Що таке зікр?
Шлях до осягнення Божественної істини, шлях осяянь, одкровень, відчуттів, триває все життя суфія, і веде його по цьому шляху складний обряд, який отримав назву «зікр». У перекладі з арабської це слово означає «згадка», «пам’ять»: основу обряду становить повторення імен Аллаха – в різних кількостях і поєднаннях, в різній послідовності, в русі або в нерухомості, як наказано членам того чи іншого суфійського братства, або ордену, як їх ще називають.
Аль-Газалі (1059-1111), знаменитий суфій і теолог, прийшов до висновку, що все, що представляє найбільшу цінність для суфіїв, «не піддається вивченню, а осягається безпосереднім досвідом, через екстаз і внутрішню трансформацію. П’яному не обов’язково знати, як визначається сп’яніння, які його причини і умови, – говорив аль-Газалі, – однак він п’яний, в той час як людина, що знає теорію, залишається тверезою». Тому вважаємо за необхідне попередити: скільки б ми не розповідали про зікр, словами неможливо передати той стан, якого досягають ті, хто виконує цей обряд. І все-таки деякі об’єктивні знання про зікр існують. Поділимося ними в тій мірі, в якій вони нам відкрилися.
Отже, зікр – основа тарікату, його зміст. Суфій повинен постійно і самозречено згадувати Бога, при цьому всі почуття повинні бути зосереджені на змісті цих імен і словесних формул, що включають імена.
Багаторазове їх проголошення – при повному усвідомленні їх сенсу і любові до них – звільняє людину від свого «Я», і тоді Божественна енергія пронизує істоту, що виголошує, змінюючи її. Власне, кожен раз, здійснюючи обряд зікру, суфій як би проходить весь свій містичний шлях до стану відчуття Божественної істини. Вимога зікру міститься в Корані, повторюючись в декількох сурах – у 2-й (аят 153), 7-й (аят 205), 13-й (аят 28) та інших. «Пам’ятайте Аллаха частим поминанням…» Але як саме це робити? З виникненням (наприкінці XII-XIV століттях) суфійських братств розроблявся ритуал зікру. Шейх наказував учням його правила: особливі ритмізовані рухи, точні пози, певну якість дихання при проголошенні імен та формул.
Головна формула зікру – «Ла-Іллах-іл-Аллах» – «Немає Бога, крім Аллаха». Всі суфії у всьому світі вимовляють її багаторазово, щодня. Ось як це роблять члени братства Німатуллахі. Суфій сидить або схрестивши ноги, або на п’ятах, поклавши праву руку на ліве стегно, а лівою рукою обхопивши праве зап’ястя. Ця поза не випадкова: в неї руки і ноги утворюють «Ла» – це негативна частка в арабській мові, – так суфій позначає неіснування свого «Я» на шляху до Всевишнього. Його руки в цій позі означають ножиці, що символізує відсікання свого «Я», відмова від прихильності до свого обмеженого земного існування. При слові «Іллах» суфій описує головою і шиєю півколо в праву сторону. Цим рухом він висловлює заперечення всього «те, що не Бог». Зі словами «ілл-Аллах» суфій здійснює аналогічний рух вліво, і це означає існування вічної, всеосяжної, необхідної і абсолютної реальності Бога. Багаторазові ритмічні повторення цих рухів з проголошенням слів, що несуть містичний зміст, вводять суфія в необхідний йому стан…
По-іншому це відбувається у суфіїв кадірійського тарікату (що має витоком орден Кадірійя) в братстві шейха Кунта-Хаджі. Його численні громади знаходяться на Північному Кавказі. У кунтахаджійських суфіїв обряд зікру – це гучне радіння, славослів’я Аллаху, що супроводжується колективними екстатичними рухами, що приводять людей в стан релігійного екстазу. Групи суфіїв цього напрямку зазвичай збираються в чиємусь будинку або у дворі. Вони стають впритул один до одного суцільним колом. Вважається, що простір всередині кола відразу стає святим місцем, куди спускається барака – Божественна благодать. Дзвінким голосом по знаку керівника обряду один з суфіїв протяжно і повільно вимовляє «Ла-Іллах-іл-Аллах», інші повторюють цю формулу за ним. Від заспівувача залежить багато чого – він задає тон, його голос повинен викликати в учасників обряду самозабуття, що веде до духовного блаженства.
Розгойдуючись на місці, в такт співу, учасники зікру плескають у долоні. Повільним кроком починається плавний рух по колу, що супроводжується ритмічним лясканням в долоні. Рух поступово переходить у біг, а біг все прискорюється. При цьому всі дружно, в єдиному ритмі, повторюють словосполучення «Уллох-Уллоа-лох». Шейх Кунта-Хаджі говорив, що це словосполучення перекладається приблизно як «Аллах єдиний». Вважається, що воно багаторазово вагоміше, ніж формула «Ла-Іллах-іл-Аллах», хоча зміст їх один і той же.
У процесі все більш прискореного бігу крім цієї формули вимовляються й інші, що вихваляють благі діяння шейха-устаза, його святість і зв’язок з Божественним духом. Виконуючи цей зікр, його учасники, за їхніми свідченнями, абсолютно відмовляються від свого «Я», від турбот і реальностей земного світу; їх душі наповнюються містичним передчуттям невидимих станів, і серця немов розм’якшуються променями Божественного світла. Завершується обряд довгою молитвою-зверненням до Аллаха, в якій всі просять Бога про дарування шейху Кунта-Хаджі права порятунку і заступництва в день Страшного Суду, про прощення гріхів померлим рідним і близьким, про те, щоб застеріг тих, хто молиться від неправедного шляху…
Вважається, що цей ритуал шейх на відміну від Німатуллахі не відкрив сам, а скопіював з того, який здійснюють ангели біля трону Аллаха.
Частина послідовників кадірійського тарікату виділилися і видозмінили стиль зікру, доповнивши його музикою: у них в зікрі беруть участь барабан, скрипка та інші інструменти. Задовго до цих суфіїв ввів музику в зікр знаменитий вчитель Джалаледдін Румі. Немає кращого засобу для досягнення миру і гармонії всередині самих себе. А тому музика – найвища насолода, її вплив неоціненний, вона вказує шлях до Бога.
Музика увійшла в ритуал зікру не відразу і не просто. Хоча в Корані немає прямої заборони на музику, про неї в ісламі велися серйозні суперечки. Нерідко рука об руку з музикуванням йшли пияцтво, розпуста, тяжкі гріхи проти Бога – і були створені хадіси (розповіді про вислови і вчинки Мухаммеда), згідно з якими музика потрапляла в розряд «харам» – забороненого. А ось спів ніколи і ніхто не забороняв. Зрештою, Факіх – правники – прийшли до такого висновку: «Цілком припустимо слухати музичні інструменти, якщо вони не використовуються для розваг і якщо це не веде розум до гріховності». Суперечки суперечками, а музика незалежно від них поступово узаконилась як необхідний елемент зікру. Хочеться навести тут слова суфійського вчителя, індійського професора Інайат-хана: «Кожен суфій насолоджується красою музики згідно свого розвитку, а духовні подвиги ще більш розташовують його до музики, до розуміння її високого духовного значення».
І музика, і спів звучать в зікрі різних братств по-різному. Прихильники і гучного, і тихого радіння спираються на Коран, де в сурі 17 (аят 110) сказано: «… Не свідчи голосно своєї молитви, але й не шепочи її, а йди по шляху між цим». Як кажуть, обидва мають рацію, так як і в тому, і в іншому варіанті досягається мета зікру: викликати в суфії екстатичний транс. «Гучний» зікр увійшов в практику орденів Ріфаійа, Маулавійа, Бадавійа, Чіштійа, Кубравійа, Сухравардійа, Садійа, Кадірійя…
«Тихий» зікр проводять братства Бекташійа, Халватійа, Накшбандійя. Він будується на ритмічному диханні: вдих-видих. З закритими очима, зімкнувши міцно уста, суфій вимовляє формулу: «Ла-іл-лах-іл-Аллах». На «ла-Іллах» робиться вдих – в цей момент зікріст відмовляється від земного життя, а потім, на «ілл-Аллах», – видих, засвідчуючи єдиність Бога. Весь процес і прийоми зікру детально розроблені в настановах шейха.
У більшості орденів регулярний зікр виконується колективно, обов’язково по п’ятницях і в особливо зазначені дні мусульманського року. Він починається з обов’язкової молитви, в якій можуть бути різні прийоми, різне число повторень. Найпростіша її форма: повторення формул «Субхан Аллах», «алхамду Аллах» і «Аллах акбар», кожну з яких вимовляють 33 рази. Однак багато суфіїв вважають за краще виконувати обов’язкову молитву, в якій кожна фраза повторюється 100 разів. Щоб не збитися з рахунку, використовують чотки (тесбіх). У вервиці ордена Кадірійя 99 намистин, розділених на три секції по 33 намистини. Чотки тіджанітів складаються з 100 зерен, розділених на секції з 12, 18, 20, 20, 18, 12 намистин. Зустрічаються й інші, більш рідкісні поєднання. В ордені Халватійа чотки мають 301 зерно і, крім того, є чотки з тисячею намистин, якими користуються тільки в особливих випадках, пов’язаних з якими-небудь важливими подіями в житті одного члена або всієї громади.
Автор: Саїд Яхієв.