Якою мірою наука є породженням колективних сподівань, притаманних її епосі? Наскільки вона віщує та висловлює квінтесенцію тієї чи тієї історичної миті? Фрейд, безумовно, був людина свого часу. Він винайшов науку про людину, науку, на яку сподівалася його епоха, збурена промисловою революцією. Фрейд навіть передбачив невиразну на той час потребу, а саме — повернути людину в центр історії та в центр самої себе в час, коли люди почувалися дедалі непевніше й гірше перед лицем породженої ними технології.

НАРОДЖЕННЯ ПСИХОАНАЛІЗУ

На той час, коли Фрейд створив психоаналіз, концепція несвідомого вже витала в повітрі. Однак саме він блискуче використав цю нову концепцію, яку доти за межами вузького кола передової інтелігенції та ентузіастів майже не визнавали. Загалом науки про людину сприймали без захвату, бо вони породжували підозри, будили давні побоювання. На це були свої підстави, позаяк такі науки завдали двох могутніх ударів по самолюбству покоління людей, що жили на зламі двох сторіч. Перший удар припав на 1871 рік, коли Чарльз Дарвін оприлюднив працю “Про походження людини”. Хіба могла людина, що опанувала світ, породила Коперника, Галілея, Леонардо да Вінчі та великих мислителів епохи Просвітництва, не кажучи вже про численних видатних вчених XIX сторіччя, хіба могла така людина походити від мавпи? Невдовзі стало відомо, що великі мавпи — це не прямі наші пращури, а лише далекі родичі, однак то була мала втіха.

Другого удару завдав, власне, Фрейд: людська істота, яка походить від Homo sapiens sapiens (тобто двічі розумної людини), має несвідому психіку, а отже — вона сама над собою не пан! Хоча спершу ця думка наразилася на спротив суспільства, Фрейд невдовзі здобув прихильників. Навколо нього об’єдналися Карл Густав Юнг, Карл Абрахам, Ернст Йонес, Шандор Ференці, Мелані Клейн, Отто Ранк.

Фрейд поставив людство на шлях досліджень внутрішнього світу, які були б на рівні сучасних відкриттів світу зовнішнього. На світанку нового сторіччя людина взялася до вивчення ще не досліджених лісів, крижаних просторів, найвищих гір та найглибших океанів. Едуард Бранлі став першовідкривачем техніки зв’язку на далеких відстанях, Луї Блеріо подався підкорювати небо, Генрі Форд розпочав промислове виробництво автомобілів.

Психоаналіз, що його спершу визнавало лише вузьке коло інтелектуальної еліти, дуже скоро почав поширюватися в усьому суспільстві. Перше психоаналітичне товариство було засноване у Відні, друге — у Петербурзі в 1906 році. Як і будь-яка інша спілка, Віденське товариство невдовзі зазнало внутрішніх чвар. Перший конфлікт спалахнув між Фрейдом та Юнгом — цей останній у 1913 році запровадив нову концепцію, що випливала з його досліджень різних культур та його клінічного досвіду фахівця з психозів.

Найважливішою Юнговою новацією була думка про колективне несвідоме як про спільне явище для всього людства, що віддзеркалюється в кожному індивиді, а також поняття про архетипи, яке породило загальні символічні зображення.

Поява нацизму та друга світова війна примусили психоаналіз “перебратися” до Лондона, де утворилася англійська школа. Педіатр і психоаналітик Д. В. Віннікот, за чутками, впродовж своєї кар’єри дав медичні консультації понад 60 тисячам матерів та дітей. Завдяки своєму досвіду в педіатрії він збагатив психоаналіз дітей, який свого часу заснували Анна Фрейд та Мелані Клейн. Трохи пізніше Вілфред Р. Байон, Г. Ф. Сірлз і Г. Розенфельд та інші медики розширили поле прикладання психоаналізу — від лікування неврозів, що робив Фрейд, до лікування психозів.

У Франції спільноту психоаналітиків роздирали численні незгоди — до найповажніших із них спричинився Жак Лакан. Але найпомітнішою постаттю серед психоаналітиків останнього часу є Франсуаза Долто. Певна річ, увага громадськості до праці цієї жінки, фахівця в галузі дитячого психоаналізу, не випадкова: настав час, коли люди зрозуміли — від здоров’я дитини залежить майбутнє суспільства.

Менш як за сторіччя свого існування психоаналіз зіткнувся з расистською тоталітарною ідеологією нацизму, а також із марксизмом-ленінізмом, найвпливовішою колективістською філософією всіх часів. Обидві тоталітарні ідеології, неспроможні змиритися з думкою, що індивід може уникнути їхніх колективістських схем, відкинули психоаналіз, в той час як у ліберальному суспільстві він успішно прижився, ставши ледь не товаром широкого вжитку. Був час, коли в США майже кожна людина на певному етапі життя мала свого “сповідника”. Проте в який спосіб ця наука про індивіда, наука про пошуки самого себе, про “індивідуацію”, як охрестив її Юнг, може забезпечити запити дедалі більшого числа чоловіків, жінок та дітей, що потребують її послуг?

ПСИХОАНАЛІЗ ТА СУСПІЛЬСТВО

Нині психоаналіз відіграє в суспільстві три чільні ролі. Це — клінічна роль, необхідна для задоволення особистих потреб, що весь час зростають, та для підтримання експериментальних традицій, потрібних задля кращого розуміння людини загалом. Це також культурна роль. Якщо психоаналіз спершу надихався етологією та міфологією, то нині він своєю чергою збагачує всі науки про людину: філософію, психологію, педагогіку, етнологію, антропологію та соціологію. І, нарешті, дослідницька роль: аби не замкнутися в межах однієї теорії і розвиватися далі, психоаналіз має співпрацювати з іншими науками, оскільки без постійного оновлення й перевірки життям він приречений на всихання та склероз. Ось чому новаторські течії сучасного психоаналізу нині займаються етологією тварин, ембріонологією та фізикою, закони яких піддаються перевірці на всіх рівнях організації матерії, хоч у випадку психіки зробити це надзвичайно важко.

Психоаналіз займається виключно особистістю. А отже, він поважає засаду свободи й відмежовується від тих метод психіатрії, якими користувалися деякі тоталітарні режими для придушення свободи думки, а також від таких методів неврології, як електрошок, та від інших терапевтичних збочень і породжуваних ними маніпуляцій. З погляду психоаналітика найбільша загроза для суспільства виникає одразу після народження дитини. Користуючись могутніми засобами інтенсивного лікування, медики й, зокрема, акушери ризикують забути про те, що новонароджена дитина не має повноцінного життя без матері, що немовля не може самостійно набути статусу незалежної істоти, що передчасне відлучення в ранньому віці може спричинити психічні травми, куди поважніші за травми тілесні.
Сучасний психоаналіз набув експериментального досвіду, який дозволяє встановлювати ритм і час, потрібні для здорового розвитку особистості протягом перших років життя. Тварини вміють поважати час виношування, конче потрібний для виживання малечі: керуючись інстинктом, самиці вміють накидати групі виважений ритм і боронити своїх дітей від небезпек довкілля. Однак жінки-матері стають перед загрозою втратити без сторонньої допомоги свій інстинкт та свою роль захисниці.

Сучасний світ вимагає від дітей фізичних та моральних зусиль, що перевищують їхні можливості. З самого народження з дітьми часто поводяться радше як із предметами, а не як з особами, що мають особливі запити. Їх піддають численним випробуванням передчасних відторгнень, від яких потерпає їхнє здоров’я. Кількість дитячих психозів невпинно збільшується, дуже швидко зростає аутизм.

Чоловіки та жінки — істоти соціальні, а витоки процесу соціалізації, хоч як це дивно, в успішних відторгненнях. Перед психоаналітиками нині стоїть відповідальне завдання — порадами та настановами допомагати подолати розлучення з тілом матері, відлучення від материного молока, прощання з юністю – і все це з повагою до основних потреб дитини. Лише повага до дитячих потреб дасть сучасному суспільству змогу досягти того рівня цивілізованості, якого воно прагне.

Автор: Олів’є Марк.