У Катманду в той день стояла хмарна погода. Коли ж через півгодини я прилетів до Бхайрахаву, на кордон Непалу з Індією, мене зустріло передзахідне сонечко. У Бхайрахавський аеропорт імені Будди Гаутами нас доставив літак авіакомпанії «Будда Ер», і прилетів я на батьківщину Будди. Саме в цих місцях, в саду Лумбіні, більше двох з половиною тисяч років тому народився принц Сіддхартха Гаутама Шак’ямуні.

Сонце, що схилилося до обрію висвітлювало широку рівнину, зайняту рисовими полями. Вдалині виблискували засніжені вершини Гімалаїв. До Лумбіні від аеропорту кілометрів двадцять. Жадібно вдивляюся в околиці. На полях працюють буйволи. Селяни обмолочують рис. Жінки в сарі з безліччю прикрас: великі сережки у вухах і в носі, кільця на пальцях не тільки рук, а й ніг, масивні браслети на зап’ястях. Чоловіки в білих дхоті. Все здається значним і важливим. Мимоволі виникає думка: невже я бачу той же самий пейзаж, який колись бачив Сіддхартха? Таке відчуття, що Будда проходив тут лише вчора і ці люди в селах бачили його і вклонялися йому.

Ось я і в самому серці Лумбіні, в його священному саду. Відразу ж впадає в очі кам’яна колона імператора Ашоки, який відвідав Лумбіні в III столітті до нашої ери. Напис, виконаний алфавітом брахми, підтверджує, що тут – місце народження принца Гаутами, якому судилося стати Буддою, Просвітленим. Трохи віддалік від колони – розкопки храму Майї Деві, матері Будди. Під нашаруваннями століть виявлена стела, що зображає сцену народження.

Двадцять п’ять століть тому вагітна королева Майя, дружина Шукходдани, правителя Капілавасту, покинула палац і попрямувала зі свитою в Девадаху, в будинок своїх батьків, щоб, як наказувала традиція, вирішитися там від тягаря. Але народила вона на півдорозі, в гаю, або саду Лумбіні, під Саловим деревом, скупавшись перед тим у ставку. Новонароджений принц також був омитий у водах ставка.

І зараз водойма – на тому ж самому місці. На її березі росте величезне дерево – баньян. Важко сказати, скільки йому років. У будь-якому випадку ця земля пам’ятає кроки немовляти Будди. Бо, ледь народившись, він, за переказами, відразу зробив по сім кроків у чотирьох напрямках. Тим самим було передбачено, що буддизм пошириться на схід, захід, південь і північ.

У священному гаю Лумбіні всюди видно стародавні фундаменти – все, що залишилося від численних храмів і пагод, що зводилися тут протягом століть. Вони випромінюють якусь потужну енергію. Весь простір над вічними руїнами прикрашено буддійськими прапорцями всіх кольорів веселки і тибетськими мантрами.

У Лумбіні буддисти різних країн звели або ж будують монастирі і святилища відповідно до своїх національних традицій. Я приїхав в Лумбіні на запрошення ченця з бірманського медитаційного центру. Його звуть Вівекананда, а родом бхікшу – з Німеччини. З Вівеканандою я познайомився років вісім тому в Рангуні, бірманській столиці, і ось – нова зустріч. Монах знайомить мене з Лумбіні. Храми Тибету і загубленого в горах князівства Мустанг вражають величністю вигляду, а бірманська пагода – витонченістю форм. Китайський храмовий комплекс нагадує казковий палац. В’єтнамський монастир і готель для паломників ще будуються. Роботами керує доктор Лам, енергійний священик з проникливим поглядом.

«Коли я приїжджав сюди, тут було болото, що кишить зміями, – розповідає в’єтнамець. – Ніхто не вірив, що мені вдасться що-небудь побудувати. А тепер подивіться…» Він показує на майже завершені споруди. Воістину молитва має чудодійну силу. Саме моління-пуджа допомогло доктору Ламу позбутися від змій. Молячись, він просив рептилій покинути місце, призначене для будівництва храму. І всі вони, включаючи королівських кобр, слухняно уповзли.

Я зупинився в бірманському медитаційному центрі. Свого часу мені довелося кілька років пробути в Бірмі, цьому бастіоні тхеравади, південного буддизму. Прийняли мене як рідного, варто було заговорити на бірманській мові. Втім, в монастирях Лумбіні раді кожному. Місце переночувати для паломника і простого подорожнього завжди знайдеться.

Із заходом сонця на Лумбіні опускається густий туман. Це навіть не туман, а щільна завіса з найдрібніших крапель вологи, що огортає всі предмети. Видимість – нульова. Тільки у самотньої хатини тліє вогник. До тепла горнеться собака зі щенятами. До ранку мряка не розсіюється, а стає ще непроникнішою. Не видно ні колони Ашоки, ні священного ставка. Здається, що Будда ще не народився і не сповістив світові своє вчення. Але тумани Лумбіні не наводять зневіри. Навпаки вони вселяють радісне очікування чуда. Адже твердо знаєш, що принц Сіддхартха все-таки народиться, і відкриє заблукалому людству шлях позбавлення страждань. Але станеться це не відразу. До 29 років принц житиме неподалік в палаці, в Капілавасту, не знаючи ні печалей, ні турбот. Потім тут йому буде дано чотири знамення. Він побачить хворого, старого, небіжчика, а також аскета, зануреного у глибокі роздуми. Таким чином Гаутама дізнається, що світ наповнений стражданням і будь-яке благополуччя ілюзорно.

Він залишить палац і протягом шести років буде подорожувати по Північній Індії в пошуках істини. Зрештою, завдяки щонайнапруженішій концентрації свідомості і волі протягом цілих семи тижнів, відкриється «восьмеричний шлях» до порятунку – позбавленню страждань. Це – правильне розуміння, правильне мислення, правильна мова, правильне знання, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна свідомість і правильне зосередження.

В образі Будди підкуповує його людяність. Так, він не був звичайною людиною, а володів надприродними здібностями. Але, з іншого боку, він вів звичайне земне життя, наповнену бідами та радощами. Будда рано втратив матір: Майя Деві померла незабаром після пологів. Однак Гаутама завжди шанував її. Досягнувши просвітлення, він не забув поділитися вічним знанням з Майєю Деві, піднявшись для цього на небеса Тушита, де та перебувала після смерті.

Довелося Будді зазнати і зраду, і невдячність. Особливо зворушливий старий Будда. Йому було під вісімдесят, і він передчував швидку смерть. До того часу пішли з життя близькі йому люди: прийомна мати Праджапатхі Готамі, дружина Ясоджара, син Рахула, улюблені учні Саріпутта і Мола. Хворий, самотній, фізично немічний Будда йде в місто Кушинагар, розташоване зовсім неподалік від Лумбіні. Тут він і помирає на восьмидесятий день свого народження.

Останні слова Будди в його земному житті такі: непостійні всі речі і явища. З повною зосередженістю свідомості прагніть до звільнення …» Смерть торкнулася тільки фізичної оболонки Будди, яку віддали вогню. По суті ж, Просвітлений досяг «Махапаранірвани» – стану кінцевого звільнення від ланцюга перероджень, абсолютного спокою.

Вчення Будди поширилося по всьому світу. Питаю усміхненого настоятеля бірманського монастиря, що йому найближче в буддизмі. «Все важливе, – відповідає він. – Візьміть хоч би п’ять чеснот, які проповідував Будда: метта – любов до всього живого, тиса – вірність, відданість, каруна – співчуття, мудіта – вміння радіти радості іншої людини, як своїй власній та упека – спокій, незворушність перед обличчям, як успіхів, так і невдач».

Недаремно зараз королівство Непал і буддисти всіх країн хочуть перетворити Лумбіні не тільки в релігійний, а й в духовний центр всесвітнього значення, центр миротворчості та діалогу різних культур.

Напередодні нового року мені випала вдача бути присутнім на церемонії запалювання 10 тисяч свічок у Лумбіні. Живими вогниками були заставлені фундаменти давніх будівель. Читалася знаменита «Маха Мангала сутра» – «Сутра добрих побажань». Молитви лунали на непальській, в’єтнамській, тибетській, бірманській, японській, англійській та іншими мовами. Яскраво світив місяць – був якраз повний місяць. Тихо шелестіло листя баньяну. Палахкотіли свічки. Навіть туман на час відступив.

Барвисті церемонії проводяться в Лумбіні постійно. Ось сотні тибетських лам школи карма-каг’ю читають мантри. Під навісом священик буддизму ваджраяни – «діамантового шляху», поширеного в Непалі, кладе собі на голову магічну корону-мукха і вимовляє тантричні заклинання. Ритмічно б’ючи в барабани, йдуть ланцюжком японські буддисти. Часто відвідує Лумбіні король Непалу Бірендера Бір Бікрам Шах Дева, якого непальські індуїсти вважають живим втіленням бога Вішну. Будда ж сприймається ними як одна з іпостасей Вішну.

Прокинувшись рано вранці, я виглянув у внутрішній дворик медитаційного центру. За його периметром нечутно пересувалися медитуючі монахи, монахині та миряни. На обличчях був повний спокій. Потім пролунали мелодійні удари гонга, що закликають на молитву. Сніданок, як і взагалі всі трапези в монастирі, складався виключно з вегетаріанських страв, що включали всілякі овочі, рис, боби, соєву пасту, гриби. М’яса зовсім не хотілося. Особливо мені запам’ятався непальський чай з молоком і масалою – прянощами. Незвичайний і тонізуючий напій. Після чаю Вівекананда показує мені околиці Лумбіні. Фактично це заповідник, притулок для звірів і птахів. Відомо, що проповіді Будди приходили послухати олені та інші тварини. Ось і тепер в густих лісах Лумбіні бачиш лисиць, білок, папуг, чапель і навіть грифів. Всі вони живуть тут у повній безпеці.

Пробувши в Лумбіні всього два дні, я відчув себе бадьоріше, енергійніше. Літак з ім’ям Будди на борту відлітав вдень. Від нічного і ранкового туману не залишилося і сліду. Сонце яскраво світило над світом, якому Будда Гаутама відкрив світло істини.

Автор: Н. Листопадов.

P. S. Духи вещают: А вообще в Лумбини многие люди отлично понимают английский язык (как впрочем и во многих других местах), поэтому если вы с языком Шекспира и Байрона на «ты», то никаких проблем в плане коммуникации у вас не возникнет. А лучше всего усовершенствовать английский язык в США, так как именно американский английский и является самым популярным языком в мире.