Антропологічні погляди стародавніх єгиптян заслуговують виняткової уваги. Людина як цільна особистість мислиться в нерозривній єдності тіла і душі, – і в цьому істотна схожість з християнством. Але є й відмінності, хоча і не настільки важливі, як може здатися на перший погляд. За віруваннями єгиптян, у людини було декілька душ, з яких у своєму земному житті вона усвідомлює дві або три – «Ах», «Ка» і «Ба». Це досить складні поняття, які не мають точних еквівалентів в нашій системі уявлень. «Ах» втілювало ім’я людини, уготоване їй перед народженням (ймовірно, звідси теорія предіснування душ; стосовно до єгипетських вірувань можна було б говорити про предіснування імен).

Ми можемо згадати тут ідею Орігена і св. Григорія Нісського про предіснування душ, яка була відкинута Церквою на V Вселенському Соборі (соборної постанови на цей рахунок, втім, не збереглося). Передіснування імені було, мабуть, пов’язано з культом двійника «Ка» і знайшло відображення в особливому ставленні до іменної печатки, на якій засвідчувалося ім’я того, хто його носить (з печаткою, що носилась на особливому шнурку, єгиптянин ніколи не розлучався).

«Ка» було хіба духовним двійником людини, його «генієм-охоронцем», «бадьорим духом», який зустрічає померлого і передає інформацію про його індивідуальність, допомагає згадати своє «я», «відправитися до свого Ка» – означало, померти. Завдяки процесу так званого «одухотворення», здійснюваного за допомогою «Ка», покійний набуває здатності до буття після смерті і виконанню необхідних у потойбічному світі життєвих функцій. У культі мертвих шануванню «Ка» відводилося головне місце: гробницю називали «будинком Ка», жерця – «служителем Ка».

Душею в нашому звичайному розумінні, яка залишає людину після смерті і летить в небеса, була для єгиптян «Ба». Вдаючись до термінології Данила Андрєєва, можна, мабуть, говорити про вищу і нижчу монади. Е. Шюре вважає, що посвячені єгиптяни знали про семеричну структуру людини, яка відома Каббалі: фізичне тіло – життєва сила – астральне тіло – тваринна душа – розумна душа – духовна душа – божественний дух. Обидві останні сутності присутні в людині в стані несвідомого зародка і розвиваються лише по закінченні земного життя, коли вона уподібнюється Осірісу.

О. П. Блаватська (посилаючись на лекції єгиптолога Дж. Мессі) також говорить про розрізнення єгиптянами семичленного складу людини.

Можна, безумовно, вважати, що давньоєгипетська релігія справила сильний вплив на вірування Індостану. Між «Книгою мертвих» і набагато більш пізньою однойменною тибетською книгою VIII століття нашої ери «Бардо Тодол» (точне її найменування – «Звільнення шляхом слухання на посмертній площині») є явна подібність. «Сцени Суду в Бардо Тодол і Єгипетській Книзі Мертвих так дивно схожі, що виникає мимоволі думка про їх спільне, невідоме нині джерело».

Обидві книги описують потойбічне проходження душі вельми докладно, складно і витончено, з великою кількістю різних бачень і ймовірних ілюзій, в разючому контрасті з ясною простотою того досвіду, який розкривається християнською Церквою (правда, в більш загальному плані, з цнотливим замовчуванням про деталі). Ієромонах Серафим Роуз справедливо вважає, що окультна література, яка описувала вихід душі з тіла («вихід в астрал» і т. п.), починаючи з єгипетської «Книги мертвих» і аж до сучасних експериментів, головну увагу звертає не так на одкровення Боже про кінцеву долю душі (її смерть або порятунок), як на досвід поза тілом її проміжного існування, її еволюції, або «реінкарнації».

В епоху еллінізму, коли посилилися процеси синкретизму, і позначилося злиття елементів єгипетської і грецької культур, релігійні вірування єгиптян зазнали помітні зміни.

Досягло апофеозу шанування бога мудрості і письма, «владики часу» Тота-Гермеса: його стали іменувати Тричівеликим (Трисмегистом); центром культу Гермеса Трисмегиста була Олександрія. Магія і астрологія, алхімія та інші окультні науки придбали найменування герметичних, тексти з їх викладом склали герметичний корпус, що складається з 18 трактатів. Перший з них, «Поймандр Гермеса Трисмегиста», представляє для нас найбільший інтерес, оскільки саме в ньому, крім теології і космогонії, викладається антропологія і сотеріологія – вчення про людину та шляхи порятунку її безсмертної душі. (Поймандр іменується Бог-Отець – джерело Одкровення, даного Гермесом Трисмегістом.) Цей трактат дає нам дорогоцінну можливість відкрити завісу над потаємною доктриною герметизму, що висловлювала таємниці творіння, смерті й безсмертя.

Згідно герметичної доктрини, світ єдиний і взаємопов’язаний, макрокосм (зірки і планети) впливають на кожну людину, що є мікрокосмом; людський розум – частина Розуму Божественного; людська мова пронизана енергіями Божественного Слова, Сина Бога; пізнаючи себе, людина пізнає і Бога – першопричину і джерело всього сущого, Абсолют, іменований Розумом, Батьком, Світлом, Життям.

Світло породило Слово; Сам же в Собі відтворив ідеальний, світловий світ Сил – архетип світу тварного, яке є його еманацією. Бог Розум – Батько породив другий Розум – Деміурга, Бога вогню і дихання, який створив сім Мироправителів, відповідно семи планетам, і Першого, богоподібного, ідеального Чоловіка, згодом захопленого Мироправителями в земний, матеріальний світ (інволюція або гріхопадіння). Звідси двоїстість людей, смертних фізичним тілом і безсмертних божественною душею. Людині необхідно здійснювати сходження до Бога – еволюцію, усвідомивши тілесну тлінність і позбувшись від оков матерії за допомогою Божественного Посередника.

Очевидно, що герметизм в цьому відношенні подібний з платонізмом та не адекватний ранній ортодоксальній доктрині Стародавнього Єгипту, для якої характерно інше ставлення до тіла і матерії.

В одному ряду з «Поймандр Гермеса Трисмегиста» стоїть так звана «Книга Клеопатри», останньої цариці Єгипту з династії Птолемеїв (69-30 г. до н. е.), безпосередньо передбачаючи езотеричну традицію і гностичні трактати в ранньому християнстві.

Хто вселив стародавнім єгиптянам ідею фізичного воскресіння? Звідки взялася у них переконаність, що тіло має бути збережено, що після тисячоліть воно прокинеться для нового життя?

Е. фон Денікен, задаючись подібним питанням у книзі «Проспект безсмертя» (1965), вдається до гіпотези божественних астронавтів – носіїв вищого розуму, які обіцяли повернутися із зірок, щоб розбудити збережені тіла. Неважко припустити, що піраміди, ці воістину циклопічні споруди, були побудовані за задумом представників позаземних цивілізацій. Але набагато серйозніше і переважніше джерела духовної науки. Згідно окультних переказів про Атлантиду (легенда про яку документально відома нам з платонівського діалогу «Тімей»), близько 400 тисяч років тому Єгипет прийняв від Атлантиди Велику Білу Ложу Посвячених. Перекази про це, систематизовані глибоким знавцем єгипетської культури Валерієм Брюсовим, викладають окультні джерела в особі Луї де Сен-Мартена, Фабра д’Олів-ве, Еліфаса Леві, Едуарда Шюре, Олени Блаватської.

Саме Біла Ложа Присвячених, протягом 200 тисяч років безперешкодно продовжувала свою роботу, забезпечила приплив до Єгипту переселенців з Атлантиди і заснувала староєгипетське царство, яким стала правити так звана «Божественна Династія». Протягом 10 тисяч років перед так званим першим затопленням в Єгипті будувалися знамениті піраміди з просторими залами для обряду ініціації (посвячення), завдяки якому вибрані учні долучалися до потаємного знання. Таїнства таких присвят здійснювалися, наприклад, у знаменитій піраміді Хеопса (ось чому її похоронна камера виявилася порожня). Ритуал такої посвяти описує Е. Шюре:

«В сутінках жерці Осіріса з факелами в руках супроводжували нового адепта в низький склеп, підтримуваний чотирма стовпами, укріпленими на сфінксах. У кутку стояв відкритий мармуровий саркофаг. «Жодна людина, – говорив іерофант, – не може уникнути смерті, і кожна жива душа підлягає воскресінню. Адепт проходить живим через могилу, щоб вступити ще при цьому житті в сяйво Осіріса. Лягай же в цю гробницю і очікуй появи світла. У цю ніч ти повинен побороти Страх і досягти порога Самовладання».

Потім, після приглушеного молитовного співу, гасили лампу і залишали випробуваного одного в мороці і холоді саркофага; він поступово проходив переживання смерті і впадав в летаргічний сон; наступав стан «виходу в астрал», виникали містичні явища і бачення (бачення Гермеса, що включають одкровення Осіріса); нарешті, в стані екстазу посвячуваний прокидався. Йому давали зміцнювальне питво і допомагали встати з саркофага. «Ти воскрес до нового життя, – говорив іерофант, – йдемо разом з нами на збори посвячених і розкажи нам свою мандрівку в світлому царстві Осіріса. Бо відтепер ти – наш брат».

Згідно з цією версією, Адепти Білої Ложі продовжували правити в період володарювання другої і третьої «Божественної Династії», коли внаслідок чергових катаклізмів в Атлантиді сталися ще два затоплення Єгипту. Загибель останнього залишку Атлантиди – острова Посейдоніс в 9654 році до нашої ери поклала край цій династії, так як Посвячені перенесли своє місцеперебування в іншу країну.

Викладаючи Антропософське вчення про сім циклів (епох) розвитку людства на Землі (наступних за катастрофою Атлантиди), д-р Р. Штейнер пояснює: «Наш час є повторенням (в дещо іншому роді) єгипетсько-халдейської епохи. Хід цих циклів визначається духами часу, за допомогою схильних до їхнього впливу (керованих ними) духів народів. В ієрархії духовних істот духи народів відносяться до розряду архангелів. Найбільш видатні з них можуть у здійсненні своєї місії підійматися на рівень духів часу… Архангел єгипетського народу, досягнувши рангу передового духу часу, переймає правління та ведення того, що перш підлягало халдейському архангелу; в свою чергу, він передає естафету архангелу богообраного семітського народу, який «пізніше сам розвивається до духу часу».

Немає жодного сумніву, вважає М. Холл, що матеріал, який служить основою перших п’яти книг Старого Завіту, запозичений з обрядів посвячення в Єгипетські Містерії: «жерці Ісіди були глибоко обізнані в окультній мудрості, і ізраїльтяни під час єгипетського полону багато дізналися від них про значення божества і способи поклоніння Йому».

Роль Єгипту в священній історії Старого Завіту виняткова. Єгипет – прихисток для патріархів, гнаних, переможених; Єгипет врятував і виховав пророка Мойсея, (Бут. 12, 10; 3 Цар. 11, 40; Єр. 26, 21; Єр. 42), надихнув своїм прикладом ізраїльських царів Давида і Соломона (2 Цар. 20, 23-26; 3 Цар. 4, 1 -6). Пророк Мойсей був Великим Посвяченим, який заснував серед дванадцяти Ізраїлевих колін Містерії Скинії. Скинія Завіту і храм Соломона були створені за канонами єгипетського містицизму. Богонатхненні мудреці Ізраїлю використовували єгипетську писемність (Прип. 22, 17-23, 11).

У пізній період історії Єгипту (період полонення євреїв) взаємний вплив єгипетського і єврейського монотеїзму представляється самоочевидним. Давньоєгипетська література справила безсумнівний вплив на Біблію. Біблія незаперечно свідчить про те, що буття Єдиного Бога було відомо єгиптянам: коли праведний Йосиф розтлумачив єгипетському фараону його сон, той назвав Йосипа чоловіком, сповненим Духа Божого, людиною, якій Бог відкрив майбутнє (Бут. 41, 38).

Знаючи, що їх царству загрожує загибель, єгипетські жерці, за переказами, вирішили передати свої сокровенні знання прийдешнім поколінням. Щоб приховати езотеричну мудрість від непосвячених, тобто, висловлюючись сучасною мовою, закодувати інформацію, була розроблена система умовних символів у формі гри в Таро. Таро спочатку складалося з металевих пластин, на яких були викарбувані таємничі фігури і знаки. Відомо, що гравці дуже забобонні, і вони, не розуміючи значення цих зображень, передавали Таро з покоління в покоління в незмінному вигляді.

Книга Таро з 78 металевих пластин, що зберігалася в знаменитій Олександрійській бібліотеці, вціліла від пожежі; її священні карти набули широкого поширення в Європі починаючи з XIV століття. Цікаве тлумачення символів Таро, що проливає світло на їхні релігійні вірування, знаходимо ми у М. Холла. 13-а карта називається «Смерть» і зображує скелет, котрий косить голови, руки і ноги; при цьому вона відсікає одну зі своїх ніг, що вказує на філософську істину: незбалансованість і руйнування є синонімами; в смерті кожна істота набуває імпульс до остаточного переходу у вищий стан, в якому вона перебувала до створення скороминущого Всесвіту. 20-а карта називається «Суд» і зображує фігури, що піднімаються з могил, над якими майорить крилата постать сурмачів ангела. «Ця карта являє звільнення потрійної духовної природи людини від могили її матеріального існування».

Протягом кількох тисячоліть релігія єгиптян зазнала помітні зміни: культи місцевих божеств поширювалися на весь Єгипет або трансформувалися, втратили своє значення; виникли нові божества і нові цикли міфів, в тому числі космогонічних, особливо солярних, пов’язаних з шануванням Сонця.

Але обличчя єгипетської релігії залишилося колишнім. Суть його полягала в глибокій вірі в те, що після смерті людину чекає божественний суд і загробна доля її душі залежить від її вчинків за життя. По точному визначенню пріснопам’ятного о. Олександра Меня, «це було найбільшим релігійним одкровенням, яке знайшов єгипетський народ. У цьому він випередив всіх: і вавилонян, і греків, і євреїв». Можна сказати й іншими словами: це вчення про вічне життя душі в потойбічному світі, про її повернення в тіло і тілесне воскресіння нашого індивідуального «я» (особистості). Саме в цьому аспекті наважимося стверджувати, що релігія єгиптян – пролог християнства.

Автор: В. Нікітін.