У християнстві чотки з’явилися, коли святий Пахомій, який жив у IV столітті, заснував перший монастир. Щоб неписьменні його учні та послідовники (а таких була більшість) читали покладену в день кількість молитов, відбивали відповідну кількість поклонів і не збивалися при цьому з рахунку, він надумав використовувати мотузку із зав’язаними на ній вузлами. Це і були перші чотки християн, ними користувалися і в католицьких, і в православних монастирях. У нас їх назвали «вервиця». Для цієї ж мети використовувалася Лествиця, або лестовка, – шкіряний ремінь, на якому прикріплялися 100 шкіряних пластинок («метеликів»), 9 роздільників, теж зі шкіри (по три на кінцях і три в середині), а замість хреста була чотирипелюсткова ладанка, теж шкіряна. Лестовка збереглася до наших днів тільки у старообрядців.

Саме слово «чотки» походить від староруського дієслова «честь», тобто рахувати. У православ’ї чотками дозволено користуватися тільки монахам і вищим церковним чинам, не нижче архієрея (єпископам, архієпископам, митрополитам).

В католицтві з часів Пахомія «спеціалізація» чоток трохи видозмінилася і звузилася. З їх допомогою тепер рахують не будь-які молитви, а лише три: «Ave, Maria» («Привіт тобі, Марія»), «Pater noster» («Отче наш») і «Gloria Dei» («Слава Господу»). У такої вервиці 155 зерен: замкнутий ланцюжок з 150-ти підвісок до неї з п’яти зерен з розп’яттям на кінці (торкаючись до розп’яття, читають «Символ віри»). Вельми поширений і укорочений варіант чоток – з 55 зерен.

Цікаво, що у всіх європейських мовах чотки позначаються словом, яке перекладається як «вінок з троянд» (лат. Rosarium, іт. Rоsario, англ. Rosary, франц. Rosaire, ісп. Rosario, нім. Rosenkranz і т. д.). Спочатку так називався обряд принесення в жертву Діві Марії вінка з троянд як символу її невинності і молитва, що супроводжувала цей обряд. Потім стали так називати чотки.

У вірмено-григоріанській церкві чотки називаються Терогормя, або просто Тгорма, що в перекладі означає «Господи, помилуй». Роблять їх з деревини ясена, рогів буйвола, персикових кісточок. Цікаво, що в народному середовищі чотки іноді використовуються не тільки для відліку молитов, але й для ворожінь. Ворожать, наприклад, про дощ: перебирають зерна – «піде – не піде», ворожать, що чекає в майбутньому – «благо – нещастя», ворожать про смерть, перебираючи імена друзів-однолітків, чергуючи мертвих і живих. Для вдалого результату ворожінь – чого не зробиш, щоб обдурити долю! – старалися мати чотки з непарним числом зерен: 17, 19, 21 і т. д. Якщо ж воно було парним, то при ворожінні відкладали по два зерна відразу.

В ісламі чотки (мусульмани називають їх тесбіх) використовуються для відліку епітетів (атрибутів) Аллаха: їх 99, всі вони містяться в Корані: всемогутній, всемилостивий, милосердний, володар, спаситель, всезнаючий, істинний, многотерпеливий, початок всього і кінець всьому і так далі. Перераховує їх віруючий, перебираючи чотки, в яких відповідно 99 зерен. Правда, у мусульман частіше в ходу чотки з 33 зерен: перебравши їх три рази, можна перелічити всі 99 імен Аллаха.

Зустрічаються в ісламі чотки з 13, 17 і великим числом зерен, але неодмінно непарних. Ніяких спеціальних роз’яснень з цього питання немає, але використовуються ці укорочені чотки для тих же цілей, що і інші.

З читанням молитов чотки в ісламі не пов’язані. Ритуал проголошення молитви суворо канонізований, і чоткам в ньому немає місця. Але у «вільний» від молитов час, в проміжках між ними, серед повсякденних справ, згадавши ім’я Аллаха з тих чи інших причин, мусульманин витягує з кишені (де вони найчастіше і знаходяться) чотки і починає їх перебирати. Як правило, це роблять чоловіки, але ніяких розпоряджень і заборон щодо жінок немає.

Цікаво, що в середньоазіатському (таджицькому та узбецькому) шаманстві, що зазнало сильний вплив ісламу, шаманки «високого класу», що вважаються обраницями найбільш сильних духів, шаманять з мусульманськими чотками, а не з бубном.

Мусульманські чотки, як і всі інші, робляться з різноманітних матеріалів: металів, дерева, горіхів, плодових, найчастіше фінікових, кісточок, скла, бурштину, пластмаси, дорогоцінних каменів. Особливо цінуються ті, що виготовлені у великих центрах, пов’язаних з видатними подіями та особистостями в історії ісламу (в Мецці, де знаходиться Кааба з її священним чорним каменем; в Медині, де похований пророк Мухаммед; в Кербелі – там могила шиїтського імама Хусейна і т . д.).

У наш час чотки часто стають об’єктом колекціонування – збирачів привертає різноманітність матеріалів, з яких вони зроблені, мистецтво майстрів різних країн і різних епох, що проявилося у формі і обробці зерен, в підборі кольору. Стали чотки і ходовим товаром для туристів, особливо на Сході, їх купують мандрівники як знак місцевої екзотики. Як би там не було, цей предмет релігійного культу може розповісти чимало цікавого знавцеві або просто допитливій людині.

Автор: Н. Жуковська.