Якщо звернутися до Стародавнього Єгипту, то виявиться, що всі форми пізнішого мистецтва, нам близького і зрозумілого саме як мистецтво, що включає в себе форми художні, є чимось похідним, чимось розвиненим з тих першоджерел, в яких спалахує це справді духовне, це пневматичне мистецтво… Це було мистецтво в самому чистому, в найвищому, самому справжньому сенсі цього слова. Це було мистецтво магії, тому що тут, фактично, людина у відсталій матерії запам’ятовувала свій духовний образ, і навіть не свій духовний образ, а щось ще більш високе, то, що було змістом цього образу, стосовно чого сам образ був лише оболонкою: це те, що Платон називає ідеями, те, що можна назвати духом людським…

Мистецтво пневматичне мені представляється як безпосередня магія, власне для пневматичної свідомості не потрібна, або, вірніше, потрібна у такій формі, в якій здійснюється безпосереднє перетворення. Мистецтво в тому сенсі, в якому ми звикли його розуміти, там неможливо. Там можлива тільки єдина його форма, але зате універсальна, це форма містерій… Коли я намагався зіставити це з сьогоднішнім днем, то тут виходить якось дивно. З одного боку, ми начебто б надзвичайно далекі від цієї пневматичної підоснови мистецтва, а з іншого боку, вона відчувається нами як надзвичайно близька. І дивно, що коли ми бачимо форми єгипетського мистецтва зараз, вони якось зрозуміліше і ближче нам, ніж форми грецького мистецтва.

Зараз з все більшою силою починає захоплювати людей думка, зокрема, думка фахівців, про ті можливості, які розкриваються в мистецтвах архаїчних, в мистецтвах, дуже близьких до геометричних форм, в мистецтвах, так мало прикрашених і таких, що несуть в собі ту велику наївність і простоту, ту безпосередність, в якій цей магізм, ця дія ритуального знання така свіжа і така очевидна.

У єгипетському мистецтві ще одна обставина мене завжди вражала і здається мені дуже значною. Протягом великого періоду часу (…) еволюції менш значні, ніж та єдність форми, яка проходить непорушно через всі ці століття і тисячоліття…

Єдність стилю, стилю єгипетського, як загального егрегора даної культури, що не порушилася. Ця обставина вражаюча. Вона разюча тому, що така незвична для нас. Ми так звикли до того, що мистецтво впродовж кожного десятиліття, кожного навіть п’ятиріччя – наше сучасне мистецтво стрибає від одного стилю до іншого. Скільки «ізмів» всяких пережили ми, але чомусь там все так спокійно і плавно?..

Там була якась знайденість. І мені здається, що в цьому секрет стилю єгипетського мистецтва. Знайдена форма. Вона настільки відточена і настільки витончена, що задовольняла всім потребам і всім запитам культурним, які в той час по відношенню до тих форм могли бути проявлені.(…)

Розглядаючи єгипетське мистецтво з точки зору його позачасової значущості, так би мовити, через голови століть, наближаючи його до проблеми культурного будівництва, нам сучасного, не можна не зупинитися на значенні в цьому сенсі єгипетського ієрогліфа. Він виникає адже теж, мабуть, поза специфічної художності, він ровесник пірамідам і найдавнішим храмам. Недарма і форма його визначилася не його предметною зображальністю (бо це лише його функція), а геометричним ритмом.

Ієрогліф – священна різьба – так назвали ці таємничі письмена греки. Ієрогліф – не письмовий знак, таким він стає лише потім, пристосовуючись до потреби в писемності, цьому типовому фактору психічної фази людської культури. Ієрогліф – це священний знак культури пневматичної, яка не потребує писемності, бо культура ця спирається завжди на усний переказ, логос дієвий, що не відокремлений від буття.

У цьому сенсі по відношенню до єгипетських ієрогліфів можна було б сказати все, що сказано мною по відношенню до форми, що складається в пневматичній фазі єгипетської культури. Здійснення цих форм є магія, і ієрогліф – магічна формула. У цьому таємничому, надзмістовному знаку дано було людству усвідомити своє духовне первородство, через його форму прозріти духовними очима. Ієрогліф фактично вирішив проблему бачення у світах потойбічних, бо дав можливість бачити при посередництві фізичного зору феномени світу духовного, ідеї, зробивши як би прозорим камінь. Само накреслення ієрогліфа в цьому сенсі саме і було магічним актом, що розриває ауру нашого космосу, тим актом, силою якого валяться твердокамінні стіни, і за ними й крізь них, як би не виявленими в матерії, розкривалися сутності світів високих.

З невідомого доісторичного єгипетський ієрогліф постає в історичних епохах як закінчена даність. Де і коли протікав його багатоскладовий розвиток, для нас невідомо так само, як і для самих єгиптян. Різниця цього незнання лише в тому, що ми безпорадно блукаємо в гіпотезах і всякого роду наукоподібних здогадах, тоді як вони просто не сумнівалися в божественному походженні ієрогліфа, мистецтво здійснення якого, як і взагалі вся магія, були передані єгипетським жерцям в сокровенних святилищах богом Тотом, Гермесом Тричівеликим.

По суті кажучи, єгипетські ієрогліфи в їх сакральному значенні для нас залишаються прихованими. Їх справжній зміст езотеричний, і проникнення в нього є таїнство, що розкривається в езотеричних містеріях. Так, ієрогліфи передавалися лише жерцям, і ними одними здійснювалося їх накреслення у всій повноті їх містеральної значущості.

Вже в епоху Стародавнього Царства ієрогліфи застосовуються, мабуть, не тільки як ідеографічні знаки. І тоді неминуче відбувається диференціація функцій ієрогліфічної форми. Ця остання розвиває свої зовнішні дані, утворюючи, з одного боку, письмові знаки, а з іншого – форму площинної образотворчості. Це як би передвістя психічної фази єгипетської культури, в якій розвиваються образотворче мистецтво та фонетична писемність…

Але магічна функція, як письмового знака, так і зображення на площині не втрачається і діє на всіх культурних щаблях здійснення цих форм. Минають віки і тисячоліття, змінюються народи і культури, але завжди і скрізь принцип писемності та образотворчості виявляється все в тій же незмінній значущості основних культурних чинників, через які засвоюється народами непорушна, як би єдина традиція духовної культури, витоки якої воістину езотеричні і губляться в глибинах тисячоліть, десь там, по той бік ієрогліфів, де буття не сковано часом. Чи не там ключ до розв’язання питання про будівництво культури завтрашнього дня?

І чи не тому такими дивно сьогоднішніми встають перед нами ці найбільші пам’ятники Духа, що осіяли людину на зорі її культурного життя? Може бути, те чаруюче і те таємниче, що полягало в єгипетському мистецтві, що нами відчувається і що не в Єгипті було створено, а в Єгипті лише утримувалося протягом тисячоліть, видозмінюючись і пристосовуючись до еволюціонуючого людства, дійшло якимось чином і до нас, тому що ми про це не забули, ми сьогодні говоримо про це, як про щось цілком конкретне, реальне, як про можливість, на якій ми, можливо, побудуємо культуру завтрашнього дня.

Це і є тим вічним, що не змінюється в культурах, а проявляється в них по-різному, і що потрібно тільки знайти, як це властиво нам, в тому пристосуванні, в якому це нами може бути сприйнято. Саме нами визначається можливість цього відродження, або по-іншому можна назвати – через нас. Може бути, про це говорив Христос – про Царство Боже, яке всередині нас, – і про це говорили греки, коли на воротах дельфійського оракула було накреслено: «Пізнай самого себе».

Автор: А. Нікітін.

P. S. Духи вещают: А еще было бы неплохо для какого-нибудь современного дизайнера сделать дизайн логотипа для какой-нибудь современной же фирмы, но согласно древнеегипетским художественным стандартам. Уж точно такой логотип смотрелся бы очень оригинально и сразу бросался в глаза.