В історії Лондона 1863 рік — знаменна дата: якраз тоді було започатковано столичну залізницю, першу міську підземну лінію. Дуже швидко саме наявність підземної залізниці, яку ще називають підземка, або метро — стала важливою ознакою квітучого модерного міста. Століття потому, 1963 року, вже 28 світових міст мали такий засіб громадського транспорту. Нині їх вже понад 150.

Поява підземок у містах кардинальним чином змінила естетику урбаністичного життя. Багато давніших станцій оформлювали відомі архітектори, такі, як Отто Вагнер, який створив 36 павільйонів віденського метро, чи Леслі Грін, який спроектував понад 50 станцій лондонської підземки. Французький архітектор Ектор Гімар причетний до оформлення 14 входів у паризьке метро. 11 станцій будапештського метро — першої підземної залізниці на європейському континенті — спроектувала одна людина. З часом, однак, підземні станції почали будувати з цементних блоків за єдиним стандартом, розробленим групою інженерів. (До речі в нас в Україні також є достойні дизайнерські студії, як от скажімо компанія «Приват-Дизайн», що проектує вітальні http://privat-designe.com.ua/gostinaya/ і не тільки, які могли б так само чудово оформити станції Київського метро).

За останні десятиліття метро знову стало фешенебельною мистецькою виставкою. Коли будуються чи модернізуються станції, комісія, як правило, звертається до знаного художника чи архітектора. У багатьох випадках трапляється, що співпраця триває лише в межах одного замовлення, і швидше — то монолог, аніж діалог. Але коли художники й архітектори знаходять, як-то кажуть, спільну мову, плідний творчий діалог триває довго.

РОЗФАРБОВАНІ СТАНЦІЇ ТА ГРОТИ

Станції-гроти, що становлять третину станцій стокгольмського метро, є гарним прикладом взаємодії мистецтв. Гроти витесані з граніту під землею на глибині 20—30 метрів окремими майстрами чи групою майстрів. Всі вони дуже різні. Але об’єднує їх те, що кожен з них схожий на печеру. Спортивна історія домінує в декорі станції “Стадіон”. Стиль оформлення цілком підпорядкований темі. І важко уявити мандрівника, який би помилився у визначенні станції, якщо він навіть і не зміг прочитати, як вона називається.

Завітаємо до брюссельського метро і вийдемо на станції “Ханкар”. Стіни і стеля вдекоровані динамічним розписом, виконаним у яскравих контрастних кольорах. Разюча комунікативна сила цього витвору Роже Сомвілля, що називається “Сучасність”, переборює важку похмурість бетонової конструкції.

ГРА СВІТЛА

Торонтська станція “Гленкерн” вражає гармонійним поєднанням архітектури з освітленням. Світло заливає всю станцію, пробиваючись крізь скляне склепіння, яскраво розмальоване Рітою Летандр. Свою роботу вона назвала “Радість”.

На “Йоркдейл”, іншій торонтській станції метро працював Майкл Хайден. Його “Веселка” — це справжній феєрверк. Електричні вогні з флуоресцентних трубок, вмонтованих у арки склепіння, спалахують із краю до краю слідом за рухом поїзда. У США на станції Атланти “Громадський центр” ми маємо приємність споглядати таку саму гру світла, але цього разу — світла природного. Два коридори прокладено під скляною аркадою. Аби приховати їх, Пол Фрейндт разом з архітекторами створив дві однакові скульптури з розфарбованої сталі, кожна з яких сягає понад 47 метрів заввишки й важить 21 тонну. Крізь стелю вони розточують веселкову гаму, утворюючи різнобарвне сяйво.

ПАЛАЦИ ТА СКАРБИ

У французькому місті Ліллі метро прокладено зовсім недавно. Тут курсують цілком автоматизовані, без машиністів, “потяги-привиди”. На станціях також можна спостерігати симбіоз різних видів мистецтва. Паризька станція “Лувр” зачаровує копіями шедеврів однойменною музею. Відкриттям цієї станції 1987 року було започатковано стиль станцій, у якому знаходять своє відбиття теми культури. У Римі стіни станції “Терміні” оздоблює справжня антична мозаїка, а в Ліоні (Франція) на станції “Белькур” виставлено залишки галльсько-римської культури, розкопані під час прокладання тунелю. Будівничі пишаються архітектурним розв’язанням станції “Піно Суарес” у Мехіко, де мандрівники милуються підніжжям ацтекської піраміди.

При спорудженні підземок дедалі охочіше вдаються до поєднання мистецтв. Останніми роками у лондонському метро здійснюється широка програма оновлення та модернізації. Те саме можна сказати про паризьке метро, де часто відбуваються виставки мистецтва. Метро кожного міста має своє неповторне обличчя. Традиційні кахлі португальського метро рельєфно висвічують на станціях Лісабона. На нью-йоркській підземці буде змінено декор. Під невсипущим оком ідеї “Мистецтвам — зелену вулицю” поліпшується бостонська підземка. Чиказька надземна залізниця ревно підтримує власний імідж кінця позаминулого століття.

Наша остання зупинка — в Гонконгу, де система метро така дорога, що лише заможні люди можуть користатися нею. Тут метро вже не загальноприступний вид транспорту, яким воно стало відтоді, як вторувало свій перший в історії громадського транспорту шлях.

Автор: Маріана Штром.