Лист українського студента додому: “Вишліть сала!!! Добридень мамо.” Анекдот.
Сало – хіба можна уявити справжнього українця, який б не любив цього вельми корисного та поживного продукту? Ні, не можна (хіба якщо він якийсь завзятий езотерик-вегетаріанець чи кришнаїт, що сублімував генетичну пристрасть до сала в глибини підсвідомості). Як казав хтось колись: “кролики это не только ценный мех”, так само і сало, то не тільки смачна і поживна їжа, а сало – це вже українська культура, сало – один з невід’ємних образів нашої неньки України, так само як балалайка та ведмеді (а ще краще, ведмідь граючий на балалайці) – образи Росії, Макдональдс з Мікімаусом (чи Мікімаус у Макдональдсі) – образи Америки, чай та лорди – образи Англії і так далі. Але повернімося до сала, окрім того, що воно є смачною їжею, образом справжнього українця, невід’ємною складовою української культури, сало ще й мистецтво. Так, так, саме що не є мистецтво. 14 червня цього року у моєму рідному місті Львові було відкрито цікавий музей сала, куди я нещодавно мав файну нагоду потрапити.

Отак виглядає вхід до музею.

При вході на стінах можна побачити ось такі смачні фотографії сала.

У головному залі в центрі стоїть величезне серце зроблене із сала – саме українське серце. Цей експонат музею отримав відзнаку книги рекордів України – “Найбільше в світі серце з сала”.

Картина невідомого українського художника: “Моє любиме сало”

А так наші предки в давнину робили сало. Шкода свинку, але така вже її доля, сподіваюсь в наступному житті (реінкарнації) вона пере народиться кимось іншим (головне, щоб не якимось українським політиком)

Маленький сало-прибулець з космосу.

Крісло з велетенським шматком сала.

А це вельми цікава картина, зроблена із шерсті замордованих кабанів (з яких потім зробили, правильно, високоякісне сало). Називається картина: “Кабани на узліссі. Частина друга” (Цікаво, де частина перша?)

Їдуть в поїзді в одному купе українець і два негра (страшенно вибачаюсь за неполіткоректність, слово “негри” читайте як “афроукраїнці”). Українець дістає хліб, сало. Негри дістають банани. Українець:
– А що це?
– Банани
– А дайте скуштувати… Смачно!
Негри:
– А в тебе що?
– Сало
– А дай попробувати.
– А що його пробувати, сало як сало.

Пішли скульптурні вироби із сала. Перед вами голова улюбленого у Львові австрійського імператора Франца-Йосифа. Ще якихось сто років тому наше місто було у тодішньому “Євросоюзі” – Австро-Угорській імперії, у Відень зі Львова можна було поїхати так само легко, як зараз до Києва чи Донецька, а часи австрійського панування серед львів’ян лагідно називаються “за бабці Австрії”

Груди античної богині краси та кохання Венери.

Тут ціла низка скульптурних зображень із сала: зверху вухо художника Ван Гога (очевидно те, яке він собі відрізав) та рука Будди. Знизу чиясь голова та дві вродливі оголені панянки.

Тут груди Мерлін Монро, голова Елвіса Престлі, та символу нашого міста – Лева.

А цей витвір із сала очевидно зроблений згідно вчення шановного З. Фрейда.

Скульптурні витвори із сала робляться у спеціальній арт-майстерні, де на замовлення можуть зробити будь-яку скульптуру, яку звісно потім можна буде смачненько з’їсти.

Карикатура на картину Репіна “Іван Грозний вбиває свого сина”

Сало на фоні “Чорного квадрату” – сало Малевіча.

В приміщенні музею також знаходиться бар-ресторан головною стравою якого є, звичайно, що сало у різноманітних його проявах (гурмани тут навіть можуть скоштувати такий екзотичний продукт, як “сало в шоколаді”).

Ось і скінчилась наша віртуальна екскурсія Львівським музеєм сала, на завершення ще один маленький анекдот:

Француз має дружину, має коханку, любить – коханку. Англієць має дружину, має коханку, любить – дружину. Єврей має дружину, має коханку, любить – маму. Українець має дружину, має коханку, любить – сало.

P. S. Духи вещают: Разумеется, самое лучшее сало, то – маркировка товара которого имеет надпись: «сделано в Украине».