Серед найславетніших храмів Константинополя – столиці Візантії – був так званий Храм вождів, в якому візантійські імператори перед кожним походом на варварів підносили молитву про дарування перемоги. Однією з ікон храму була прославлена «Богоматір Одигітрія», в перекладі з грецького «Путівниця». Народ дав їй таке ім’я, бо вона стояла в «Храмі вождів», а також з огляду на те, що вона, за переказами, була «шляховою» іконою візантійської армії в її походах – іконою, ведучою до перемоги.

Як відомо, не кожен іконографічний тип Божої Матері володіє текстовою основою. Виключаючи «Оранту», «Влахернітіссу» і «Агіосорітіссу», інші чотири основних типи її не мають. Тип «Одигітрії» також не становить винятку: він не співвідноситься ні зі Святим письмом, ні з Акафістом Божій Матері. Це зумовлює відому свободу інтерпретації ікон «Одигітрії».

Ми говорили вже, що поява будь-якого варіанту зображення Богоматері і його затвердження як іконографічного типу могли розділяти століття. Так, одне з найбільш ранніх відомих нам зображень «Богоматері Одигітрії» перебувало в зборах Порфирія Успенського в Київській Духовній Академії. Це була ікона V століття, виконана в техніці енкаустики, а «типова» «Одигітрія» з’явилася тільки в IX столітті. Богородиця зображена з Немовлям на руці, причому Еммануїл благословляє правою рукою, а в лівій тримає сувій. Цей іконографічний тип зіграв важливу роль у візантійській іконографічній традиції: можливо, від нього пішла і «Богоматір Елеуса».

Найхарактерніші зарубіжні приклади «Одигітрії»:
1) ростова ліворучна «Одигітрія» Сирійського кодексу Рабули 586 року в Лавреніанській бібліотеці (Флоренція);
2) мініатюра з Євангелія 1007 року у венеціанській бібліотеці Сан-Ладзаро, що представляє сидячу Марію з Немовлям;
3) поясна «Одигітрія» в розпису Боянської церкви Софії 1259 року.

Відомі російські зображення «Одигітрії»:
1) фреска вежі Юр’єва монастиря в Новгороді 1130 року;
2) «Смоленська»; за переказами, привезена на Русь з Візантії в XI столітті, з XII століття по 1941 рік зберігалася в Успенському соборі Смоленська (зараз знаходиться в США);
3) «Тихвинська» (1383 рік); згідно з легендою, походить з Константинополя, а прототип її належить кисті св. євангеліста Луки. Явилася близько Тихвіна Новгородської губернії і перебувала в Богородице-Успенському монастирі міста Тихвин. Характерний іконографічний елемент її – повернена п’яточкою до глядача ступні Немовляти;
4) «Іверська» (Грузинська або Портаітісси, 1360-ті роки); прославлена в 1535 і 1650 роках.

Як у Візантії, так і на Русі «Одигітрії» супроводжували руські війська на полі бою поряд зі «Спасом Нерукотворним». «Одигітрія» – строгий тип зображення. Її суворий вигляд, на відміну від «Розчулення», більш відповідав періоду випробувань і воєн, ніж рокам спокою і миру. Напевно, не випадково на Русі з її нелегкою історією «Одигітрії» нерідко входили до складу місцевого ряду іконостасу храмів. Іноді тип «Одигітрії» позначався написом «Елеуса», або «Богоматір Милостива». Я вбачаю в цьому сліди традиції, висхідної до XIV століття, коли можна було приписувати окремим образам «Одигітрії» ім’я «Елеуси» – «Милостивої», «Милуючої»: в ранньохристиянську епоху ім’я «Елеуса» служило епітетом Богоматері. Тому воно приписувалося будь-яким типам Її зображень – і «Агіосорітіссе» (Деісусній), і «Одигітрії». В після іконоборчу пору іконографія Богоматері набуває канонізовані форми, однак епітети залишилися колишніми. Звичайно, зараз ми не стали б визначати тип зображення Богоматері по супровідним написам на іконі, а скористалися б для цього іконографічним аналізом Н. П. Кондакова, запропонованим в його роботах 1910 і 1914 років.

Обов’язкова ознака іконографічного типу «Одигітрії» – наявність двох осіб: Богоматері та сидячого на Її руці Сина з благословляючою десницею. Змінні ознаки: 1) тип зображення – ростове, поясне, оглавне; 2) тип подання – фронтальність або тричетвертний розворот того чи іншого обличчя: 3) положення Немовляти – ліворучне або праворучне; 4) положення Богоматері – з нахилом голови або без нього.

Автор: С. Вербицький.