Принципи «авраамічного піфагоризму» знайшли своє яскраве відображення і в ісламі. Головна мусульманська святиня – Кааба – має форму куба. І її геометричні форми (квадрат, куб) в Корані зв’язуються з Ібрагімом (Авраамом). У священній книзі мусульман засвідчено, що божественне знамення, послане Ібрагіму у формі квадрата і числа чотири, є свідченням віри.

Виявлення почуття віри повинно неодмінно мати знакове підтвердження – речове і навіть стилістичне. Притому віра Бога в людину і віра людини в Бога вимагають гранично адекватного знакового закріплення, яке стає стабільною іконографічною програмою культури. Тому немає нічого дивного в тому, що поняття віри і вірності в єдиному просторі дії законів «авраамічного піфагоризму» вдягаються в гранично подібну геометричну форму – форму квадрата.

Стіни храму Різдва Христового у Віфлеємі та в мечеті пророка Мухаммеда в Медині прикрашені мозаїчними фігурами квадратів і восьмикутників – Октагон, які являють собою динамічний образ квадрата, спрямованого до кола (Октагон присутній в архітектурі християнських усипальниць і мусульманських Мазар). Згадаймо про класичну відповідність трьох символічних зон храмових будівель: квадрат четверика, Октагон барабана і сфера купола.

ОЧИЩЕННЯ ХРАМУ

Мусульманська теологія Храму на самому початку зустрілася в числі інших з вельми делікатною проблемою етичної властивості, пов’язаної з руйнуванням Єрусалимського Храму, що трапилося в I столітті нашої ери. Місце, де залишилися його руїни, – на скелі Моріа (араб. Ас-Сахра), було перетворено в міське звалище. Це вважалося виправданням відповідних пророцтв Старого Завіту і Євангелій. У Книзі пророка Даниїла говориться про прийдешнє осквернення єрусалимського святилища і про те, що на його місці буде «поставлена гидота спустошення» (11, 31), про майбутнє руйнуванні Храму і «гидоту спустошення» говорять і євангелісти (Мф. 24, 2; Мк . 13, 14; Лк. 21, 20).

Коли другий халіф Умар ібн ал Хаттаб в 638 році увійшов зі своїм військом до Єрусалиму, він зажадав у патріарха Софронія вказати місце для споруди мечеті. Ось що за цим, за словами Євтихія, послідувало: «І сказав йому патріарх і повелитель віруючих: я дам тобі місце, на якому ти побудуєш мечеть, яке грецькі царі не могли забудувати; це та скеля, на якій Бог говорив з Яковом, і назвав її Яків Небесною Брамою, і назвали її ізраїльтяни Святая Святих (йдеться про скелі ас-Сахра, або Моріа). Знаходиться вона на середині землі і служила Храмом для ізраїльтян; вони шанували її і, де б не перебували, при молитві звертали обличчя до неї…

Коли руми прийняли християнство, і Олена, мати Костянтина, будувала в Єрусалимі церкви, місце, де знаходилася ас-Сахра, і навколишня місцевість були в руїнах. Вони викидали на ас-Сахра сміття, так що над нею утворилася величезна купа нечистот. Руми закинули її і не шанували її, як це робили ізраїльтяни, і не будували на ній церкви тому, що Господь наш Ісус Месія сказав у святому Євангелії: «Се, ваш дім залишається порожній». І ще Він сказав у святому Євангелії: «Не залишиться тут каменя на камені, який не зруйнується». З цієї причини християни залишили ас-Сахра в запустінні і не побудували на ній церкви. І взяв патріарх Софроній Омара ібн ал-Хаттаба за руку і показав йому на цю купу нечистот. Тоді Омар взяв краї своєї сукні, наповнив їх сміттям і викинув його в долину Джехеннаму».

З цього вчинку халіфа, що означає очищення ас-Сахра від нечистот, тобто скверни, перед зведенням на Храмовій горі нового Храму, починає своє життя єдина програма храмової теології ісламу, що вміщає в себе і іудео-християнську традицію. (Як частина цієї програми слід розуміти і подальший від’їзд Умара з Єрусалиму до Віфлеєму, де він здійснив молитву в церкві Різдва, про що повідомляють арабські написи в цьому храмі.)

Щоб оцінити по достоїнству цей крок халіфа, відзначимо, що по суті це було повторенням двох аналогічних і добре відомих подій в храмовій історії християнства та ісламу.

Входження Ісуса в Єрусалимський Храм і слідом за ним вигнання з Храму міняйлів і торговців розцінюється в історії християнства як символічне очищення Храму від скверни, початок новозавітної теології Храму і проголошення пророчої місії Ісуса Христа. Виганяючи, Ісус сказав: «Дім Мій буде домом молитви для всіх народів» (Мк. 11,17). Отже, два взаємопов’язаних мотиви супроводжують встановлення новозавітної теології Храму: його очищення від скверни і подальша молитва. Семантично подібна подія відбулася в історії ісламу під час входу пророка Мухаммеда в Каабу, після того як йому підкорилася Мекка. Вступивши в Каабу, Мухаммед повелів зруйнувати оточуючих її ідолів і змити священною водою з криниці Замзам всі зображення на стінах (крім фігури Богоматері з Немовлям Ісусом). Після цього пророк звершив молитву.

Очищення Храму, здійснення молитви в просторі, який відтепер буде призначено саме для цього, і виявлена повага до центральних персонажів євангельської історії означало для Мухаммеда і його оточення, в яке входив і майбутній халіф Умар, сакральний акт. І це був не тільки вступ в новий храмовий простір, але і маніфестація нерозривних зв’язків з вже існуючими нормами храмової теології в авраамічних релігіях, прилученням до цілком певних її норм.

Отже, халіф Умар, знаючи історію християнського Месії і пам’ятаючи центральну подію своєї громади, не міг не усвідомлювати значення початого їм кроку по очищенню скелі. І тому є свідоцтво: це по його велінню у дворах мечетей стали влаштовувати фонтани і водоймища. Знав халіф Умар і те, що очищення Храму супроводжує твердження пророчої місії як Ісуса Христа, так і Мухаммеда. Але сам він тим часом пророком не був, і навіть те, що халіф після очищення скелі звершив молитву, може виглядати простим збігом обставин. Однак, оцінюючи цю подію, ніяк не можна упускати один, цікавий факт. Умар, як і всі мусульмани, знав, що пророк Мухаммед здійснив свою нічну подорож до престолу Всевишнього з Єрусалиму, з Храмової гори і скелі ас-Сахра. (Моріа). Знайоме йому було і пророче значення вознесіння Ісуса Христа, яке християни відзначили зведенням ротонди і базиліки (храм Гробу Господнього) неподалік від Храмової гори. Отже, халіфу було відоме все підгрунтя і тонкощі храмової традиції іудеїв і християн, яка втілилася у святому Єрусалимі. У зв’язку з цим вельми цікава легенда, що оповідає про ранкове вознесіння халіфа Умара з Храмової гори, яке було повторенням пророчої подорожі Мухаммеда.

Мабуть, халіф, вирішивши зводити Храм, свідомо відтворював добре відомі йому пророчі функції. А ми, таким чином, повертаємося до вже знайомого нам поєднання мотивів каменю-Храму і сходів. Згадаймо старозавітний сюжет про сон Якова, з якого ми почали свій нарис. У тому ж сакральному просторі, на скелі ас-Сахра (Моріа), яка і є камінь Якова, відтворений сюжет про вознесіння на небо. Вознесіння пророка Мухаммеда, згідно з легендою, повторене халіфом Умаром, називається в ісламі «Мірадж», що означає «сходи». Так в храмовій свідомості ісламу відбувається логічне сполучення з образом каменю (скелі) і сходами, і тим сприймається нерозривна лінія храмової традиції авраамічних релігій.

І все ж центральним сакральним образом ісламу був не камінь Якова, а інший камінь, прихований у кубічному просторі Кааби. Заповідним містом ісламу стала Мекка, а не Єрусалим. В її заповідній мечеті і розташувалася Кааба, що вкриває два камені – чорний і червоний. Об’єктом сакрального шанування в першу чергу виявляється чорний камінь. Після очищення Храму від скверни і подальшої молитви Мухаммед став на порозі Кааби і виголосив промову, в якій були такі слова: «Бог наклав родовою гордістю: ви всі походите від Адама, а Адама Бог створив з праху. Хто з вас благочестивий, той і благородний». Це означало, що відтепер мусульмани повинні знати: їх родовід іде від спільного з іудеями і християнами прародителя.

Добре відомо, що в Медині Мухаммед після сварки з єврейськими племенами змінив орієнтацію мечетей з Єрусалиму на Мекку. І, проголосивши саме Каабу центром світобудови, здавалося б, назавжди розвів просторову орієнтацію мусульман і націленість храмової свідомості іудеїв. Цікаво, однак, задатися питанням: куди, в яку сторону була звернена молитва пророка в Каабі – центрі світобудови? Під час молитви всередині Кааби Мухаммед розташувався між чорним каменем (він знаходиться в північній стіні) і її південним кутом, обличчям на північ, тобто в бік Єрусалиму. Отже, доля Храмової гори в Єрусалимі і самої скелі Моріа (ас-Сахра), що вирішилась за часів халіфа Умара, була принципово вирішена самим пророком Мухаммедом в момент його входу в простір Кааби.

Не повинно залишатися сумнівів у тому, що кубічну форму Кааби слід розуміти в світлі описаних вище норм храмового свідомості авраамічних релігій. Кубічний об’єм Кааби, подібно формі і значенню Святая Святих Єрусалимського Храму, є релікварій, що ховав ключ світобудови – збережену коштовність, камінь підстави, камінь-ключ, камінь-Храм. Кааба – це Святая Святих ісламу, що знаходиться в центрі хараму – заповідної мечеті, Храму мусульман. Вона ж образ Храму майбутнього, написаний в апокаліптичному баченні Іоанна Богослова. Кааба – феноменологічна реальність храмової свідомості ісламу і всієї авраамічної традиції. Іслам завершує пророчу і храмову традицію авраамічних релігій, і форма Кааби – свідчення тому. Те, що раніше в іудеїв і християн ретельно ховалося в храмовому просторі, в ісламі маніфестується.

Культура ісламу відродила повнокровну, цілісну концепцію Храму. Християни християнізували і персоніфікували поняття Храму. Мусульмани надали Храму універсальне, метафізичне значення, що вбирає вітхо- і новозавітну традиції і ніколи не противопоставляє їм.

Стверджуючи ідею, що саме Храм є Будинок Бога, поняття Храму в ісламі вперше гранично широко розсовує його просторові межі. З цього моменту, згідно зі словами пророка Мухаммеда, Храмом стає вся земля: «Джу Алта Чи ал-ард масджідан ва тахуран» – «Вся земля явлена мені Храмом і місцем очищення».

Автор: Шаріф Шукуров.