Автор: Панасенко Ю. Ф.