Правління останнього праведного халіфа було недовгим. В січневий день 661 року, коли Алі виходив з мечеті, Харидж ібн Мулджам завдав йому смертельного удару отруєним кинджалом. Алі було в ту пору 63 роки, як і Мухаммеду в його день смерті. Інші джерела повідомляють, що імам Алі помер у віці 58 років.

На відміну від його попередника Усмана, який залишив величезний статок, у Алі після смерті виявилося всього 600 драхм, – сума на ті часи незначна. Місце спочинку Алі (нині місто Неджеф в Іраку) стало місцем поклоніння шиїтів, тих, хто з самого початку вважав імама Алі єдиним законним спадкоємцем Мухаммеда. Прихильники цієї точки зору утворили свою партію – по-арабськи шиа, їх стали називати шиїтами. Вони шанують Алі нарівні з пророком Мухаммедом.

Якщо у сунітів Алі залишається зразком побожності і благородства, то в середовищі шиїтів існує культ Алі. Його постать часом затуляє навіть образ пророка Мухаммеда, бо крайні шиїти взагалі вважають, що саме Алі є носієм божої благодаті, абсолютним і непогрішним авторитетом у справах ісламу, володарем всіх достоїнств, якими Аллах може наділити людину. Шиїти називають Алі «вали Алла» – один Бога.

Шиїти стверджують, що Мухаммед, повернувшись з останнього паломництва в Мекку, сказав, звертаючись до присутніх у мечеті людей: «Я скоро буду покликаний небом, але я залишаю серед вас дві важливі речі: Коран і свою сім’ю»… Вони наводять, посилаючись на достовірні джерела, слова Мухаммеда, що свідчать про те, що саме Алі повинен був стати на чолі громади після його смерті… Виходячи з цього, шиїти ж поставили принцип успадкування халіфату на перше місце. У провінціях, де народ сильніше відчував утиски з боку своїх місцевих правителів, але сподівався на халіфа, знайшла сильну підтримку ідея, що «хорошим», «добрим» і «справедливим» халіфом може бути тільки справжній спадкоємець Мухаммеда – його родич по крові, за яким зберігається «благодать», «дар божий».

Стараннями шиїтів виникли збірники висловів Алі, багато сторінок його епітетів. Деякі сури Корану шиїти тлумачать інакше, ніж суніти. Так, вони вважають останню редакцію Корану (узаконену при Усмані) небездоганною. Вони вважають, що секретар пророка Зейд ібн Сабіт, який готував остаточну редакцію текстів Корану, за намовою халіфа Усмана і його родичів Омейадів вилучив з них всі згадки імені Алі. Крайні шиїтські богослови пропонують навіть інше прочитання або тлумачення окремих слів і фраз. У сурі 43 є слово «алі» – високий, але шиїти вважають, що тут насправді згаданий імам Алі, хоча загальноприйняте тлумачення полягає в тому, що тут йдеться про Коран, про його високий дух. Коли в тексті зустрічається слово «умма», вони замінюють його на «а’імма», тобто множина від слова «імам», відносячи його до Алі. Назва сури 16 «Ан-Нахля» – бджоли – стала частиною збірного прізвиська Алі – «амір ань-Нахля», тобто «глава бджіл» (інакше лідер тих трудівників, які збирають нектар квітів і сік плодів – приховане знання, що міститься в Корані ).

Історик Масуді зазначає, що шиїти нерідко обожнювали Алі. Шиїтський переказ називає Алі «угодний Аллаху», «лев Аллаха», «цар святих». Йому приписуються численні військові подвиги, зроблені за допомогою меча «зуль-Фікара», що колись належав Мухаммеду. Наприклад, шиїти стверджують, що в битві при Сіффіне він цим мечем власноручно вбив 523 ворога. Шиїтські розповіді про подвиги і чудеса, скоєні Алі, нагадують житія християнських святих. Існує, наприклад, переказ про те, що він імплантував відрізану руку рабу, який покаявся за свій вчинок, а сам Аллах притримав сонячний захід для того, щоб Алі встиг зробити вечірню молитву… Алі змушував зникати страшних левів, звертав назад води Євфрату. У багатьох країнах з Алі, його мечем і навіть мулом по імені Дув-дув пов’язують місцеві легенди й перекази.

До Шахади, символу віри, «Не має божества крім Аллаха, а Мухаммед посланник Його» шиїти добавляють слова «ва Алі валі Аллаху» – тобто «а Алі – друг Аллаха». Однак, говорячи про всі розбіжності, необхідно підкреслити, що згідно ісламської традиції поділ на сунітів, шиїтів, суфіїв та інших не грає великої ролі, всі вони – мусульмани.

Відзначимо лише, що сам четвертий праведний халіф Алі бен Абу Таліб не мав ніякого відношення до створення всіх легенд і оповідей про нього, не кажучи вже про тлумаченнях текстів Корану.

У наступні століття період правління перших чотирьох халіфів вважали «золотим віком» ісламу, коли процвітали початкові мусульманські чесноти, а самим цим халіфам присвоїли титул ар-рашідун – «ті, що йдуть правим шляхом», щоб відрізнити від тих, хто прийшов до влади після них і далеко не завжди міг заслужити у сучасників і нащадків добру славу.

Автор: О. Бібікова.