Львівський оперний театр – головне місце базування львівських муз (музи то такі крилаті кубіти, які на своїх крилах несуть натхнення) та одна з чисельних перлин міста Львова, хоча і сам Львів є справжньою перлиною України. Львів’яни на превеликий жаль вже давно звикли до надзвичайної краси цього дивовижного храму театрального та архітектурного мистецтва, майже щодня проходячи (чи проїжджаючи на маршрутці) біля нього, їдучи на роботу чи по якимось своїм буденним справам, навіть не помічаючи його краси… (звичка страшна сила) А тим часом наш Львівський оперний театр належить до найгарніших театральних споруд не лише України, але й Європи.

Хоча взагалі кожен українець практично щодня бачить Львівський оперний театр, який своїм зображенням прикрашає такі улюблені українські грошові банкноти номіналом 20 гривень. (Однак чимало людей все таки більше за наші рідні гроші полюбляє долари та Євро, чому б це?)

Будівництво оперного театру почалось в далекий 1897 рік, у Львові тоді ще всім заправляла “бабця Австрія”, точніше навіть не ця сьогоднішня Австрія, а стара велична Австро-Угорська імперія, яка благополучно канула в літу після першої світової війни. Проектуванням театру зайнявся відомий польський архітектор Зигмунт Горголевський, який окрім оперного театру був автором багатьох монументальних споруд в Польщі та Німеччині. В будівництво оперного театру Горголевський вклав душу та всю свою архітекторську майстерність. Чисельні музи, яких він зобразив на фасаді театру, були до нього прихильними, може саме тому театр вийшов таким чудовим.

Будівництво театру.

Зате після того як у 1900-му році театр був збудований сталась одна неприємна подія, яка мала свої сумні трагічні наслідки. Річ в тім, що сам театр був побудований не де інде, а прямісінько на нашій львівській річці Полтві, стоячи на великій каменій плиті, яка є його фундаментом. Так, так, колись Львів, як порядне європейське місто мав свою річку – Полтву, однак з плином часу наша Полтва все мільчала, та мільчала, поки зовсім не перетворилась на струмочок (дивіться гравюру за 1844 рік).

Австрійською владою міста було прийнято рішення про те, щоб закувати нещасну Полтву в кайдани міської каналізації, а посеред самої річки, там де зараз центральна частина міста – проспект Свободи і було збудовано Оперний театр. Однак через рік після його відкриття, в 1901 році, фундамент під театром почав просідати, на стінах з’являтись тріщини, була загроза того, що театр може зруйнуватись. Горголевський – батько Львівського оперного театру через то дуже сильно переживав, адже Львівський оперний театр був його найвидатнішим мистецьким творінням. Нервові клітини не відновлюються, нерви до добра не доводять, вам то любий лікар скаже. Занадто сильне нервове напруження та переживання за долю театру стали фатальними для талановитого та геніального архітектора Зигмунта Горголевського, у 1903 році він раптово помер через параліч аорти серця (а по простому – сердечний інфаркт). А серед львів’ян стали ходити чутки, ніби то Горголевський сам наклав на себе руки через просідання театру.

Могила пана Горголевського на личаківському цвинтарі у Львові.

Щодо ж самого театру то трохи просівши він собі спокійненько стоїть до наших днів, тріщини на стінах давно замалювали, а натовпи туристів з сусідньої Польщі, Росії, інших міст України та світу щодня милуються його дивовижною красою.

Львівський оперний театр зимою.

Особливо гарним є фасад оперного театру, на якому зображено чимало цікавих скульптурних зображень, про символізм яких трішки розповім. По бокам виділяються дві панянки, це Комедія і Трагедія.

Так виглядає пані Трагедія, якщо приглянетесь уважніше, то побачите ножа в її руці. (Очевидно, з нею краще не сперечатись).

А це алегорія Комедії – усміхнена пані з маскою в руці. Трагедія й Комедія є одвічними стовпами, на яких тримається театральне мистецтво та й усе наше життя (яке теж є великим театром).

Трошки зверху над комедією і трагедією живуть музи. Одна з них навіть повернулась до глядачів спиною – це Вдача, та сама муза за якою всі женуться (хто не хоче бути багатим та успішним?), і до того пані Вдачі то все надоїло, що вона повернулась до всіх спиною та ніби каже : “А ну спробуй, спіймай мене”.

А тут на верху дуже повчальна та глибока скульптурна композиція: в центрі сидить мудрець, а до ноги йому припав молодий учень. Мудрець відкриває учню дуальність нашого буття, яке в однаковій мірі складається як з щастя, радості, задоволення, сміху, веселощів, так і з горя, трагедій, мук, страждання, гірких сліз. По ліву сторону від мудреця бачимо веселощі та радість, молоді люди п’ють вино та веселяться. Зате по праву сторону все дещо сумніше: мати оплакує свого вбитого на війні сина, та викрадають молоду жінку.

З самого верху, вже на даху театру, крилата пані з лавровим вінком, що стоїть по центру символізує людську Славу, до якої прагнуть всі актори (та і решта людей). Справа від Слави крилата пані з лірою в руках – геній музики. Зліва крилата пані в капюшоні – геній трагедії. Можливо, захочете спитати: якщо є геній трагедії, то де ж геній комедії? А дуже просто: геній трагедії одночасно і є генієм комедії (на пів ставки підробляє, нема на то ради, в Україні криза). Геній трагікомедії в поєднанні з генієм музики можуть привести актора до театральної слави.

Фото зроблене під час зйомок у Львові якогось фільму про другу світову війну. Для чисельних войовничо налаштованих росіян в мережі то стало приводом черговий раз заявити, що в нас тут у Львові фашисти ще живуть. Чи до сих пір бандерівці з автоматами ходять, звісно, такі коментарі смішно читати. Львів був і залишається одним з самих культурних, цивілізованих та безпечних міст колишнього Радянського Союзу.

А так виглядає сцена оперного театру.

Взагалі всередині Львівський оперний театр не менш гарний, ніж ззовні.

Стеля театру з середини.

Театральний вестибюль.

Дуже цікавим всередині є дзеркальний зал театру.

Дзеркальним його назвали через дзеркала, що розташовані одне напроти другого таким чином, що у їхньому відображенні створюється ілюзія нескінченого тунелю.

Зверху над дзеркалами зображено алегорію континентів, Європа – втілена в образі білого хлопчика, який мандрує від одного континенту до іншого, а всі інші континенти дарують йому якісь подарунки.

Зверху можна побачити цікаві картини над дзеркалами, вони алегорично відтворюють чотири пори року.

Львівський оперний театр служить джерелом натхнення для багатьох львівських художників, чиї картини можна купити на сусідньому вернісажі – мистецькому базарчику неподалік оперного театру. А взагалі всім не мешканцям Львова треба якось обов’язково приїхати в наше казкове місто і своїми очима подивитись на то все.

P. S. Духи вещают: Все таки как ни крути, но театральное искусство будет жить вечно, его не заменят ни кино, ни аниме, ни что либо еще. И вновь и вновь люди будут покупать билеты в Львовский оперный театр (и другие театры) идя на спектакли, слушая оперы и оперетты. Это и есть отличительная черта настоящего искусства, время над ним не властно, оно живет веками, и даже тысячелетиями.