… Нотр-Дам де ля Гард, що в перекладі означає Богоматір-охоронниця, має і іншу назву: «Добра мати марсельців». Стоїть базиліка на високому пагорбі, і видно її з міста звідусіль, а десятиметрову позолочену фігуру Доброї матері марсельців, що вінчає купол, видно в ясну погоду за багато миль з моря. Будувалася базиліка більше шести століть, з 1214-го по 1864-й, в ній багато архітектурних віянь, вона еклектична, але все в ній підпорядковане єдиній, головній ідеї – Вдячності. Зупинившись на стоянці, Жерар сказав і показав, що наверх не піде, страждає задишкою, а ми піднялися сходами і ввійшли в храм.

Ліричний відступ: між іншим храм Нотр-Дам де ля Гард піднімається над Марселем десь на такій самій висоті, як одне з чудес України – Генуезька фортеця здіймається над Судаком. Хоча часом Крым ток Судак цены в сезон можуть бути навіть більшими ніж у Марселі.

Заснувався храм якимось місцевим священиком – майстром Петром, якому прийшла в голову ідея будівництва на мальовничому пагорбі каплиці присвяченій діві Марії. Земля, на якій знаходився пагорб, належала абатства Сен Віктор, місцевий настоятель із задоволенням дозволив будівництво каплиці, також навколо неї були посаджені виноградники і незабаром з’явився сад. З момент заснування Нотр-Дам де ля Гард став місцем паломництва людей, які відчули на собі крижаний подих смерті: моряків, вцілілих після корабельних аварій, солдатів, що вижили у битвах, всі вони приходили подякувати пресвятій діві Марію (Добрій матері) за своє чудесне спасіння.

Дзвіниця базиліки, увінчана скульптурою діви Марії з маленьким Ісусом.

Добра мати не раз рятувала марсельців, і за це їй підносили подарунки. На стінах, як у галереї, картини, що зображують битви людини зі стихією, – величезні, в золочених рамах, невеликі, мініатюрні, написані маслом, аквареллю, тушшю і намальовані простим олівцем. Звішуються з-під склепінь на тросах кораблі – макети уцілілих дивом риболовецьких сейнерів, есмінців, барків, бригів, міноносців, крейсерів, катерів, підводних човнів; літаки – пасажирські, від допотопних початку століття до найсучасніших, бомбардувальники, винищувачі; танки, серед яких я розгледів радянську «тридцять четвірку».

І всюди по стінах розвішані та вмонтовані таблички, котрі незмінно починаються зі слова «мерсі», зі словами подяки за порятунок на морі і в повітрі пресвятій Діві Марії.

Пристрасті Христові.

Я розглядав зворушливі подарунки і думав про те, що не настільки важливо, вірять щиро моряки і льотчики в чудодійну силу своєї Доброї матері або не дуже вірять, важливо інше: що їм є, кому дякувати. А без цього людині зле. Мені розповідали, що після Великої Вітчизняної війни в наших церквах багато було солдатів, офіцерів, які ще не переодягнувшись у цивільне, навіть генералів, і ці люди, які врятували світ, дякували не Господу Ісусу Христу, можливо, в якого з дитинства їх примушували не вірити, не Діві Марії, але якійсь чистій світлій силі, що допомагала їм, яка зберігала їх під смертельним кулеметним вогнем, під артобстрілом і бомбардуванням, яка винесла їх з поля найстрашнішого в історії бою.