Ніхто не скаржиться на розум, але всі скаржаться на пам’ять. Ми пишемо на календарі, що потрібно зробити завтра, а потім забуваємо поглянути на календар. Ми зав’язуємо на хустці вузлик і вже через годину ніяк не можемо збагнути, навіщо зав’язали. Чому ми забуваємо? І що ми забуваємо?

Кілька років тому група психологів вирішила проаналізувати хід думки винахідника. Психологи прибули на знаменитий автомобільний завод, їх познайомили з провідними конструкторами, вони записали їх розповіді. На жаль! Розповіді не містили нічого, крім опису самого винаходу. «Конструктор розповідав нам, яку ручку він перемістив, який використовував матеріал, але для дослідження його мислення це нічого не давало», – пише К. А. Славська у своїй книзі «Думка в дії» і сама ж пояснює, чому отримані відомості виявилися однобокими : «Ми мали справу з вже закінченим розумовим процесом».

Закінчений процес – в цьому розгадка половини наших забувань. «Підписано, так з плечей геть», – як казав один літературний герой. З плечей геть – з пам’яті геть! В кінці 20-х років німецький психолог Курт Левін і його аспірантка, згодом професор Московського університету Берта Зейгарник, довели, що перервані дії зберігаються в пам’яті міцніше, ніж закінчені. Незавершена дія залишає у нас підсвідому напругу.

Ви з приятелем на вулиці, і вам треба опустити лист. Виглядаєте всюди поштові скриньки, і все, що говорить вам приятель, проходить у вас повз вуха. Ось і ящик, ви опускаєте лист, дія закінчена, напруга спадає, ви миттєво забуваєте про лист і звертаєтеся до приятеля: «Так про що ти говорив?».

Ще один, більш тонкий випадок розбирають американські психологи Джордж Міллер, Карл Прибрам і Юджин Галантер у своїй книзі «Плани і структури поведінки». Людина пише листи п’яти адресатам, і її переривають в середині заняття. Чи буде різниця в напрузі, якщо робота перервалася між двома листами і якщо в середині листа? Звичайно. У першому випадку пам’ятати майже нічого, у кожного листа своя «система напруги», і людина може навіть забути, що вона не дописала листи. У другому розривається сама «система», і людина прагне повернутися до перерваного заняття.

І краще б вона в інстинктивному прагненні звільнитися від напруги не зверталася до «зовнішньої пам’яті» – не записувала свою перервану думку на папірці, навіть якщо вона буде лежати на видному місці. Вона буде дивитися на папірець і не розуміти, що за нісенітниця там написана. Немає нічого підступніше «зовнішньої пам’яті»; психологічна розрядка часто виявляється сильнішою за неї.

Шведський природодослідник Карл Лінней любив у старості перечитувати свої праці, дуже ними захоплювався і ніяк не міг повірити, що всі вони написані ним. Толстой, за свідченням Гольденвейзера, теж не впізнав свій твір і з похвалою відгукнувся про автора якогось уривка, який читали в його присутності. Уривок був з «Війни і миру». Вік тут ні при чому. Просто все це було давно «підписано». Якраз старі краще пам’ятають те, що відноситься до далекого минулого, особливо свої подвиги, про які теперішньому поколінню годі й мріяти. Даний факт був також відзначений класиками («Так, були люди в наш час, не те, що нинішнє плем’я…»).

МРІЇ БІДНОГО БУХГАЛТЕРА

«Я це зробив», – сказала мені пам’ять. «Але я не міг цього зробити», – заперечила гордість, і пам’ять здалася». Сильно спрощуючи, можна сказати, що в цьому афоризмі Фрідріха Ніцше сконцентрована вся теорія забування, створена Фрейдом на рубежі XIX і XX століть. Якщо людина пережила який-небудь гострий конфлікт або неприємний афективний стан, особливо такий, який утискає її самолюбство, то «рятівна сила переміщення уваги» придушить саму думку про цей стан і витіснить її в сферу несвідомого. Сфера ця безмежна і здатна вмістити все, а неприємне – в першу чергу. Сліди неприємного не зникають зовсім. Вони можуть лише викривитися і прийняти іншу форму; іноді під впливом сприятливих умов вони вириваються назовні.

Фрейд розповідає про одного свого пацієнта, який, вирушаючи на пошту, забув лист вдома. Іншим разом він взяв листа, але забув написати адресу на конверті. Втретє на конверті не виявилося марки. І тут тільки він усвідомив, що забудькуватість неспроста – йому потай не хотілося відправляти цього листа. Інший пацієнт ніяк не міг втримати в пам’яті ім’я свого знайомого. Виявилося, що давним-давно хтось, носив те ж ім’я і заподіяв йому страждання. З тих пір пам’ять його відмовлялася зберігати ненависне ім’я.

Те, що ми забуваємо, ми не бажаємо пам’ятати. Цілком можливо, заспокоює своїх читачів американський психолог Вільям Джеймс, що вражаюча пам’ять Дарвіна цілком сумісна з середньою фізіологічною здатністю його мозку. Якщо чоловік з ранньої юності задасться метою обґрунтувати теорію еволюції, відповідний матеріал буде накопичуватися у нього швидко і затримуватися міцно. «Таємниця хорошої пам’яті полягає в мистецтві утворювати численні і різнорідні зв’язки з усяким фактом, який ми бажаємо утримати в пам’яті, – пише Джеймс. – З двох людей з одним і тим же досвідом і однаковою природною сприйнятливістю у того виявиться пам’ять краще, хто вперто розмірковує над своїми враженнями».

Таємниця Дарвіна розкрита. Але у великого натураліста була, виявляється, не одна таємниця, а дві, і другу розкрив теж психолог – Фрейд. В «Автобіографії» Дарвін зізнається – і Фрейд звернув на це увагу, – що, незважаючи на хорошу пам’ять, він ретельно записував всі факти, що суперечили його теорії. Саме вони щоразу поспішали зникнути з пам’яті.

Фрейд не щадив і себе. Якось раз, переглядаючи свою лікарську книгу, він натрапив на ім’я одного зі своїх пацієнтів, і хоча пацієнт був недавній, він ніяк не міг збагнути, хто б це міг бути. Після болісного пригадування його осяяло: цьому пацієнту він поставив неправильний діагноз.

Інший випадок складніше і цікавіше. Фрейд сидить на дачі і пише книгу. В одному місці йому знадобилося навести приклад сну наяву – честолюбної мрії, і він згадує бідного бухгалтера з роману Доде «Набоб». Бухгалтер ходить по Парижу і мріє, щоб на його шляху опинився екіпаж, коня раптом понесло, а він сміливо кинеться назустріч, зупинить його, з екіпажу вийде знатна особа і скаже йому: «Ви мій рятівник, я зобов’язана вам життям. Що я можу для вас зробити?»

Повернувшись в місто, Фрейд бере «Набоб», щоб звірити те, що він вставив в книгу, з текстом. Нічого схожого немає у Доде. Що за мара? Та це він сам, Зигмунд Фрейд, зі своїми власними честолюбними мріями тих далеких років, коли, самотній і потребуючий підтримки, він бродив по Парижу, поки великий психіатр Шарко не прийняв його в своє коло. У Шарко в домі він і зустрів автора «Набоб». Хто в юності не був у владі подібних фантазій? І ось тепер, витіснені ворожим ставленням до всякого заступництва, але не зниклі, вони прорвалися назовні у вигляді помилкового спогаду.

Якщо пам’ять дає осічку, шукайте прихований мотив. Одна дама не впізнає на вулиці власного чоловіка. Інша, на самому початку весільної подорожі кладе кудись обручку і не може знайти. Фрейд пророкує, що обидва шлюби будуть недовговічні, і пророцтво збувається. Наші втрати символічні, наші невпізнавання красномовні, а наші обмовки, описки, очитки – хіба випадкові вони? Іноді в них проглядається нетерпіння, іноді затаєне бажання, протилежне тому, про що ми говоримо, іноді й безневинний мотив, але мотив – причина, а не випадковість.

Скільки зустрічається людей, про яких ми говоримо, що на них не можна покластися, розвиває Ерік Фромм ідеї Фрейда. Вони не виконують обіцянок, плутають доручення, змушують на себе чекати. Вони розсіяні, але не тому, що поглинені думкою: їм так зручніше. Всі їхні гріхи їм зазвичай прощають, вважаючи, що такими вже вони народилися, і тут нічого не поробиш. Вони завжди милі і привабливі, зазвичай їм важко в чому-небудь відмовити. Так, вони такі, але за всією їх безпечністю і чарівністю, за їх забудькуватістю, що розповсюджується, на подив оточуючих, і на власні інтереси (тобто на те, що ми, міряючи їх на свій аршин, вважаємо їх інтересами), криється глибокий егоїзм, зневага до людей і постійне прагнення зберегти душевний комфорт – основу незламного здоров’я, давно вже, за їхніми запевненнями, розхитаного.

Далі буде.

Автор: Сергій Іванов.

P. S. Духи вещают: А еще особое свойство хранить память имеют некоторые вещи. И не важно какие, важно то, что они вам дороги. Скажем вы можете заказать в подарок тарелку по приколу в Киеве для вашего друга, и если он действительно дорожит вашей дружбой, то эта прикольная тарелка навсегда для него будет хранить память о вас.