Під сонцем Провансу Арль відкриває нам свої площі і тінисті вулиці. Тут віє вітер натхнення, мистецтва і змагань. В Арлі, коли дме містраль, повітря стає таким прозорим, що здається, ніби його не вистачає … Опівдні я дуже ясно почув шум хвиль, що доноситься з римської арени, і шум голосів, які нагадували звуки прибою. Там, на площі Мажор, вітер щосили гуляє в стародавніх кам’яних аркадах. Трохи вище, на площі Доктора Посіма, величезні скуйовджені платани дарують всім бажану тінь. Віконниці на вузькій вуличці щільно закриті. У такі спекотні дні мешканці воліють залишатися вдома, а якщо й виходять, то пересуваються вузькими тінистими провулками, де неспокійний вітер з моря грає мереживними завісками і нескромно залітає під спідниці. На площі Масійон загадково підносяться руїни каплиці XIII століття. За законом руїни не можна переносити і розбирати.

Знамениті Арльскі арени були побудовані в I столітті нашої ери як фортифікаційні укріплення. Жителі Арля страждали від постійних набігів варварів і в центрі арени радіусом 136 метрів побудували село з 200 будинків та двома церквами. Деякі будинки тіснилися з зовнішнього боку стіни. З площі Мажор подекуди ще можна побачити залишки стіни і стародавніх споруд. У 1826 році арена була звільнена від будівель, і в цьому ж році тут почали проводити кориди, які стали особливо популярними до 1830 року.

А далі, за міським валом, бурхлива Рона істерично б’ється об стіни. Кам’яний древній Арль, сотні раз руйнувався, але потім знову відбудовувався, немов корабель, овіяний легендами і переказами, що йде крізь історію.

Руїни римського театру.

Жителі Арля кажуть, що вони живуть поверх шести рівнів укріплень, що тут всюди відчувається 2000-річна історія, пов’язана з історією Стародавнього Риму. А навколо безліч кафе, бістро, бутиків. Темний провал, що минає під каплицю єзуїтів, кількома ступенями відділяє нас від I століття. Тут, у вологій напівтемряві, 200-метрові склепіння ведуть під древній форум. А під товстим прозорим склом на підлозі вестибюля готелю «Арльтон» видно залишки інтер’єру римського житла з язичницьким вівтарем, які збереглись до наших часів. Будь-який житель Арля з задоволенням вам розповість, що, коли почалася споруда автостоянки в цьому районі, робочі раптово натрапили на квадратні дорійські будови, що тіснили один одну … Автостоянку, зрештою, побудували нагорі, а сюди тепер можна прийти, щоб доторкнутися до Історії.

Готель «Норд Пинус» зведений на цих же скелях. У римські гроти можна було спускатися прямо з холу готелю. Потім держава викупила у готелю право регламентувати вхід в римські руїни, над якими місто наїжачилося гострими дахами будинків, побудованих ще за часів Ренесансу, в XVII столітті.

Хоча в стародавньому цирку більше не влаштовують гонки на колісницях, пристрасті і видовища не вщухають і не закінчуються до наших днів. З Великодня і до самої осені свята слідують один за іншим. Кориди збирають на арені до 11000 aficionados (уболівальників).

Останні 14 років Юбер Іонне розводить биків в Камарге тільки для арени. Його ранчо користується заслуженою славою. Маленьким він побачив вихід биків і з тих пір його життя пов’язане з ними, з коридою. Він пам’ятає ще самого Жозеліто, коли той був молодий. Жозеліто тоді виконував «комплет» (коло по арені з волочущимся за тореро плащем). Потім слідував знак і музиканти переставали грати. У тиші 15000 глядачів затаювали дихання, і Жозеліто починав запаморочливі пасажі прямо перед носом розлюченого бика.

На думку жителів Арля, символом міста є кухня, Арлезіанка і бик. Знавці запевняють, що є тисяча способів любити бика. І, звичайно, любить їх по-своєму і П’єр Міло: його іменують ковбасним королем Арля, і ім’я його занесене до Книги рекордів Гіннессу за створення 80-метрової ковбаси. У ковбасному магазині на вулиці Реате він регулярно влаштовує дегустації ковбасок з молодою гірською зеленню.

Ми пов’язані з нашою історією, і це не залежить від віку. Жанні Кламан в 23 роки цей зв’язок не менш очевидний, ніж її бабусі в 103. Вони разом тримають магазин антикварних меблів на вулиці Гамбетта. Кажуть, що бабуся Жанни бачила великого божевільного Вінсента Ван Гога, який купував фарби в сусідній лавці.

Здається, що час не зачепив Арль. Ті ж кафе та бістро, що і 100 років тому. І пастис, улюблений напій провансальців, і музика, і пісні Брассанса з динаміків. Свято назавжди увійшло у це життя. Тільки тепер воно прийняло інші форми: Міжнародний фестиваль фотографії, кінофестиваль «пеплум» («Peplum»), не рахуючи кількох десятків експозицій, музеїв, бієнале і т.д. Ну і, звичайно, саме вражаюче видовище – свято королеви Арля на площі Фредеріка Містраля, лауреата Нобелівської премії 1904 року. Навколо площі кафе «Cafe de la nuit», «Les torreros», «Le tambourin», де сиділи Ренуар і Ван Гог, Ів Монтан і Ліно Вентура, Дягілєв і Далі, Марсель Паньоля і Альфонс Доде.

Так піднімемо ж келихи доброго старого Vin de la Crau за те, щоб свято це тривало якомога довше.

Автор: невідомий мандрівник.

P. S. Духи вещают: А вот еще подумалось, что прекрасный город Арль мог бы стать еще более богатым и преуспевающим, если б его величественное название дополнило собой список оффшорных зон мира. Тогда бы многие уважаемые международные юридические компании (вроде Campio Group) открыли бы там свои офисы и представительства и деньги потекли б рекой на счета тамошних банков, еще более обогащая жителей Арля.