У Дагестані можна почути безліч переказів і легенд, пов’язаних з горами. Здавна горяни наділяли їх надприродними властивостями, вірили, що гори можуть послати їм і вдачу, і страшні біди. Походження таких уявлень зрозуміло – життя в горах залежить від стихій: обвалів, землетрусів, снігових заметів і т. д. Горами приносили жертви, молились духам, що нібито жили тут. Особливим шануванням у народів Північного Кавказу і сусіднього Азербайджану оточена була гора Шалбуздаг в Південному Дагестані.

Про Шалбуздаг відомо безліч легенд, причому, досить відмінних одна від одної. В одних говориться, наприклад, що невіруючі, які ризикнуть піднятися на гору, загинуть; інші ж, навпаки, обіцяють зцілення кожному, хто дістанеться до вершини і принесе там жертву. Землю, взяту з печер Шалбуздаг, змішували з водою і давали пити хворому – вважали, що вона допомагає від усіх хвороб. Вірили, наприклад, що якщо в певні камені на цій горі вбити цвяхи або якийсь металевий предмет, то пройде зубний біль.

Особливо шанувалося святилище Сулеймана, розташоване майже на самій вершині. Це місце називають ще Еренлар (ерени – гірські духи). Назву місцеві жителі перенесли на всю гору і звертаються до неї: «О Еоенлло, допоможи!» У аулах Куруш, Мікрах, Міскінджа, Джа-ба, Ухул, Текіперкент, розташованих біля підніжжя Шалбуздаг, можна почути легенду про те, що Сулейман був їх односельцем, пас худобу. Коли він помер, голуби підняли його на вершину гори; тоді відкрилося всім, що він святий. Люди побудували над могилою Сулеймана бенкет – мавзолей, землю навколо нього і зараз віруючі вважають цілющою.

Вище мавзолею розташована мечеть. Це місце називається Золотий Еренлар. Оздоблення мечеті відрізняється особливою пишністю. Біля неї у священного каменю – майданчик для жертвоприношень. Є тут і джерело, теж священне.

Не викликає сумніву доісламське походження культу гірських святинь, в тому числі і поклоніння Шалбуздаг. В основі їх лежить поклоніння місцевим духам – «господарям». З приходом в ці місця ісламу здавна шановані гірські вершини поступово стали мусульманськими святинями, з’явилися легенди про похованих там борців і мучеників в ім’я ісламу.

Деякі вчені вважають, що назва Шалбуздаг походить від імені якогось Шах-аль-Бурза, який жив біля підніжжя цієї гори і надав допомогу мусульманам в їх боротьбі проти хазар на початку VIII століття. Однак є підстави припустити, що назва Шалбуздаг більш давня. У перекладі з турецької мови, яка була широко поширена в Південному Дагестані, вона означає «гора, вкрита льодом».

Снігові лавини, селеві потоки завдавали великої шкоди мізерному господарству горців, що жили біля підніжжя Шалбуздаг, чимало людей гинуло від цих стихійних лих. Горяни вважали, що це духи – господарі гори карають їх за нешанобливе ставлення до тутешніх святинь.

Але не тільки біди йшли від Шалбуздаг. На його схилах цвіли прекрасні альпійські луки, і це була єдина гора, яка давала корм худобі. Інші вершини завжди під снігом, нижні відроги їх голі, покриті піщаником. На Шалбуздаг косили сіно на зиму, збирали їстівні і цілющі трави. За уявленнями горян, всі ці дари посилав «головний» бог за шанування божества, що живе на Шалбуздаг. Тому люди приносили горі жертви, молилися, щоб виростали на ній щороку рясні трави. У глибоку давнину, можливо, відбувалися тут і людські жертвоприношення, швидше за все, віддавалися в жертву непрацездатні.

Гора Шалбуздаг вважалася і місцем перебування предків. У важкі моменти життя люди, звертаючи погляди до її вершині, волали: «Еренлар! Шалбуздаг! Сулейман, допоможи!» Кожне літо, коли починають танути сніги або напередодні мусульманських свят, в аул Мікрах прибувають паломники (раніше вони приводили з собою жертовних тварин, інші купували їх в аулі).

Серед паломників багато хворих людей і тих, хто просить Аллаха про позбавлення рідних і близьких від хвороб; бездітні подружжя приїжджають просити про потомство; багато здійснюють паломництво по заповіту померлих родичів; старі каються тут в гріхах, роздають милостиню, щоб «душа знайшла спокій» після смерті. Вважалося, до мавзолею Сулеймана треба йти з жертвою лише в тому випадку, коли всі інші можливості зарадити біді вичерпані. Віруючі намагаються не «турбувати» святиню з незначних приводів. Вираз «Йти до Сулеймана на Еренлар» означало безвихідність ситуації, крайню потребу.

За цією святинею віруючі і сьогодні ретельно доглядають. Всякий відвідувач мавзолею Сулеймана зобов’язаний підняти і поставити на місце камінь, що впав з огорожі. Значно менше віруючих буває зараз в мечеті на вершині Шалбуздаг. Існує суворе правило: мечеть можна відвідати, тільки поклонившись спочатку Сулейману. А так як мечеть розташована багато вище бенкету святого, хворим і людям похилого віку дістатися туди не під силу.

Автор: Г. Гаджієв.

P. S. А еще говорят, что на святой горе Шалбуздаг такая особенная энергетика, что даже мобильная связь там порой не работает и телефоны становятся бесполезными игрушками, ну разве разные чехлы и аксессуары, купленные к телефону (в том числе на сайте ttx-case.com.ua) будут радовать глаз.