Нам здавна знайома ніжна верба – слов’янський символ весни і воскресаючої природи. Але чи всі знають, що в християнській культурі верба – це «райське древо»? У цьому сенсі вона рівнозначна біблійній пальмі. Уявлення про дерева раю відомі багатьом народам. В Елладі райськими деревами вважалися яблуня і олива. Кельтська назва раю – Авалон – перекладається як «країна яблук». Принесення в дар райської гілки герою або царю було символом їх посмертної нагороди. У християнстві роль «райського ключа» перейшла до пальмової гілки, її вручив архангел Гавриїл Богоматері за три дні до Її Успіння – на знак торжества вічного життя над тілесною смертю. Жителі Єрусалиму кидали пальмові гілки під копита білого віслюка, на якому в’їхав у місто Ісус. У символіці входу Христа в Єрусалим пальмові гілки «предзображають» Його долю.

На Русі пальмові гілки були замінені гілочками верби. У Вербну неділю квітучі вербові прутики освячують у православних храмах, а саме дерево в недалекому минулому садили в головах могил як символ воскресіння, торжества життя над смертю, надії на зустріч в прийдешньому Царстві Божому.

До світлого, радісного образу верби близька і біблійна вічнозелена олива – символ Божого благословення: «А я як зелена олива в Домі Божому …» У Біблії дика олива символізує язичників, а культурна – Церкву Христову. Однак і Христос, і старозавітні пророки частіше вживали порівняння зі смоковніцею. З приводу їх тлумачення у богословів нерідко виникають суперечки; цей біблійний символ настільки ж неоднозначний, як і біологія самого дерева. Ботаніки остаточно розібралися в його таємниці лише наприкінці 19-го століття.

Існує два типи смоківниць. У першого в суцвіттях-сіконіях, що нагадують порожню грушу з отвором на вершині (квітки розташовані на внутрішніх стінках суцвіття), знаходяться тільки жіночі квітки. Ці дерева називають фігами, і саме вони дають їстівні плоди – смокви. У другого типу в сіконіях є і чоловічі (тичинкові), і жіночі квіти. Такі дерева називають капріфігі. Вони не дають їстівних плодів, оскільки в порожнинах їх суцвіть поселяються оси бластофаги, які переносять пилок з чоловічих квітів капріфігі в суцвіття фіг. Так зав’язують плоди сорту, що походить з малоазіатського регіону (Смирнский). Сорти смоківниць, що походять з Південної Європи (адріатичні), зав’язують плоди без жодного запилення (партенокарпічні – подібно безсім’яним грушам та винограду кишмиш).

Вирощуванням смоківниць люди займаються з глибокої давнини. Вік одного з давньоєгипетських барельєфів із зображенням збору фіг – близько чотирьох тисячоліть. Стародавні землероби знали про те, що в капріфігі живуть оси, але не здогадувалися про їх справжню роль. Спосіб плодоношення смоківниць представлявся їм надприродним: вони вважали, що ці дерева взагалі не цвітуть. Проте, виходячи з практичного досвіду, розвішували зв’язки капріфігі в кронах Смирнських смоківниць. Малоазіатські жерці перетворили цю процедуру в релігійний обряд і тримали в таємниці його деталі (обряд включав у себе і символічні весілля місцевих богів і богинь, покликані збільшити родючість землі, людей і тварин).

Цілком можливо, що прокляте Ісусом самотнє придорожнє дерево з «Притчі про безплідну смоківницю» належало до малоазіатського типу і не плодоносило через відсутність осопилителей.

Образ безплідної смоківниці є у Іоанна Хрестителя: «Всяке дерево, що не приносить плоду, зрубують і кидають у вогонь», тобто в прийдешнє Царство Боже увійдуть лише ті, хто «створить гідні плоди покаяння». Часом цей символ розуміли занадто прямолінійно. Івану Грозному належала ікона із зображенням Іоанна Хрестителя і зрубаної смоківниці. Відомо, як чинив Грозний з людьми, які, на його думку, не «сотворяють добрих плодів»… Ікона знаходиться в експозиції Музею давньоруського мистецтва в Спасо-Андроніковому монастирі.

Образ смоківниці має й інші грані. Вираз «сидіти під фіговим деревом» означало мир і добробут. Весняне пробудження смоківниць має нагадувати людям про наближення літа, а алегорично – майбутнього Царства Божого. У православному світі ця роль перейшла до вже знайомої нам верби. Хто хоч раз побував у ще по-зимовому захололому похмурому квітневому лісі, осяяному золотистим світлом квітучих вербових кущів, погодиться, що це одне з незабутніх чудес північної природи. Православна свідомість наповнила це диво глибоким релігійним змістом.

САД ЦАРИЦІ НЕБЕСНОЇ

Церква називає Богородицю «Райським Садом», плекаючим Древо Життя – Христа. Можна сказати, що Їй належать всі рослини, але все ж кільком деревам і травам випала особлива честь представляти Її світлий образ на землі. У Старому Завіті є образи, які інтерпретують як пророцтва про Богоматір. Вона постала перед Мойсеєм у вигляді палаючого тернового куща («купини»), і полум’я не завдало рослині ніякої шкоди. Православна Церква іменує Богоматір «Неопалима купина»: «Якоже купина не сгараше опаляема: тако Діва народила єси і стояла також єси» – народивши Спасителя, Діва не втратила своєї невинності. Ці слова молитви розуміють й інакше: Марія народилася і жила на грішній землі, але не була обпалена вогнем гріха.

Християнське мистецтво нерідко зображає Пресвяту Діву в оточенні вогняного сяйва, з Предвічним Немовлям на руках – в полум’ї куща або на тлі восьмипроменевої зірки, утвореної двома ромбами, червоним і зеленим. Червоний символізує вогонь (і земний світ), а зелений зображує чудесний кущ (це також один із символів світу небесного). Цей іконографічний тип називається «Неопалима Купина». Вперше така ікона була принесена на Русь в 1390 році палестинськими ченцями, визнана чудотворною.

Вважається, що такі ікони оберігають від вогню. «Неопалима купина» називають і рослину з сімейства рутових – ясенець (Dictamnus albus). Це мешканець Середньої і Південної Європи, Сибіру та Кавказу; на сході ареал рослини досягає гімалайського високогір’я. Ясенець – трав’янистий багаторічник з щільним перистим листям і кистями білих або рожевих квітів з довгими виступаючими тичинками. Рослина виробляє летючі легкозаймисті речовини – ефірні масла. У погожі літні дні вони випаровуються з листя і квітів в такій кількості, що стає видно як світиться «аура», особливо помітна при бічному освітленні. Якщо піднести запалений сірник, то летючі пари згоряють з яскравим спалахом, не завдаючи шкоди рослині. Деякі коментатори Біблії вважають ясенець тим самим «палаючим терном», проте в Аравії, Єгипті і на Близькому Сході він не зустрічається і таке припущення небезпідставне. В Індії ясенцю поклоняються парси – нащадки зороастрійців-вогнепоклонників. Відомий ясенець і в Європі. Він здавна вирощується в садах як декоративна і пряно-смакова рослина (листя володіють лимонним запахом).

У Європі він отримав імена «палаючого куща» і «свічки Господньої». На Русі ясенець в старовину садили при храмах як символ Пречистої Діви, однак зараз ця дивовижна рослина стало рідкістю.

Старозавітним пророцтвом про Богоматір вважають і один з образів «Книги Буття» – невинну, первозданну землю, яка без насіння створила все суще. На Русі в дохристиянську епоху теж існував подібний образ – могутня язичницька «небесна цариця», богиня родючості. Її слов’янське ім’я загублено; у мордвин – сусідів слов’ян – вона називалася Азерава і відала урожаєм, дощем, шлюбом і народженням. Священним деревом богині була береза, а священним птахом – плодюча курка. Про ритуали в честь цієї богині нагадують православні Троїцькі берізки, традиційне частування яєчнею. Трійця і наступний за нею Духів день – це (на побутовому рівні) дні Землі-іменинниці, торжествуючої природи і дівочих хороводів. Так в слов’янській свідомості з’єдналися образи рідної природи, Богоматері і дівоцтва. У Трійці православні храми прикрашають зрубаними берізками, зеленими гілками і польовими квітами, що символізують благословення природи Богом.

Далі буде.

Автор: Є. Черняєва.

P. S. А ще окрім всього іншого здавна особливо «духовною» рослиною вважається фікус, який ще іноді називаються Fikus Religiozа (фікус релігійний) завдяки його вічно зеленому кольору, правда фікус більш шанована рослина у буддійській культурі, про що в нас теж є цікава стаття.