Свідомість – одне з не багатьох філософських понять, котре не має сталого визначення. Нижче наводимо деякі з них:
Свідомість – є вищою, властивою тільки людині формою відображення об’єктивної реальності.
Свідомість – є вищою формою психічного відображення і саморегуляції.
Свідомість – є станом людини зі здоровим глуздом.
Свідомість – є здатністю адекватно відображати явища дійсності.
Свідомість – є думками та ідеями людини, які вона має здатність викласти своєю мовою.
Свідомість – є станом людини, що дозволяє мати власне «я» і ототожнювати себе з оточуючим світом.
Свідомість – є результатом роботи мозку людини, величиною не матеріальною, а духовною.
Свідомість – є мостом до безмежного океану знань (з відами міст).

За визначенням академіка Г.П. Грабового, свідомість – є проекцією душі в області матеріалізації, котра в процесі еволюційного розвитку дозволяє адекватно відображати реальність світу в нескінченних часі та просторі; область зворотної реакції на подію, тобто самоусвідомлення себе і відображення явищ світу локальним фактором людини, тварини, рослини та іншого будь-якого речовинного об’єкту. Саме через структуру свідомості душа взаємодіє з фізичною реальністю. Загалом, свідомість є структурою, що поєднує духовну та фізичну матерії. Весь зовнішній світ побудовано на основі свідомості, котра опосередковується мозком, а не зароджується у ньому.

Джерело свідомості є відокремлене матерією від області сприйняття. Джерело свідомості та область сприйняття варто розглядати як одну з структур світу. Тобто, змінюючи свідомість та сприйняття, можна змінити світ.

Наука розглядає принципи часу як однотипні елементи свідомості, а простір – як структуру часу. Відповідно, простір є вторинним стосовно свідомості людини і за певної його концентрації та розвитку простір починає підкорятися імпульсам волі людини.

Кожний елемент свідомості має у собі все, що пов’язане з зовнішнім світом, у тому числі з елементами свідомості інших сутностей.
Виникає запитання: А якою буває свідомість?
Свідомість може бути пересічною, поглибленою та істинною.

Пересічна свідомість сприймає за реальність опосередкований результат уявлень про світ тих, хто у ньому живе. За пересічного стану свідомості жодний об’єкт в принципі не може на інформаційному рівні перетинатися з будь-яким зовнішнім об’єктом чи з собою, адже область свідомості є від’єднаною від області сприйняття свідомості, а інтервал реакції відповідає окремим ділянкам часу розуміння.

Поглиблена свідомість – є структурою, що дозволяє душі керувати біологічним тілом
у відповідності з принципом нескінченності простору та вічності за рахунок перетікання області свідомості у область сприйняття. На цьому етапі структурування свідомості світ сприймається у всіх своїх взаємозв’язках і за певних функцій виникає можливість концентрації сигналів та енергії зовнішнього та внутрішнього світу. У цьому випадку оптика свідомості працює за принципом гравітаційної взаємодії – чим вища концентрація, тим точнішою буде реакція простору на імпульсний вплив. Свідомість цього рівня усвідомлює все що коїться і контролює всю ситуацію, як в області наближених, так і в області віддалених подій.

Істинна свідомість – має властивість відображати всю реальність на кожному своєму сегменті, тобто у кожному сегменті істинної свідомості вся реальність існує та розвивається одночасно з усім світом та у всіх його проявах. Вона, таким чином, відображає всю реальність світу у будь-яких просторі та часі. За такого стану стає можливим перетинання початкової інформації про об’єкт з розгорненою інформацією про нього, що дає можливість впритул підступити до вирішення питання безсмертя. Істинна свідомість є просторово-часовою формою, котра відображається у творчій вічності та нескінченності.

Свідомість – є узагальненою реакцією об’єкту на інформаційне середовище. Вона, відповідно, виникає тільки там, де є внутрішня або зовнішня інформація. А вищою формою розвитку інформації є душа людини. А відтак, свідомість – є структурою, котра поєднує духовну та речовинну матерії. Таким чином, коло визначень замкнулося і етимологія слова «свідомість» говорить сама за себе – міст до знань (з відами міст).

Інтелект (від лат. іntellectus – пізнання розуміння, розум) – ум, розсудок, здатність людини мислити.

Інше поняття інтелекту визначається досить різнорідно, але у загальному вигляді – це індивідуальні особливості, які належать до пізнавальної сфери, насамперед до мислення, пам’яті, сприйняття, уваги тощо. Мається на увазі певний рівень розвитку розумової діяльності особистості, що забезпечує можливість здобувати нові знання й ефективно використовувати їх у процесі життєдіяльності.

Основні критерії, за якими оцінюється розвиток інтелекту, це глибина, узагальненість і швидкість оволодіння знаннями, володіння способами кодування, перекодування, інтеграції та генералізації почуттєвого досвіду на рівні уявлень і понять.

У структурі інтелекту велике значення має мовна діяльність і особливо внутрішнє мовлення. Виняткова роль належить спостережливості, операціям абстрагування, узагальнення і порівняння, котрі створюють внутрішні умови для поєднання різноманітної інформації про світ речей і явищ у єдину систему поглядів, які визначають моральну позицію особистості та сприяють формуванню її спрямованості, здібностей та характеру.

Намір – свідоме прагнення завершити дію відповідно до наміченої програми, що спрямована на досягнення передбачуваного результату. Особливе функціональне утворення психіки виникає в результаті формування мети та має передумовою вибір відповідних засобів, якими людина збирається досягти поставленої мети. В умовах очікування здійснення складових, тривалих, незначних або важких дій, намір виступає як
момент внутрішньої підготовки до їх виконання.

Мета – 1. Усвідомлений образ передбачуваного бажаного результату, на досягнення якого спрямована дія людини; заздалегідь уявлюваний результат свідомої діяльності. Тут мається на увазі свідомий образ результату; він утримується у свідомості весь час, поки виконується дія. Мета завжди свідома. 2. Мета – психосоціальна якість, що випливає з почуття ініціативи, завдяки якій у людини зростає здатність до цілеспрямованої поведінки.