Нове прославлення Почаївської обителі багато в чому зобов’язане четвертій непересічній особистості в історії монастиря – польському графу Миколі Потоцькому, який в середині XVIII століття жив у маєтку поблизу Любліна, недалеко від галицьких земель. Спершу цей знатний вельможа був прикладом всього найгіршого в польській родовій аристократії – відомо, що в молодості він був вкрай жорстоким, гордим і пихатим. Але несповідимі шляхи Господні: одного разу Потоцький проїжджав повз Почаєва, і коляска його перекинулася. Впавши в лють, граф вихопив пістолет, щоб на місці застрелити свого кучера. Той же, повернувшись до монастиря, з жахом вигукнув: «Мати Божа, чудотворна ікона Почаївська, врятуй мене!» Потоцький натиснув на курок – осічка. І друга. І третя… Здивований граф, забувши гнів, тут же кинувся в монастир, щоб подивитися, що це за ікона, до якої звертався кучер. Увійшовши до собору і побачивши ікону, гордовитий вельможа упав ниць в каятті.

Потоцький походив з католицької родини, але перейшов в «східний обряд» і надалі всю свою величезну енергію, марновану до тих пір даремно, всі свої величезні кошти спрямував на прикрасу та благоустрій Почаївського монастиря. На початку 1771 року Потоцький уклав договір з архітектором Готфрідом Гофманом на будівництво нових кам’яних будівель і перевлаштування деяких старих. Влітку того ж року на місці Свято-Троїцького храму починається будівництво більш пишного храму. У проекті нового собору взяв участь і імператорський архітектор Полиневський, якого Потоцький запросив з Петербурга. У 1774 році завершилося будівництво першого храму – церкви святої великомучениці Варвари на південному схилі, під самим Успенським собором.

На «тимчасове служіння» собор було освячено в 1781 році. Залишалося ще багато робіт, і чудотворний образ Почаївської Божої Матері було перенесено в нього лише десять років по тому.

Собор стоїть на пагорбі, який піднімається метрів на 60 над околицею. Всередині він розділений арками на три частини. Праворуч від Великих воріт – кіот і ковчег з Цілющою Стопою. Розписував собор академік В. В. Васильев, і його пензлю належить зображення явлення Божої Матері на скелі Почаївській. Сама чудотворна ікона знаходиться над іконостасом, дарованим імператором Олександром II, який відвідав Лавру в 1859 році. Чотириярусний іконостас, у візантійському стилі, влаштований за малюнками архітектора Г.Е.Боссе. Прикрашають його 33 ікони писані на мідних дошках академіками Н.А.Лавровим, К.А.Горбуновим і В.В.Васільевим. Зображення та ікони собору тісно пов’язані з краєм, де він стоїть, багато зображуються чудеса, явлені чудотворною іконою Почаївської Богоматері.

Після третього поділу Польщі в 1796 році Волинь, як і багато польських і західно-українських земель, була приєднана до Російської імперії, але Почаївський монастир повернувся до православних тільки в результаті непрямої участі базиліан у польському повстанні 1831 року. Лише тоді Микола I розпорядився передати монастир «у відомство православного греко-російського духовенства». Базиліани, які не потрапили під суд були розміщені по п’яти інших існуючих в той час уніатських монастирям. Лавра стала поповнюватися новими насельниками. Тридцяті роки XIX століття – час масового переходу уніатів до православ’я.

У 1833 році було відкрито для вшанування мощі преподобного Іова, а в 1842-м перекладені у нову срібну раку. На верхній її дошці карбоване зображення покійного преподобного Іова в мантії і схимі, а по боках зображення Божої Матері в хмарах і Іова, який молиться перед Нею, вид колишньої Свято-Троїцької церкви і, нарешті, явище Божої Матері в стовпі огню. Мощі покояться в «печерній церкви» в природному гроті, поруч з місцем, де преподобний усамітнювався для молитви.

У 1862 році в Лаврі була освячена тепла «зимова» церква в східному крилі Братського корпусу. Поблизу її іконостасу написані святі угодники Волинські, з уродженцями Волині: святителем Петром, митрополитом Всеросійським, і Інокентієм, єпископом Іркутським.

У 1869 році закінчилося будівництво нової дзвіниці на місці дзвіниці, спорудженої уніатами в 1771 році. Зображення старої дзвіниці збереглося на акварелі Тараса Шевченка «Почаївська Лавра з півдня» (1846). Дзвіниця, що складається з чотирьох поверхів, спроектована так, щоб вона гармоніювала з Успенським собором. Перший її поверх у формі хреста, решта – чотирикутні. В тон Успенському собору вони прикрашені по кутах кам’яними стовпами з коринфськими капітелями.

Слід зазначити, що нове будівництво і процвітання Лаври в XIX столітті – результат діяльності енергійних і освічених православних єпископів. У Лаврі друкувалася духовна література, була відкрита церковно-учительська школа. Архієпископ Волинський і Житомирський Модест заснував «Археологічне товариство», яке збирало стародавні рукописи, архіви, літописи, священні предмети, старовинні ікони і т.п. Владика Модест був глибоко переконаний, що священнослужитель повинен бути хранителем народної пам’яті і носієм історичної та національної свідомості. Його наступником став всім відомий преосвященний Антоній, у миру – Олексій Павлович Храповицький. В період його служіння в Почаївській Лаврі зведений Троїцький собор.

Час його зведення (1906 – 1911 рр..) Було епохою відкриття краси давньоруського мистецтва. Новий храм Почаївської Лаври побудований знаменитим академіком А. В. Щусєвим. Він зумів так художньо відродити рідну старовину, що, коли милуєшся цим собором з його вежею, величним куполом, таємничими хорами і переходами, – як би занурюєшся в давно минулі часи на цілі століття назад, в ті блаженні часи, коли Русь воістину була святою, коли вона, починаючи від великокнязівських палат, представляла собою величезний монастир, який жив за статутами св. Церкви, строго дотримувалась заповіту преподобних отців».

Архітектура собору проста – білений куб з однією главою, з вежею із заходу (вхід на хори) і апсидами зі сходу. На стінах лише рельєфний орнамент з цегли, що проходить поясом по барабану. Над двома входами – мозаїки. Їх автор – Микола Реріх.

Світлий колорит настінного живопису в притворі перегукується з ярославськими фресками XVII століття. Стіни і стеля були розписані пізніше, за ескізами художників В.С.Щербакова і В.В.Фролова. Архієпископ Антоній був носієм високої богословської культури, і йому не можна приписати бажання імітувати старовину: швидше за все, він хотів створити пам’ятник давньоруському зодчеству серед монастирських будівель, де домінантою є по-західному «бароковий» Успенський собор.

Після Другої світової війни Лавра увійшла до складу нової православної Львівсько-Тернопільської єпархії. У 1951 році урочисто відзначалося 300-річчя з дня блаженної кончини преподобного Іова. Це свято буває особливо урочистим і велелюдним, раку з мощами преподобного обносять хресним ходом навколо Успенського собору. У повоєнні роки почалося відновлення і оновлення будівель і настінного живопису, вперше з 1914 року. Однак антирелігійна політика радянської влади не могла не торкнутися Лаври. А під час хрущовської антирелігійної кампанії кінця 1950-х-початку 1960-х років монастир мало не закрили. Судячи з документів «самвидаву» того часу, репресивні дії в Почаєві переходили далеко за рамки адміністративного придушення, переливаючись у пряме насильство і залякування як братії, так і прочан. Між 1959 і 1964 роками, число ченців скоротилося від 114 до 36;.

Сьогодні Почаївська лавра перебуває під повним контролем офіційної російської православної церкви московського патріархату, яка, на жаль, по вуха загрузла в брудній політичній метушні, і має мало спільного з істинним православним духом. А все таки так хочеться сподіватися, що незважаючи на все, чудотворний образ Почаївської Божої Матері, що знаходиться в самому серці східної Європи, послужить дороговказною зіркою до єдиної спільної молитви про зцілення від людських чвар …

P. S. Духи вещают: А еще при Почаевском монастыре существует маленькая гостиница, где всякий путник может остановиться и жить до трех дней совершенно бесплатно. По качеству, конечно, это не апартаменты в Праге, но согласитесь ведь весьма удобно паломникам, для которых духовная гармония в разы важнее материального комфорта.