Найвідоміша з візантійських ікон, принесених на Русь і тут прославилася чудотворениями, була «Богоматір Володимирська». Однак слово «Володимирська» не може служити її типологічною характеристикою, воно позначає одне з місць поставлення ікони. Іконографічний тип «Володимирської» називається «Елеуса». Він зображує Богоматір з Немовлям на руці, який обіймає Її за шию, і лики Їх зближені, щока до щоки. «Елеуса» в перекладі з грецького означає «милостива». Не цілком точним, але теплим і образним перекладом цього слова буде «розчулення». Так називають тип зображення, в якому яскраво виражені взаємні почуття Марії і Сина – співчуття і материнська любов, з одного боку, і надія на захист і порятунок Дитини – з іншого.

Зображення «Богоматері Елеуси» не має текстової основи, воно не співвідноситься ні з книгами Святого Письма, ні з Акафістом Божої Матері. Одна з найбільш ранніх ікон «Елеуси» (VІІ – VІІІ ст.) Знаходиться в церкві Санта Марія Антиква у Римі. У Візантії тип «Розчулення» з’являється пізніше, в XI-XІІ століттях.

Дослідники давно мітили необхідність пов’язати походження «Елеуси» з іншим відомим типом Богоматері – «Одигітрією» (Путівницею), яка зображує Богоматір, яка тримає на руці Сина з благословляючою десницею, – тут взаємні почуття Матері і Сина виразилися з максимальною повнотою. Але яким би не було походження «Елеуси», вона стала самостійним типом зображення ще в давнину.

І. П. Лихачов виділяв в «Розчуленні» три види зображень: 1) звичайне, 2) з рукою Немовля вкладеної в руку Матері («Братська Київська»), 3) «заграла» – Мати з граючим Немовлям на руках; цей вид вважається іконографічним нововведенням XІІІ століття, яке з Візантії було занесене до Сербії, потім у Молдавію, а звідти – в Київську Русь.

Приклади основного типу «Елеуси» на Заході і Сході: мініатюра Псалтиря монастиря Іантократора на Афоні 1084-1101 років; мініатюра Псалтиря Хамильтона XIII століття.

«Розчулення» – улюблений тип зображення Божої Матері на Русі. У Візантії він був порівняно мало відомий. Мабуть, ці ікони близькі душі руських художників. Безліч списків «Розчулення» прикрашають православні храми і будинки.

Ще в давнину ім’я «Елеуса» служило епітетом Богоматері. Ця назва або її давньоруський аналог (у вигляді напису на іконі) і в пізніший час могло бути застосовано до типу «Одигітрії», до типу «Агіосорітісси». Відомі й зворотні випадки, коли зображення типу «Елеуса» називають дещо незвичними іменами. Наприклад, на іконах XI-ХІІ століть типовою «Елеус» іноді належала грецький напис «Влахернктісса» (це могло свідчити про наявність ікони даного типу у Влахернському храмі). До ікони Богоматері типу «Елеуса» могло бути віднесено назву «Горгоепікос» (С королем ощніца). Праворучному «Розчуленню» XIV століття з афінського візантійського музею було дано ім’я «Епіскепсіс» (Заступниця або, точніше, Покровителька: від грецького «Скепом» – покров).

Обов’язкові ознаки іконографічного типу «Елеуси»: тісне спілкування Матері і Немовляти, виражене в зближенні ликів щока до щоки і в тому, що Син обіймає Мати за шию.

Автор: С. Вербицький.