Пропонуючи довкілля, відмінне від довкілля звичайного світу, відлюдні острови природно дають багату поживу для видінь потвор, які буцімто їх заселяють. Скажімо, Одіссей у певний момент наражається на небезпеку перетворитися на кабана внаслідок підступів віроломної, але спокусливої чарівниці Цирцеї, а згодом зазнає корабельної аварії на острові Циклопів, де серйозно ризикує загинути подібно до своїх супутників, ставши сніданком для одноокого велетня циклопа.

Але, можливо, найнеймовірнішою галереєю острівних потвор, створених багатою кельтською уявою, галереєю, побаченою очима мореплавців, є «Подорож Брендана» і, зокрема, «Подорож Майолдуїна», де розповідається про один острів, заселений голодними мурахами завбільшки з поні, і про другий, де мешкає жахливий кінь із гострими, як лезо бритви, копитами, наїжаченими кігтями.

Дотримуючись цієї традиції острівних потвор, пізніші письменники збагатили їхню галерею. Згадаймо створіння, вигадані божевільним вченим, персонажем «Острова доктора Моро» (1896) Г. Дж. Уеллса, чарівних канібалів у «Тайпі» (1846) Германа Мелвілла, що мешкають на Нуку-Хайва на Маркізьких островах, огидну постать садиста Ворскі, який розпинає на хресті свої жертви на лиховісному острові Сарек на далекому краю землі в «Острові тридцяти домовин» (1920) Моріса Лебланка.

І в наш час мисливська експедиція виявила на острові огидного Кінг-Конга, велетенську мавпу з відомого американського кінофільму (1933), поставленого режисерами Меріаном Купером та Ернстом Б. Шедсеком.

ОСЕЛЯ ФЕЙ

Але у світі уяви острови живуть не тільки як місця перебування потвор, вони ще й вважаються оселею фей. Жахливій чарівниці Цирцеї в поемі «Одіссея» протиставляється приязна і сповнена бажання допомогти Каліпсо. Несподівані небезпеки та жахіття, якими рясніє «Подорож Майолдуїна», змінюються дивовижними пригодами. На одному острові ростуть чарівні яблука, чиї солодкі соки викликають екстаз, подібний до смерті. На іншому є палац із перекинутим до нього кришталевим мостом, де мешкає чарівниця. Вона пропонує супутникам сир, де, як у легенді про Грааль, кожен знаходить свій найулюбленіший смак. Для них три місяці, проведені в палаці, тривають три роки і закінчуються лише з появою фантастичного птаха, птаха їхньої поверненої юності…

А які неймовірні постаті вигадані казкарями і письменниками: прекрасна Ізольда, чарівниця в Ірландії, до якої Трістан скеровує свій рибальський човен, сплетений з верболозу та обіпнутий шкірою; або Прекрасна королева з Андерсенового «Райського саду», яка робить духмяними квіти острова Блісс, цього чарівного місця, де чатує невідома смерть і куди героя заносить східний вітер; або ще чарівна жінка Робінзон, зображена Жаном Жіроду в художньому творі «Сюзанна і Тихий» (1921)

ОСТРІВ СКАРБІВ

Як бачимо, таємничі чудеса, що так легко асоціюються з островами, можуть втілюватись у чаклунські місця або чарівні постаті, але вони можуть прибирати й форми казкових скарбів. Найяскравіші приклади островів, де містяться такі скарби, звичайно, знаходимо у гостросюжетному романі Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто» (1845) та у пригодницькому романі Роберта Луїса Стівенсона «Острів скарбів» (1883).

Ще й сьогодні цей могутньої сили міф захоплює нас. П’єр Мак Орлан у своєму творі «Поема про екіпаж» (1918) посилає героя до островів Вест-Індії на пошуки скарбів піратів, що їх той зрештою виявляє набагато ближче до батьківщини, пригода, аналогічна тій, яку переживає головний герой сучасного роману Жан-Марі Гюстава ле Клезіо «Золотошукач» (1985). Варто також згадати «Скарби червоного Рекхема», пригодницький мультфільм про Тінтіна художника Герже, який бажає відроджувати стародавні легенди, що тривожать нас.

Такі численні жахіття і перешкоди постають на шляху героя, так багато подвигів повинен він вчинити для досягнення своєї мети, що його просування до призначеного острова часто нагадує подорож, пов’язану з втаємниченням, кульмінаційним моментом якої є розкриття таємниці.

Улісс, який вдався до подорожі кружним шляхом, що веде його від одного острова до іншого, зрештою повертається додому, де нарешті може звернутися до тіні своєї померлої матері. Жійє, герой роману Віктора Гюго «Трудівники моря» (1866), долаючи всі муки, що їх завдають холод, вода, голод, спрага та страх, утверджує свою гідність, але зазнає розчарування в ту саму мить, коли вже мав досягти мети у своєму фатальному спільництві з морем.

Роман Ельзи Моранте «L’Isola di Aruto» (1957) також закінчується втаємниченням, яке включає в себе останнє тяжке випробування, проникненням в останню і найжорстокішу таємницю життя. І в своїй алегоричній оповіді «Аль Хей Ібн Ягзан» мавританський філософ XII сторіччя Ібн Туфейл зображує тип мусульманського Робінзона Крузо, який після того, як його полишено в дитячому віці на острові поблизу Індії, спромігся сам у цьому сприятливому для медитацій місці відкрити закони природи й інтуїтивно проникнути в містичні істини.

ІНШИЙ БІК

Тепер ми наближаємось до самого краю світу, де відкривається інший бік реальності. У поемі Гомера «Одіссея» острів феакіанців, досвідчених мореплавців, призвичаєних до веслування в мандрах від одного світу до іншого, втілює цю ідею переправи, переміщення з однієї реальності до іншої. У творі «Подорож Майолдуїна» герой також переконується в існуванні острова, але дивовижного острова, поділеного навпіл муром. По один бік муру — чорна вівця, по другий — біла. Коли біла вівця потрапляє на той бік, вона відразу стає чорною. Коли ж, навпаки, чорна вівця приєднується до білої, вона зараз же й сама стає білою. Мур — чітка межа, що відокремлює два світи.

РАЙ

Всі ці острови — не що інше як порти прибуття, останні аванпости, місце втаємничення, брама до острова Потойбічного світу, кінцева мета пошуку пригод, критична точка заплутаної подорожі. Острови Блаженних у садах Гесперид із грецької міфології, Емейн Аблах, чарівний острів кельтів, Острів мертвих, такий, як його змалювали белетристи, від Прокопія до Моріса Лебланка, — ось деякі з міріад острівних подоб, пов’язаних із темою раю.

Такий острів ідеальний, острів іншого світу. Справді, де ще «Гільгамеш», найдавніша вавилонська епічна поема, розміщує земний рай, як не на відлюдному і неприступному острові, не на найвіддаленіших межах Землі, за водами смерті? Чому від Платона до Олдоса Хакслі, від Томаса Мора до Томазо Кампанелли чудові міста сили-силенної «утопій» розміщені на островах? Безперечно, причина тут одна: бажання втекти від повсякденного життя з всіма його узвичаєними нікчемними порядками і десь-інде відтворити ідеальне місто, до якого ми прагнемо.

КІНЕЦЬ ПОДОРОЖІ

Тут ми розглянули тільки деякі з безлічі художніх творів, присвячених островам. Проте з кількох наведених прикладів видно, що міф про чудовий острів користується такою винятковою привабливістю через те, що він природно вписується у традиційні теми оповідного мистецтва, особливо в пригодницькі історії та оповідання про надприродні явища, пов’язані з темами втечі від світу, моря та гір, відлюдності й прихистку, скарбів, фей та потвор, раю та екстазу тощо.

Всі ці теми утворюють своєрідну плеяду з островами у центрі, до якого вони притягуються, мов магнітом, подібно до безлічі планет, що кружляють навколо сонця. А ці планети своєю чергою пропонують інші теми, які за асоціацією примушують нас огортати таємницею будь-який острів взагалі, байдуже, наскільки він незвичайний, і ототожнювати його з казковим царством міфу.

Автор: Роберт Баудрі.