Про страх та хоробрість
У страху очі великі. Народна приказка.
І не тільки очі, але й подекуди руки, ноги, голова. Страх – одна з базових людських емоцій, та й не тільки людських, адже всім без винятку живим істотам (навіть тараканам) притаманний його величність страх. Таточком страху є великий і могутній інстинкт самозбереження. Дійсно, вартує лише забрати цей вельми потрібний інстинкт, як страх зникне, всі стануть безнадійно хоробрими суперменами і будуть суперменити поки одного прекрасного (і може навіть сонячного) дня не вріжуть дуба. (А вріжуть дуба доволі скоро, бо обережного й Бог береже).
Хоча не все так просто зі страхом у людей (у людей взагалі все не просто). Бо окрім інстинкту самозбереження в людського страху є ще інші чисельні батьки та родичі: гордість, пиха, лінь, жадібність, негативні спогади, тощо. Від цього всього народжується багато різних видів не природних страхів: соціальні страхи (наприклад, сором, невпевненість), різноманітні екзотичні фобії (типу фобія замкнутого простору – клаустрофобія, фобія1 висоти, тощо), тривога та хвилювання, переляк, паніка і ще багато різних страхів.
Якщо зробити список всього чого бояться люди то він вийде просто велетенським. Тут буде і страх мишей, змій, гопників у темному перевулку, павуків, другої хвилі економічної кризи, медуз, вампірів, не виправдати надій, акул, податкових інспекторів, прибульців з космосу, тараканів, спізнитись на роботу, кінця світу, вовкулаків, дефолту, і ще багато чого. Цей список можна писати до безкінечності, а чого боїтесь ви?
Протилежністю до страху є хоробрість, яка як і страх буває різною. Це дуже файно ілюструє один повчальний анекдот:
Посперечались якось троє корабельних капітанів в кого моряки найхоробріші, перший капітан кличе свого найхоробрішого моряка і наказує йому піднятись на найвищу мачту та скочити донизу. Моряк хоробро піднімається і стрибає до низу. Другий капітан теж наказує своєму найхоробрішому моряку стрибнути з мачти, і той стрибає. Третій капітан кличе свого найхоробрішого моряка, наказує стрибнути з височенної мачти, а той йому у відповідь: ”Йди ти знаєш куди! Тобі треба – сам стрибай”. Третій капітан й каже своїм колегам капітанам: “Бачите панове, хоробрість теж буває різною”.
І дійсно подекуди на те, щоб послати свого капітана (чи просто начальника) треба куди більше хоробрості та відваги ніж, щоб стрибнути з мачти. А найбільша хоробрість на мою скромну думку – це не боятись бути самим собою, також не боятись боятись. Бож в нормальному природному страху (тому що походить від інстинкту самозбереження) не має нічого поганого, навпаки він дуже корисний і правильний. Скажімо, цілком файно і похвально боятись переходити дорогу на червоне світло.
Є дуже гарний історичний випадок, що трапився з одним із генсеків колишнього Радянського Союзу – Микитою Сергійовичем Хрущовим. Звісно, він був далеко не ідеальним, але під час його правління в СССР почалась хоч якась лібералізація (Хрущовська відлига). Велика його заслуга в тому, що він не побоявся викрити та осудити жорстоку злочину політику свого попередника – Сталіна.
Коли він на з’їзді КПСС розповідав про жахливі сталінські злочини, хтось із залу вигукнув: “А де ви тоді були товариш Хрущов? Чому не протидіяли товаришу Сталіну?”. Хрущов відповів: “Хто це сказав, встаньте!”. Ніхто не встав. Хрущов продовжував: “Що, страшно?! Так от і мені було страшно”.
Тільки за цей випадок його можна поважати як справжнього сміливця.
Щодо ж страху не природного то, мабуть, важливий не сам той страх, а причина його походження, яка може бути доволі різною. Наприклад, тривога може походити як від жадібності (коли, допустимо, є загроза “облегшити” свою кишеню від зайвих грошей, через якусь чергову економічну кризу) так і від пихи (коли є загроза, що нас таких файних і крутих хтось чи щось може образити, чи задіти). Позбутись різноманітних не природних страхів (таких як сором’язливість, хвилювання, невпевненість, тривога тощо) просто – достатньо виявити їх причину і позбутись тої причини (а це вже не просто). А самим кращим засобом проти всіляких страхів є смирення, бо, якщо ми навчимось приймати світ таким, яким він є, чого ж тоді боятись? На все Божа воля. Бажаю всім смирення і нічого не боятися (особливо не боятися боятися).
P. S. Духи вещают: Порой чего только не боятся люди, всевозможные фобии, некоторые даже боятся микробов, которые водятся не только на поверхности вещей, но и летают в воздухе. Выходит, что даже дышать вредно, но как бы там не было, не дышать еще вреднее. Хотя выход есть, вроде хороший кондиционер способен убивать воздушных микробов, делая воздух безопасным и можно уже не бояться всяких вредных микробов, а просто купить кондиционер (например, на сайте www.cli.ru) и дышать себе спокойно.
- Слово фобія давньогрецького походження. Фобос в грецькій міфології – бог страху. ↩
14 thoughts on “Про страх та хоробрість”
Ну, якраз коли ми починаємо пізнавати світ яким він є, тоді і починаємо найбільше боятися… А на все воля Божа – так можна що завгодно виправдати. Що ж стосується страху, то він, можливо, і є наш найбільший ворог…
Щось народ тему страху не дуже коментує…Страшно…
А от на тему музею сала – активніше (це тільки мої спостереження)… Сало конкретніше, страх тоньший. Сало викликає переважно позитивні емоції, а страх – важко дивитися на скелети в шафі… А, може, хай і стоять там в шафі? Колись я спробувала розібратись – що ж таке скелети в шафі. І почала розбиратись методом реберфінгу і холотропного дихання. Це дихання піднімає з підсвідомості ці ж самі скелети (включаючи страх). І, нібито, допомагає їх позбутись. А, потім пожалкувала. І навіщо це мені потрібно було. Ну стояли ці скелети собі і нікого не рухали, а тут їх будять і вони починають бігати по твоєму життю, намагаючись усе зруйнувати. Жах просто. Я, колись дискутувала на цю тему з одним знайомим. Сказала йому так – не рухай скелети в шафі своєї підсвідомості. Це як зіп-файли. Вони стоять собі, в згорнутому стані. А тут їх будять і вони розгортаються у просторі в фільми жаху. Але, кажуть, без цього не можна очистити підсвідомість і відкритися для нового життя… І. тим не менше, подумайте багато разів, чи хочете ви з цим зустрічатись.
Авжеж про сало приємніше говорити ніж про страх 🙂
Тема скелетів у шафі теж вельми цікава, думаю, що таки колись варто пройти через єтап їхньої очистки, так зване генеральне прибирання. (буде страшно і навіть жахливо, але нема на то ради, треба пройти і все) А то політика з нечіпанням нагадує мені про страуса, що голову в пісок засунув і думає, що він від того у безпеці. Просто тоді не вийшло очистити скелетики, страх переміг, нічого страшного – вийде наступного разу.
А на все воля Божа – так можна, що завгодно виправдати.
Так можна. А ще можна зробити своє життя більш якісним і ефективним. Все так само як з кухоним ножем – можна хліб порізати, а можна і поранитись, все залежить від використання.
І як саме фраза “на все воля Божа” може зробити Ваше життя ефективнішим?
О дуже просто – позбавить будь-якого страху та хвилювань 🙂
Хоча фраза сама по собі зробити не може ніц, тут головне розуміння. Навіть не розуміння, а також треба зусилля, щоб посіяти те розуміння у серце, і тоді життя зміниться, а людина стане на диво спокійною.
Бо що толку навіть з простого розуміння, курці теж розуміють, що від куріння буває рак, а толку?
Папе П., ну що ви оце написали – це називається мудрувати. Я думала, що, переважно юристи намагаються виражатися так, щоб ніхто нічого не зрозумів. От як з фразою “на все воля Божа” можна поєднати вбивства, педофілію і тому подібні речі. І як ця фраза Вас від подібний речей вбереже?
Ніяк не вбереже, тому буду вберігати себе сам
Народна приказка говорить: “На Бога надейся но сам не плошай”
А світ людський є недосканалим через те і маємо те що маємо. Дуже гарно колись Мати Тереза сказала у своїй молитві: “Господи дай нам сили прийняти те, що не можемо змінити, змінити те що можемо змінити і мудрість – відрізнити перше від другого”. Я саме за таке смирення, яке називається не просто смирення, а мудросмирення.
Ну, це вже якось ясніше. Тепре зрозуміло. Зате по кількості коментарів ми “перевомогли” музей сала (жарт, звичайно).
🙂