Мабуть, ні в одного народу давнини зооморфний орнамент не отримав такого широкого поширення, як у скіфів Північного Причорномор’я і споріднених їм племен степової та лісостепової Євразії. Зображення тварин прикрашали кінську збрую, зброю, одяг, знаки влади, предмети культу і туалету.

Тисячі зразків звіриного стилю знайдені в скіфських курганах, і всі вони демонструють принципову єдність сюжетного складу і манери виконання, досить високі художні достоїнства, що забезпечили цьому своєрідному мистецтву неминуще значення в історії художньої творчості народів світу. Декоративно-прикладне застосування скіфського звіриного стилю зумовило чудову пристосованість зображень до обмежених, наперед заданих площин предметів, високу винахідливість художників у використанні простору, побудову компактних композицій.

Однак при всій декоративній умовності реальний образ звіра становить головний зміст звіриного стилю. З тонким розумінням натури художник виділяє, типізує, а часом і гіпертрофує найбільш істотне з його точки зору в тваринному: у оленя, лося, гірського козла – роги, вуха, копита; у барса, лева, вовка – зубасту пащу, ніздрі, вуха, лапи і хвіст; у орла – дзьоб, очі, кігті. При моделюванні тіла підкреслюються тільки провідні групи м’язів, перш за все плече і стегно. Таке поєднання життєвої виразності з діловим трактуванням характерних рис і пози тварини – найважливіша ознака скіфського звіриного стилю.

У переважному відборі тварин, наділених стрімким бігом, високим стрибком, потужним ударом, тонким слухом, пильним оком, як і у своєрідній манері, стилізації, спрямованій на виявлення цих якостей, проглядається, незважаючи на всю зовнішню декоративність, певний етичний і естетичний ідеал, співзвучний епосу далеких походів, воєн і героїчних подвигів, – епосу, з якого і починається скіфська історія. До речі, саме у військовому середовищі зооморфні образи сприймалися – крім їх естетичних достоїнств – і як магічні апотропеї і талісмани, що охороняють власника, які наділяють його самого, зброю і коня настільки необхідними якостями.

Скіфський звіриний стиль, як і близьке йому мистецтво кочівників Середньої Азії і Західної Сибірі, з’являється в другій половині VII ст. до н. е. в уже досить розвинених формах, не маючи безпосередніх попередників на основній території його поширення. Приблизно тоді ж він виявляється в районах перебування скіфів у Передній Азії.

Існує багато гіпотез, що пояснюють походження скіфського звіриного стилю. Одні дослідники виводили його з іонійського мистецтва; інші – з стародавнього, на основі якого в Передній Азії оформилися, на їхню думку, як скіфський, так і мідійський звіриний стиль; треті – називають вихідний проміжний район, прикордонний з передньоазіатськими цивілізаціями; четверті – допускають зв’язок з мистецтвом північних лісових народів періоду неоліту і бронзового віку. Однак з цих позицій важко пояснити своєрідність і глибоку самобутність скіфського звіриного стилю.

Прихильники місцевих витоків в свою чергу припускають, що зооморфна традиція існувала і в передскіфський час, але зображення виконувалися з нестійких матеріалів – дерева, кістки, повсті. Саме з цих матеріалів зроблено багато чудових зображень тварин в мистецтві Алтаю, дуже близькому скіфському. Однак ті ж зображення там повторюються і в кістці, і в бронзі, обробка яких в передскіфський час була досить розвинена.

Таким чином, прямої відповіді на це питання немає. Можливо, скіфський звіриний стиль – новоутворення періоду складання самої скіфської культури в VIII-VII ст. до н. е., у часи масового переходу до кочового скотарства, розвитку вершництва, значних пересувань, прямих контактів скіфів і саків з давньосхідними цивілізаціями.

Можливо, процес оформлення зооморфної традиції почався дещо раніше в східних районах євразійських степів, і скіфи використовували перші опуси сакських художників.

Класичним чином раннього власне скіфського мистецтва заслужено вважається золотий олень з Костромського кургану; з підігнутими ногами, витягнутою вперед головою, закинутими назад гіллястими рогами, він сповнений життя, руху, своєрідної внутрішньої експресії. Художник полонить не зовнішньою пластикою звіриного тіла або ретельно опрацьованими деталями. Він концентрує увагу на внутрішніх якостях тваринни, його силі, швидкості, неприборканості. Декоративно вирішені роги і компактна композиція надають образу якусь особливу геральдичну значимість. У такій манері і техніці виконано більшість зображень VI ст. до н. е. з бронзи і золота.

По-іншому, у своєрідній ескізній манері, зображені лосі і птиці на кістяних гравірованих пластинках з Жаботинського кургану. Основна увага тут приділена силуету, чіткості та динамічності контурів при відсутності інтересу до опрацювання і типізації деталей, моделюванню фігури тварини. В позах лося немає ще канонічної завершеності, властивої розвиненому звіриному стилю. Нечисленна поки група подібних зображень представляється найбільш самобутньою і архаїчною.

На початку V ст. до н. е. в скіфському мистецтві відбуваються помітні зміни: збагачується зооморфний репертуар; поширюються типові для місцевої фауни тварини: вовк, ведмідь, лось; замість примітивних фантастичних голови барана-птиці з’являються греко-перський орнамент і левиний грифон, замість традиційного барса або пантери все частіше зображується лев; з’являються ще нечисленні сцени боротьби звірів.

У цьому позначається вплив іонійського мистецтва – проникненню його елементів в місцевий звіриний стиль сприяють утворені в грецьких містах Північного Причорномор’я майстерні, які виготовляли художні предмети для скіфських замовників. Показово, що запозичені образи і композиції піддаються переробці в дусі художніх принципів скіфського мистецтва.

Декоративно-орнаментальна тенденція, спочатку властива скіфському звіриному стилю, отримує в цей період значний і своєрідний розвиток. При стилізації зображень орнаментизуються форми окремих деталей, в зооморфні композиції вводяться геометричні та рослинні мотиви (пальметта, розетка).

Але особливо пишно розквітає тепер додаткова зооморфна орнаментація, що як би покриває вигадливим візерунком основне зображення. Завитки рогів, лап, хвостів перетворюються в орлині головки. В контури більшого плеча або стегна вписуються головки орла або лося, а іноді і ціла фігурка звіра. Не руйнуючи реалістичної основи образів, додатковий зооморфний візерунок, як і посилена орнаментація деталей, знижує життєву виразність, гасить внутрішню експресію, властиву архаїчним зразкам. Естетика зовнішньої краси в багатьох зображеннях виходить на перший план.

В останній період IV-III ст. до н. е. відбувається схематизація і орнаменталізація звіриного стилю. Старі образи і мотиви трансформуються в орнаментальні схеми, в яких часом важко розібрати реалістичну основу. Багато зображень стають плоскими, переважають графічні прийоми стилізації, застосовуються ажурні прорізні конструкції. Живі форми звіриного тіла перетворюються в лінійний орнамент, гіллясті роги оленів декоруються рослинними пагонами, перетворюючись в пишні пальмети. Популярні парні геральдичні композиції.

Сфера застосування традиційного звіриного стилю обмежується переважно предметами кінської збруї. В оздобленні одягу, парадного і релігійного вбрання вживаються сюжети і форми грецького класичного мистецтва, що стало тепер звичайним в побуті скіфської знаті. Еллінізація вищих верств Скіфії, широкі економічні і культурні зв’язки з Боспорським царством створили основу для появи в IV ст. до н. е. особливого греко-скіфського мистецтва, блискучі зразки якого (з поховань скіфських царів і знаті) отримали світову популярність.

Зміна смаків основних споживачів художніх предметів, звуження сфери практичного застосування традиційних зображень в побуті призводять до того, що звіриний стиль відходить на другий план, втілюючи тепер орнаментально-декоративну тенденцію його розвитку. Можливо військово-героїчні, загальнонародні ідеали, що живили ранній звіриний стиль в епоху складання скіфської держави, посилили соціальне розшарування суспільства, і також втратили колишнє значення. Однак і в пізніх своїх проявах традиційний звіриний стиль представляє окремі зразки високої і своєрідної художньої гідності. Творчі можливості цього стилю ще повністю не вичерпані. Тому його швидке зникнення в першій половині III ст. до н. е. не можна пояснити без врахування політичних потрясінь, пережитих Скіфією під ударами сарматів, що встановлювали свою гегемонію і нову художню традицію в Північному Причорномор’ї.

Автор: А. І. Шкурко.

P. S. Наверняка скифские мастера, живи они в наше время, могли бы прославится, например своей искусно сделанной мебелью. Ну а материалы для мебели тут брали бы и воплотили в ней (мебели) свой удивительный художественный вкус.